Окупанти принесли мішок з уламками і розкидали їх. Реконструкція подій теракту в Оленівці
Про існування цієї промзони ніхто не знав
Усе почалося з того, що за тиждень до цієї події в колонії почали ходити чутки про деякі списки людей, яких кудись мали виводити. Як виявилося згодом, у цих списках були саме ці 198 азовців, котрих згодом перевели в цю промзону. Про існування цієї промзони до цього моменту ніхто не знав. Однак за тиждень до події саме у цьому закинутому приміщенні почали робити ремонти. Полонені з інших бригад там таємно наводили лад, швидко готували місце для того, щоб потім туди перевели азовців.
Самі ж азовці до останнього не знали, за яким принципом їх відібрали. Вони і досі не знають, за яким принципом склався цей список. Коли їх привели в цю промзону, вони до останнього не розуміли, чому саме в це місце, адже в їхніх бараках хоча й було тісно, але там вони вже мали свій мінімальний побут.
Це приміщення було зовсім не житлове. Ліжка були розставлені дуже тісно одне до одного, між ними практично не було місця, щоб пройти. Тоді ще не було навіть подушок і матраців — лише ліжка. Тому про якісь покращені умови важко сказати.
У "передпокої" військові облаштували собі кухню та місце для "чергового" по бараку, який пильнував за порядком або зв'язувався з охороною, коли їм потрібно було щось було донести.
Схема барака, в якому тримали "азовців" до терактуФото: Медійна ініціатива за права людини
Перший вибух пролунав за територією колонії
Напередодні вибуху, 28-го липня, ввечері влаштували шикування. Їх всіх викликали, вишикували, перевірили по списках і по одному завели назад в барак. Сказали, що на вулицю вже виходити заборонено, і кожен має залишатися в будівлі. Якщо хтось хоче вийти в туалет, то тільки по одному. До цього в інших бараках вони мали можливість виходити до відбою в будь-який час. Дозволяли навіть спати на вулиці, адже було дуже спекотно. Але саме в цій частині барака їм заборонили це робити.
Оскільки хлопці — військові, їм потрібно знати свою територію. Тому напередодні вони обійшли всі доступні їм місця і, за їхніми словами, нічого підозрілого не знайшли.
При вході була будка інженера на дві кімнатки, там окупанти влаштовували наради і вирішували якісь загальні питання по дисципліні. І саме в цю ніч вони вирішували, о котрій годині робити відбій: о 22-й чи о 23-й. Дійшли згоди, що відбій буде о 22:30. Головний ще перед відбоєм обійшов всю територію, перевірив, чи всі на місці, поговорив з черговим. І приблизно о 23:15 він пішов спати, у бараках також усі вже спали.
Перший вибух, який почули люди, стався десь за територією колонії. Його почули не всі. До цих звуків вони звикли, адже довкола території постійно лунали якісь вибухи, оскільки там росіяни ставили свої "Гради", щоб обстрілювати позиції українських військових. Хтось прокинувся, подивився, що все нормально, нічого не сталося, вікна всі на місці, і полягали назад спати.
О 23:45 пролунав повторний вибух, уже всередині
Однак приблизно о 23:45 пролунав повторний вибух, уже всередині самого барака. Він стався біля вхідних дверей. Там були великі металеві двері, зсунути які було дуже важко.
Більша частина людей була саме там. Їх зачепила ударною вибуховою хвилею. Люди, які були в цій частині, практично одразу ж загинули. На деяких фото видно, що людина в якому стані була: чи лежала на ліжку, чи сиділа — в такому стані і загинула. Потім почалася пожежа, всі тіла загорілися.
Опитаний військовий, який наступного дня приходив в цей барак допомагати опізнавати тіла, зазначає, що саме в цій частині всі загинули. Там, де була будка, люди отримали важкі поранення, але все-таки вижили. Найбільше поранень зазнали ті, хто спав на нижніх ярусах ліжок. Ті, хто були на верхньому ярусі, більш-менш не постраждали, але отримали багато травм від частини даху, яка провалилася.
Третій вибух прийшовся в район будки чергового. Тут барак стикується з сусідньою будівлею. Свідок, який наступного дня був присутній при розборі завалів, говорить, що від вибуху значна частина стіни сусідньої будівлі провалилася. Однак на жодних фото і відео, які оприлюднила російська сторона, цієї частини будівлі немає. Тобто вони намагалися приховати те, що був ще один вибух.
