У директорки було два списка — хто за і хто проти. Я відмовилась вчити дітей за програмою окупанта
Ксенія Володимирівна Розуваєва — начальниця відділу освіти Новоайдарської селищної ради, вчителька Новоайдарського ліцею за сумісництвом. Викладачка розповіла Свої, як прокинулася від вибухів тим самим ранком та почала одразу координувати роботу шкільних автобусів, аби діти не потрапили під обстріл. Окупанти приходили до неї з обшуками та забирали її чоловіка на допити. Ксенії Володимирівні, попри все, вдалося виїхати до Вінницю, до доньки, відновити роботу відділу освіти та продовжувати навчати дітей, що не змогли евакуюватися з нині окупованих територій.
Коли зайшли окупанти, то почали з освітян
Ксенія Володимирівна викладала біологію та основи екології і була заступницею директора у Новоайдарському ліцеї. Каже, проводила виховну роботу, а ще у неї у підпорядкуванні були десятеро вчителів, які працювали у молодшій школі. Перші ознаки загострення вони почули 22 лютого і, як каже Ксенія Володимирівна, потрібно було швидко реагувати на все, що відбувається.
“Коли 22 лютого ми почули прильоти по Щастю, одразу в голові промайнуло — не випускати шкільні автобуси. Контроль транспортування дітей до навчального закладу теж входив у мої обов’язки, тож ранок почався з обдзвону всіх-всіх, аби водії не виходили на маршрути, а діти залишалися вдома”, — пригадує Ксенія Володимирівна.
Понад три сотні дітей на той момент їздили до Новоайдарського ліцею з навколишніх сіл, а це майже половина школи.
“Одразу навчальний процес був переведений в дистанційну форму. Ми залишалися вдома, зідзвонювалися з вчителями з Олексіївки, Побєди. Там вже було гучно, але ще був мобільний зв’язок. Там здригалася земля. Всі були перелякані, не знали, що робити. Потім в Новоайдар зайшли окупанти”.
Коли російські військові зайшли до Новоайдару, то почали з освітян — одразу викликали на розмови про співпрацю.
“Представники тієї влади приїздили, опісля директорка Ольга Михайлівна зібрала нараду й оголосила, що будуть перевчати вчителів історії, української мови та літератури, щоб працювали за програмами окупаційної влади. Але у нас було більше запитань щодо випуску дітей, які вчилися за українськими стандартами освіти. Ми переживали, що буде з їхніми документами, що буде з долею закладу освіти, що буде з заробітною платою освітян, бо людям треба на щось виживати. Питань було багато, відповідей — ні. Після наради директорка викликала кожного з викладачів окремо та запитувала про співпрацю. Велися два списки — тих, хто погодився, та тих, хто ні. Куди вони передавалися, не знаю”.
з учнями в Новоайдарі
Ксенія Володимирівна не погодилася. Ба більше, колись вона сама була виконувачкою обов’язки директорки школи, тож має авторитет серед колег-педагогів. Її аргументи вплинули й на інших освітян Новоайдару.
“Я сказала, що не піду на співпрацю і працювати на окупантів, що прийшли до нас з війною, не буду. Ну, і після цього в мене були обшуки вдома. Мені взагалі не можна було там залишатися, бо чи не щодня вони приходили, ці орки, і щось шукали. Що вони шукали, що вони хотіли — нічого не говорили. Чоловіка, а він в мене атовець, забирали на допити”.
Зрештою чоловіка вчительки відпустили, а в неї забрали документи — чернетки наказів, що зберігалися вдома. Після цього Ксенія Володимирівна вирішила евакуюватися.
Діти — найбільша цінність вчителя
“Чоловік залишився в окупації, його не випустили б виїхати, не чіпають, інколи виходить на зв’язок. А мені довелося виїхати, бо тиснули! Було таке, що по декілька днів на допитах били чоловіка по голові, стріляли навіть по нас один раз — по ногах та в повітря над головою. Я вирішила евакуюватись”.
Дванадцятого травня викладачка змогла виїхати з окупації.
“Я записувалася на автобус до Дніпра на 11 травня, але тоді був масований обстріл траси, де був перехід від ворожої сторони до нас, водій був змушений розвернути автобуса. Ми з колегою, з якою вже зустрілися в автобусі, переночували у Старобільську та спробували наступного дня — на цей раз вдалося. Дісталися до Дніпра”.
Нове життя, нова робота
Дніпро не був кінцевою точкою освітянки — вона вирушила до доньки у Вінницю, там почала працювати.
