Микола Головко допомагає військовим і жителям Донеччини. У рідному Покровську встановив «Шафи добра»
Підприємець Микола Головко евакуювався з Покровська у перші дні повномасштабного вторгнення. Проте всі свої сили та ресурси він спрямував на допомогу військовим та жителям рідного міста. Микола вірить, що скоро зможе повернутися додому, а поки, об’єднавшись з українцями, робить все, аби наблизити перемогу.
Фраза, яка змінила плани
Микола Головко — підприємець з Покровська.
«Займатися бізнесом я почав ще з 90-х років. І дуже багато уваги приділяв розвитку власної справи. У 2014 році, коли росіяни напали на Донеччину, став допомагати нашим військовим: робив все, що було в силах. То продуктами забезпечити, то душ встановити, то генератор перевезти».
Життя Миколи було насиченим. Окрім бізнесу та волонтерства, він, як багатодітний батько, займався вихованням дітей. А ще в його житті окреме місце займав біг.
Підприємець з Покровська Микола Головко
«Але все змінилося після початку повномасштабної війни. Мої друзі ще 23 лютого, розуміючи небезпеку, зібрали валізи й поїхали з міста. Я виїжджати не планував. 24-го зранку ще прасував український прапор та збирався ввечері йти на мітинг під будівлю міськради».
Вдень, коли у соцмережах ширилася інформація, що у місті величезні черги на заправках, про всяк випадок Микола вирішив проїхатися туди, аби заправити автівку.
Хоча зранку, прощаючись з друзями, Микола не знав, коли вони знову побачаться, довго чекати на зустріч не довелося.
«Вже наступного дня ми зустрілися в Кропивницькому. Планували забрати сина з Києва, але він сказав, що там небезпечно й він буде вибиратися сам. Думали рушити до Львова, але там також постійно лунала повітряна тривога. Нам порадили евакуюватися на Закарпаття. Там ми пробули пів року. Згодом переїхали до Львівської області, де знаходимося і зараз».
На Закарпаття Микола з родиною прибув 26 лютого. А 27-го у місцевій церкві, яка приймала переселенців, дізнався, що вони їдуть волонтерити.
«Мене спитали: «Ти з нами?». Я, звичайно, приєднався. І зранку ми почали розвантажувати фуру з допомогою від європейських держав. Дізнався, чи можу частину вантажу відправити на Донеччину. Мені не відмовили, тож 11 ящиків я відправив у Покровськ».
Потім Микола зв’язався з військкомом з Покровська, аби дізнатися, яка саме потрібна допомога.
Завдяки збору вдалося пошити 900 плитоносок
«Він сказав, що є потреба у плитоносках. Я одразу відкрив збір коштів і ми змогли назбирати мільйон гривень. За ці гроші пошили 900 комплектів і передали хлопцям. Паралельно збирали кошти на тепловізори та автівки. Намагалися покрити те, що було необхідно».
«Шафи добра»
Ще до початку пандемії коронавірусу Микола з колегами-волонтерами вирішив встановити в Покровську «Шафи добра» — шафи, куди люди могли покласти харчі, напої, одяг. Ті, хто потребував, міг безплатно взяти те, що там лежало.
«Ми їх зібрали, але встановити так і не встигли, бо почалася пандемія. Всі робили все, аби захиститися, тож розкладати продукти чи речі у шафах було недоречним. Тому цей задум ми так і не реалізували до кінця».
А нещодавно, каже Микола, він помітив, що у місцевих з’явилася потреба в примітивних речах чи продуктах.
«Коли привозив гуманітарку в Покровськ, неодноразово ставав свідком, коли люди підходили й просили то на хліб, то на ще щось. Тож я подумав: а може зараз якраз прийшов час довести наш задум із шафами до кінця?».
Попри те, що деякі місцеві почали писати у соцмережах, що ці шафи працювати не будуть, бо люди не стануть туди щось класти, чи їх взагалі розграбують, поламають чи вкрадуть, працюють вони й досі.
«Але ні. Вони потрохи працюють. Хтось кладе щось, хтось — бере. Цю ідею я запозичив за кордоном, а потім побачив у Трускавці».
Наразі в Покровську встановили дві «Шафи добра» — на Центральній площі, біля фонтану, та на Привокзальній автостанції.
«У мене є ще одна така шафа, але куди ми її встановимо — побачимо. Робитимемо все за потребами та попитом».
Сила — в єдності
Микола каже, він і надалі продовжуватиме допомагати людям. Попереду у нього ще багато планів та проєктів.
«Моя знайома волонтерка опікується пораненими військовими. Є хлопці, які вмотивовані далі жити та боротися. А є ті, хто впав у відчай. Таким потрібна моральна підтримка. Тож я звернувся до одеситки, яка має протез і веде повноцінне життя. Вона пообіцяла поспілкуватися з нашими хлопцями, аби показати їм, що життя продовжується».
Також Микола намагатиметься реагувати на всі потреби суспільства. Коли 15 лютого російська ракета влучила у багатоповерхівку в Покровську, він вирішив допомогти постраждалим.
«З новин дізнався, що постраждала моя знайома майстриня, в якої я ремонтував речі. Її квартира зруйнована. Чоловік дуже постраждав. Тож, побачивши, як згуртувалися й організувалися люди після влучання ракети у житловий будинок в Дніпрі, почав збирати контакти постраждалих».
Микола каже, хоч місцева влада пообіцяла виплатити фінансову допомогу, треба було робити все оперативно. Тож в перші дні постраждалі отримали підтримку.
«Я запропонував постраждалим переїхати до Трускавця. Для тих, хто погодився, я знайшов тимчасове безплатне житло».
Після цієї страшної події Микола ще наполегливіше рекомендує жителям Донеччини евакуюватися.
«Я розумію, що фактично всюди така собі лотерея. Але Донецька область зараз бореться за свої території. І постраждати там ще більша ймовірність, ніж будь-де».
Волонтер вірить, що вже зовсім скоро всі зможуть повернутися додому, та поки треба працювати й робити все, аби якомога швидше наблизити нашу перемогу.
«Може хтось скаже, що моя діяльність для піару. Але він виходить дуже дорогим. Я роблю все за власним бажанням, за покликом серця. І хоч частенько наражаюся на якусь агресію чи хейт, мене це не чіпляє. Я не розраховую на те, що моя діяльність мусить комусь подобатися. Але вона є такою, якою я її бачу».
Микола привозить гуманітарку для жителів Донеччини
Ця війна, каже Микола, дуже об’єднала українців.
«На Закарпатті я попросив у знайомого бус, аби поїхати на Донбас. І він не відмовив, хоча знав, що є ризик, що автівка не повернеться. Якось військовим у Мукачево ми пекли піцу. Підійшов до волонтера. Кажу: «Напечімо хлопцям у шпиталі, а як справа піде — будемо розширювати географію». І він віддав обладнання. Спочатку для мене це було навіть дико. А тепер я нічому не дивуюся, бо ми всі — єдині. І в цьому наша сила».
Свої в Telegram 