Ліжка просто вибуховою хвилею віднесло в дальню частину барака й заблокували тіла та людей. Люди, які були позаду, перелазили через цю конструкцію, щоб дістатися виходу. Вони також забирали людей, які були поранені, але самостійно не могли вибратися. Тому навіть будучи пораненими, але маючи силу стояти на ногах, вони забирали тих, хто не міг врятуватися самостійно.
Оскільки не всі розуміли, що відбувається, у багатьох був больовий шок, дезорієнтація, хлопці не могли зрозуміти, в яку сторону бігти. Дехто почав рухатися в протилежну сторону, в кінець барака. І, можливо, там уже задихнувся від диму. Пожежа почалась дуже стрімко, було дуже гаряче, тіла моментально загорілися, тому вибратися було вкрай важко.
Після того, як комусь вдавалося вибратися, вони кидалися назад у барак, бо чули крики. Рятували й тіла загиблих, щоб рідним було що поховати.
Адміністрація стояла за брамою і не намагалася допомогти
У паркані була дірка, через яку вони вибралися й подолали доволі великий шлях аж до виходу самої колонії. Там їх зустрічала охорона, яка відкрила вогонь по хлопцях, які бігли з криками про допомогу, тому що вони боялися, що всі побіжать далі.
Насправді, за весь цей час жоден представник охорони чи адміністрації навіть не наблизився до барака. Тобто від моменту вибуху і до того, як хлопці прорвалися до адміністративних будівель, ніхто не прийшов до барака допомогти. Це все робили самі хлопці.
У цей час адміністрація стояла за брамою і не робила жодних дій для того, щоб їм якось допомогти. Хлопці рвали залишки одягу на собі, робили ними перев'язки, намагалися навіть когось з важко поранених передати за територію. Біля стін колонії стояли "швидкі", але на територію їх не запустили. Медикам просто заборонили заходити на територію колонії.
Натомість прийшли полонені медики, які, почувши вибухи, одразу зібрали всі медичні засоби, які в них були. Насправді їх було дуже мало. Вони чекали, коли до них прийде охорона, щоб їх забрати туди, надавати допомогу. Але чекали вони десь три години поки за ними хтось прибіг.
Полонені медики надавали допомогу пораненим азовцям, коли адміністрація колонії навіть не намагалася допомогти
Опитаний нами медик описує це як дуже жахливу картину, яку навіть після "Азовсталі" і заводу Ілліча важко було сприймати. Хтось біг, хтось повз, усі в крові, з травматичною ампутацією, з черепно-мозковими травмами, з глибокими ранами черевної порожнини. Вони самостійно в такому стані добиралися до цієї алеї по допомогу. Тільки тоді хтось з охоронців почав кидати якісь шматки тканини для перев'язки.
Як зазначає медик, через те, що адміністрація колонії зовсім не квапилась надавати допомогу, на тій алеї п'ятеро хлопців, яких вдалося витягнути з барака, загинули від великої крововтрати або ж від важких внутрішніх трав.
З моменту вибуху до того, коли хлопців почали евакуювати, пройшло шість годин. Увесь цей час медики і самі поранені, які були не в такому критичному стані, своїми силами намагались рятувати своїх побратимів.
Потім важко поранених почали вивозити. Навіть не спеціальними каретами швидкої допомоги, а звичайними військовими КАМАЗами. Їх туди клали на носилках, один на одного. Дорогою до лікарні в першому КАМАЗі загинуло ще двоє або троє людей. Через те, що вони перевозились в неналежному стані: КАМАЗ їхав на великій швидкості й не гальмував на ямах.
Російська сторона принесла мішок з уламками і розкидала їх
Наступного дня, 29 липня, одного з азовців, який не був у цьому бараку, змусили опізнавати тіла своїх побратимів. Йому видали маркер і сказали: "Кажи нам, хто і де". Але тіла, які винесли з барака, опізнати було неможливо — вони настільки обгоріли, що опізнати їх можна тільки по ДНК.
Будучи там, на місці, він побачив, як при ньому російська сторона принесла мішок з уламками, і їх розкидали на місці для того, щоб потім сказати, що це уламки від HIMARS.
Наступного дня росіяни розкидали в бараці уламки, які начебто залишилися від удару HIMARS
Він впевнений, що ці уламки — підставні. Це все робилося для того, щоб показати журналістам, який жахливий злочин зробили українці.
Свої в Telegram 