“Тих освітян, що виїхали з окупації, почали запрошувати закривати деякі посади у відділі освіти. Ігор Вікторович Шопін, наш начальник військової адміністрації, запропонував відновити освітній процес Новоайдарщини. І я взялася за цю справу. Спочатку я була виконувачкою обов’язків, а третього січня 2023 року мене призначили начальницею відділу освіти”.
Дистанційні навчання та робота тепер мають такий вигляд
За словами пані Ксенії, близько третини освітян не зрадили Україні.
Ксенія Володимирівна запустила процес відновлення відділу освіти Новоайдарщини — для початку зібрала інформацію про всіх освітян, що пішли на співпрацю з окупантами, та тих, хто зміг виїхати.
“Для початку, ще минулого літа, людям у вільній Україні виплатили заробітну плату, аби їм було за що жити. Потім, у серпні, ми почали формувати класи — збирали списки дітей, які будуть навчатися в Новоайдарському ліцеї. І ось вже минув навчальний рік. Також велася робота щодо видачі документів відділом освіти випускникам 9 та 11 класів району".
Наразі в ліцеї дистанційно навчається 317 дітей, 50 учнів в Україні, близько 70 за кордоном, решта — навчаються з окупованих територій.
За сумісництвом Ксенія Володимирівна викладає в Новоайдарському ліцеї географію.
“Мені дозволено викладати 6 годин на тиждень, бо моя основна робота у відділі освіти. Викладаю “Пізнаємо природу” в 5 класі та географію у 9, 10, 11 класах”, — говорить вчителька.
Варто зазначити, що у пані Ксенії п’ять вищих освіт.
“За першою освітою біологія, потім додалися основи екології, керівник підприємства, установи та організації у сфері освіти та виробничого навчання і соціальна робота. А ще є диплом практичного психолога”, — розповідає пані Ксенія.
Освітянка вважає, що має вчитися постійно сама, аби бути прикладом для учнів та колег.
Хочеться бачити дітей у класі
Ксенія Володимирівна, каже, що і самі вчителі хочуть у соціум, і коли бачиш дітей у класі, легше працювати. Та реалії інші, тож доводиться до них пристосовуватися і викладати матеріали для учнів у тих умовах, які є.
“Те що важче засвоюється ми розбираємо на уроках, а що легше — залишаємо дітям для самостійного опрацювання. Річ у тому, що зараз, через санітарні норми дистанційні уроки мають тривати в середньому не більше 20-и хвилин. За цей час важко встигнути все-все розібрати. Деякі теми було складно дітям дати навіть за 45 хвилин, а тут — удвічі менше. Викручуємося, як можемо. Мали хорошу підготовку під час всесвітньої пандемії, то трохи звикли до дистанційного навчання”, — розповідає Ксенія Володимирівна.
Через те, що більша частина учнів Новоайдарського ліцею навчається з окупованих територій, освітній процес теж довелося підлаштовувати.
“Вони досить акуратно виходять на уроки, намагаються заходити під різними ніками, які знають вчителі. У кого вже зовсім плачевна ситуація, ми їх перенаправляємо на екстернат — вони щосеместрово виконують певні завдання”.
Окрім того, вчителі зберігають всі-всі уроки, аби діти завжди змогли зайти й передивитися матеріал.
“Тобто дитина може переглянути в зручний час чи коли буде інтернет, виконати завдання і надіслати вчителю через освітню платформу, на якій ми працюємо. Розумієте, у дітей там перевіряють постійно телефони, тому все намагаємося тримати онлайн. Був навіть випадок, є відео зняте, що забирали у дітей телефони та привселюдно лаяли за те, що вони вчаться в українській школі. Ну, але ж діти все одно не йдуть з нашої школи”.
Зазвичай уроки в ліцеї починаються не раніше другої, аби на окупованих територіях діти встигали долучатися до навчання.
“Розумієте, там вони навчаються у першу зміну в школах. Окупанти тиснуть на дітей, на батьків. У нас у кожного вчителя є групи у вайбері, де батьки попереджають, що почалися обшуки чи перевірки, дзвонять буває і кажуть: “Видаляйте нас”. Потім, якщо загроза минула, то знову додаються, діти виходять на зв'язок і виконують завдання”.
Наразі Ксенія Володимирівна готується до деокупації територій, аби з Перемогою та чітким планом дій повернутися до Новоайдарського району.
Свої в Telegram 
