З мого двору витягли 11 снарядів, які не розірвалися. Як оговтується після деокупації Святогірськ
Святогірськ звільнили від російських окупантів ще рік тому, але оговтатися від жахів окупації та руйнувань його жителі не можуть і досі. На вулицях міста багато зруйнованих та побитих будинків, більшість з них — пусті. Проте, попри велику загрозу повторних обстрілів, тут досі залишаються цивільні — переважно це люди похилого віку, які не хочуть евакуюватися. Свої приїхали до Святогірська, щоб побачити наживо, як відновлюється і живе місто після деокупації.
Усе робиться на ентузіазмі
Серед тих, хто часто буває у звільненому Святогірську — волонтер з Краматорська Богдан Зуяков. Він разом із командою привозить у місто хліб, а також допомагає людям відновлювати своє житло.
“Я по будівництву в принципі нічого не знав. Тут робиш і вчишся. По-хорошому, треба мати обладнання, щоб ось це робити. А все із собою не потягнеш, тому що роботи різноманітні. Вова у нас гуру в цьому всьому. Він 16 років займається будівництвом. Вова каже що робити, а ми за його настановами робимо. Потім крикне, що ми щось неправильно зробили — виправляємо. Ну, а що робити?”, — каже волонтер.
Краматорська команда волонтерів допомагає жителям Донеччини відновити пошкоджене обстрілами житлоФото: Свої
Команда Богдана вперше зібралася 25 лютого, коли на сайті міської ради з’явилася публікація про те, що потрібні люди для допомоги місту.
“Ми ще не знали, що це за допомога. Просто потрібні чоловіки — там фізична робота. Ну, і всі, хто це побачив, прийшли на допомогу 25 лютого. Ми почали будувати блокпости, закривати вікна в лікарні, потім розвантажували гуманітарну допомогу”.
Так Богдан почав збирати команду, яка постійно змінювала свій склад, а нині у ній вже 25-30 постійних волонтерів.
“Раніше це була здебільшого фізична робота. Зараз ми вже більш профільно займаємося. Допомагаємо людям із відновленням, якщо якийсь приліт. Ресурси насправді не потрібні. Ми починали все просто: приліт у місто — ми приїжджаємо. Чи потрібна якась допомога? Потрібна. Приїхали і починаємо допомагати. Усе робиться на ентузіазмі, більше нічого не треба. Зараз ми вже повністю відновлюємо дах одного з будинків у Святогірську”.
4 тижні й врятоване життя бабусі
Одна з тих, чиє житло сильно постраждало від обстрілів — пані Тамара. В її будинок кілька разів влучали снаряди окупантів, через що від даху не залишилося практично нічого.
“Зараз ми активно працюємо у Святогірську. Почали допомагати бабусі десь 3-4 тижні тому. Коли приїхали сюди, у будинку взагалі не було даху. Сам він був обвуглений”, — каже волонтер.
Богдан та його команда повністю демонтували старий дах. І почали будувати новий з нуля. Зараз відновлення даху вже фактично повністю завершено.
“Чесно, втомилися, звичайно, сильно. Кожен день сюди їздити важко, а ще це така фізично складна робота. Але допомогли, й тепер бабусі буде де перезимувати. Роботи тут ще багато, особливо всередині — там була пожежа”.
Богдан Зуяков разом з командою волонтерів повністю відновили дах зруйнованого від російських обстрілів будинку в СвятогірськуФото: Свої
Бабуся Тамара дуже вдячна волонтерам. Каже, допомогти їй нікому — один син загинув кілька років тому, інші рідні зараз в евакуації.
“Я померти хотіла. Тепер дах є, я не хочу вмирати. Правда, потрібно ще жити. Тепер хоч щось хочеться робити. Не знаю — як Бог дасть”, — каже пані Тамара.
З двору пані Тамари рятувальники й військові забрали 11 снарядів, які не розірвалися. А на її подвір’ї досі лежить башта спаленого ворожого танка.
“Від мене особисто 11 штук нерозірваних снарядів витягли. Ще “крилатка” була. Вона не розірвалася, а просто пробила дах будинку. І там, де зимівник, теж дірка. Теж снаряд, і теж не розірвався”, — каже жителька Святогірська.
Нас називають довбанутими “Чіп і Дейлами”
На початку свого волонтерського шляху Богдан Зуяков і його команда займалися здебільшого розвантаженням гуманітарної допомоги в Краматорську, облаштуванням блокпостів та локальною допомогою після обстрілів. Зараз уже їх знають майже в кожному містечку Донеччини.
“Ми займалися гуманітарною допомогою. Зараз, слава Богу, із цим усе нормально. Люди з голоду не пухнуть — є волонтери, які привозять регулярно воду, продукти. А я дуже хотів займатися евакуацією й так вийшло, що ми почали це робити. Це дуже серйозна річ для нас, тому що випадки бувають різні”.
Тому команда краматорців без роздумів відправляється на евакуації в будь-який час доби. Вони кажуть, що немає нічого важливішого за життя людей. І зовсім неважливо, чи середа сьогодні, чи неділя.
“Колись у Званівці прилетіло в будинок. Люди дивом залишилися живі. Це вже вечір, уже до ночі йде, темніє. Дзвонять, чи можете ви вивезти? Звичайно, можемо. Їдемо вночі, забираємо людей, тому що потрібно допомогти. Якщо мені вночі подзвонять, якщо буде потрібно, значить, я поїду. Жертвуючи якимось своїм часом, здоров'ям, але я поїду. А якщо вранці людей уже не буде? А якщо ще буде приліт? Ми не дозволяємо собі розслаблятися. Якщо потрібно зараз, значить ми зараз висуваємося”.
Богдан Зуяков каже, що люди часто жартома називають їхню команду довбанутими “Чіп і Дейлами”, бо іноді вони їздять у найнебезпечніші місця, ризикуючи своїм життям.
“Я не знаю, звідки у нас ентузіазм. Нам подобається допомагати людям. Ми розуміємо, що реально ніхто цього не може зробити, крім нас. Ми їздимо на фронт дуже часто. Почалася наша вся допомога на фронті ще торік, влітку, коли Святогірськ був окупований. Це небезпечні були місця. Такі були моменти, що там 200 метрів до російських позицій уже. Іноді було, що по нас стріляли. Було багато всього. Після цього ми вже втягнулися в цю справу. Хочеш все більше і більше туди їздити, все більше і більше допомагати людям. Особливо, коли ти бачиш цю віддачу людей, коли ти бачиш їхні сльози щастя та вдячність. Це додає дуже багато сил”.
Свої в Telegram 
