Він любив родину, котиків і справедливість. Яким пам'ятають друзі загиблого захисника Андрія Жидкова
«Сьогодні зранку. Накрили ворожі «гради». 4 листопада на фронті загинув викладач Східноукраїнського національного університету, активіст Луганщини Андрій Жидков. Ця звістка була шокуючою. Вона засмутила, можна сказати, усю Луганщину, бо Андрія добре знали багато мешканців області. Через його небайдужість до всього. Андрій — переселенець з Луганська, опікувався містом, яке стало йому другою домівкою — він мріяв і докладав зусиль, аби Сєвєродонецьк був доступним для маломобільних громадян, він допомагав діткам з аутизмом. Він завжди щось винаходив і розробляв. Андрій пишався, що він українець, щиро любив рідну землю і постійно прагнув зробити світ навкруги досконалішим. Свої зібрали, як відреагували на звістку про загибель його друзі, яким вони пам’ятають Андрія.
Андрій Жидков: "В мене тепер два рідних міста. Обидва окуповано. Домовитися з руzzнею не можна. Будемо воювати"
8 років.
Приблизно 15% життя. Причому це не життя від 1 до 8, коли від тебе мало що залежить.
Прийшло чітке розуміння того, що речі, гроші та посада вартують дуже мало. Що жити треба тут і зараз, бо чекати коли "повернемося/налагодиться/прийдуть кращі часи" можна нескінченно.
Ще раз дякую всім, хто був поряд. В мене тепер два рідних міста. Обидва окуповано. Домовитися з руzzнею не можна. Будемо воювати.
Слава Україні!
Катерина Горячко: “Андрій дуже любив свою сестру та маму, а ще обожнював кішку Масю…”
Такий кремезний п’ятдесятирічний чолов’яга перетворювався на суцільну грудку ніжності, коли йшлося про його пухнасту улюбленицю… Те, як Андрій ставився до своєї родини, мене завжди захоплювало.
Нещодавно звозив літню маму за кордон, дуже переймався, все, як зазвичай, — дуже ретельно планував, як їхати, чим, щоб мамі було комфортно.
А сестра Оля… Вони — як одне ціле, схожі не тільки зовні, а й характерами: цілеспрямовані, активні та чесні. Андрій був мозком — завжди вчився, щось майстрував, вигадував… На передовій у нього було псевдо Препод… Дуже влучно і з долею сарказму. Друзі добре знали цю Андрієву особливість: прискіпливість, бажання докопатися до суті та виняткову принциповість…
Він зробив чимало корисного за своє життя, і скільки б ще міг, але клята русня вбила Препода…
Сергій Мітрохін: “Ти ніколи не був воїном…”
Через стан здоров'я ніколи не служив у Збройних силах. Раз на п'ять років ходив "відмічався" у військкоматі, допоки у 2015-му тебе не зняли з військового обліку. Ти був ким завгодно, проте точно не був воїном. Науковець, дослідник, викладач, зварювальник, проректор національного університету, підприємець, друг, брат, син.
Ти виготовляв авторські алкогольні напої та варив дивовижну каву, займався спортом, стріляючи з лука, та опікувався питаннями енергозбереження від окремої квартири до рівня громади. Ти любив подорожувати різними країнами та невеличкими містечками України. Ти намагався зробити світ навколо максимально доступним для кожного та кожної й ми виготовляли, встановлювали та фарбували пандуси, наносили жовту фарбу на сходах корпусів університету, додавали якісь тактильні позначки з номерами поверхів на поручні.
Ти тішився, розповідаючи про рятівні бирки на одязі, а твої очі були сповнені щастя, коли ти збирав разом із дітьми з аутизмом брелоки з символікою нашої Луганщини.
З тобою було дуже складно. Твоя принциповість... твоє постійне бурчання... Ти дуже рідко був задоволений результатом, бо постійно прагнув досконалості в тому, що робив. При цьому з тобою було неймовірно легко.
Ти був ким завгодно, проте точно не був воїном!
Так склалося, що ти без роздумів став воїном і віддав своє життя, щоб кожен та кожна з нас мали можливість дихати! Цей борг неможливо сплатити! Так багато хочеться сказати, проте пів дня не можу впорядкувати думки та щось написати.
Ніч безмежна і пуста…
Олександр Білокобильський: “Людина, яка все робила правильно”
Він був преподом в Луганську, пережив там літо 2014, виїхав до Сєвєра і створював наново Далівський універ. Був проректором, потім пішов звідти й займався проєктами громадянського суспільства.
Пандуси побудували? Він їх виміряв і випробував, чи дійсно вони придатні для людей на візках. Вибори скасували у громадах? Він домагався, щоб їх провели. Ясно, що купа сєпарні і любителів ОПЗЖ, але закон є закон.
Високий, кремезний, він пішов на війну з перших днів. Препод — це був його позивний. Щойно був у ФБ — і от Андрій Жидков загинув. Я багато років збирався зробити з ним інтерв'ю, та все якось то не доходили руки, то під час моїх приїздів до Сєвєра він уїжджав. А тепер уже не зроблю.
Будьте ви прокляті, русскіє. Щоб ви здохли там всі до останнього…
Анна Ніколаєнко: “Таких як він — одиниці. І таких, як він, більше не роблять”
Якщо когось можна любити за все — то це про нього.
Це не просто вирване серце. Це чорна мітка чергового життєвого етапу. Тільки в мене і у вас, можливо, наступний етап буде, а в нього вже ні.
Коли якась промоскальська гнида розповідає про "мір братских народав" чи якийсь йолоп каже "ми бєзсільни", хочеться ввалити проміж очей, бо в тому числі і за обісрані дупи таких миротворців він воював.
Він мав стати коханим чоловіком і люблячим батьком. Він мав лишатись успішним. Він мав продовжувати свій шлях. Мав... але він вирішив інакше. А потім кончена русня вирішила інакше. Інакше. Мало бути все не так.
Кожен раз я думаю, наскільки сильною є моя ненависть. І кожен раз дивуюсь, що ненавидіти можна все сильніше... Всіх. Довбаних родичів на росії, маминих подружок на окупованій, знайомих, колишніх друзів, кац@пських самок, які плодять своїх виблядків... Ненавиджу.
Підрозділ... Це слово, як ніяке інше, наповнене почуттями, відчуттями, асоціаціями. Підрозділ... Його підрозділ.
Помста? Так. Але і цього буде замало.
Дурний, який не цінує життя, жити не повинен...
Я викарбую ці слова...
Андрійчику…
Колектив кафедри історії та археології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля
Історія зберігає багато імен славетних героїв. Але ще більше імен вона загубила, і пам'ять про них розчинилася у вирі часу.
Він був Воїном. Він не вагаючись пішов боронити нашу Україну. Він був чесним і прямим. Навіть, якщо це комусь не подобалось. Він був розумним і з золотими руками. У нього було добре серце, але він був твердий у своїх переконаннях.
Він любив котиків та справедливість. Він був одним із ініціаторів створення археологічного музею при СНУ ім. В. Даля у Сєвєродонецьку...
Це дуже страшно і гірко писати : "був".
Герої не вмирають!!!
Прощання з Андрієм Жидковим відбудеться 9 листопада о 13:00 у Дніпрі. Церемонія пройде у палаці культури "Металург", що на проспекті Петра Калнишевського, 27К (лівий берег).
Звідти, за словами сестри, тіло транспортують до Києва для кремації, потім — прощання в Івано-Франківську.
Ви можете підтримати родину загиблого: 5457 0822 3740 8278 — отримувач Ольга Жидкова.
Свої в Telegram 
