Сталеві яйця та мертві диктатори. Роботи ювелірки з Донеччини потрапили на шпальти відомого журналу
Катерина Титова – переселенка з Донецька. Коли у 2014 році росіяни окупували її рідне місто, оселилася у Гостомелі. Та й там її наздогнала війна. Родина дивом вціліла після російських обстрілів, проте їхніх будинок зазнав руйнувань.
Відновившись від пережитого, привевши житло до ладу, Катерина повернулася до своєї ювелірної справи й почала виготовляти оригінальні патріотичні прикраси.
Що сталося?
Днями на шпальтах міжнародного журналу Findings вийшла добірка політичних ювелірних робіт від митців двох країн, України та Ізраїлю, де зараз йде війна.
«І те, що інші люди можуть читати ці статті, бачити ці прикраси, доводить те, що робота митців дуже важлива. За допомогою творчості вони допомагають пригортати увагу далеких від війни людей, аби отримати їх підтримку і прискорити настання миру та справедливості», – зазначають у ACJ.
Добірка ювелірних робіт у міжнародному журналі
Серед робіт, що увійшли у добірку – прикраси «Саша і Володя в Гаазі» та «Сталеві яйця» у виконанні Катерини Титової.
Про що ці роботи майстрині?
Як зазначає ювелірка, сережки «Саша і Володя в Гаазі» стали частиною фондів Національної Скарбниці України.
«А перед цим – зібрали гроші на теплий одяг нашим захисникам. Адже за протоколом, музей може викупити виріб. А я вирішила його передати безкоштовно. Але гроші зібрати. Ніби на викуп, а насправді на ЗСУ».
Сережки «Саша і Володя в Гаазі»
Сережки виконані із перлів, срібла та скла. Позаду – гачок, щоб прикраса міцно трималась і не загубилась. Сама модель доступна до повтору в різних інтерпретаціях.
Кулон «Сталеві яйця» Катерина створила, коли в черговий раз запевнилася у незламності українців.
Кулон «Сталеві яйця»
«Рік тому я дивилась новини і плакала. Від гордості. Бо в сюжеті показали, як наші аграрії попри все збирають врожай. І що попри все жнива йдуть повним ходом. Що перший дзвоник в школах буде. Що лікарні ремонтуються. Шкарпетки плетуться, сир витримується, вікна вставляються, діти народжуються, і яблука стигнуть».
Тоді, ділиться майстриня, вона наголосила, що українці – «нація зі сталевими яйцями».
«Ми робимо те, чого від нас ніхто не очікував. Ми прогризаємось там, де нам майже не давали шансів. Нас знищують, а ми відроджуємося. Щодня. Щоранку. Скрізь біль, сльози і навіть зневіру».
Так і з'явився кулон зі «сталевими яйцями».
Кулон Катерина носить й сама
«Ношу його сама. Коли були блекаути він мене дуже підтримував. Бо в момент, коли здавалося, що я от-от зламаюся, я торкалася його і думала: «та ні, собаки, вам же ш тільки цього від мене й треба, дзуськи вам!». І йшла в крижану майстерню, щоб доробити або зібрати чергове замовлення».
Що відомо про Катерину Титову?
Катерина родом з Донецька. За освітою вона – психолог, викладач англійської мови та зарубіжної літератури. Але диплом так і залишився незатребуваним. У 2008 році, на літніх канікулах після четвертого курсу Горлівського інязу, вона влаштувалася в донецьку консалтингову фірму. Працюючи на фірмі в однин момент усвідомила, що хоче стати ювеліром.
Катерина родом з Донецька
Так Катерина вивчилася у Харківському училище сфери послуг. І вже за рік отримала диплом ювеліра-монтувальника та ювеліра-закріплювача.
Майстриня виготовляла неординарні прикраси із срібла зі шлаком. З тим, що отримують при очищенні котлів на ТЕС. Крім того, Катерина працює з акриловим склом і міддю, а останнім часом додала срібло та натуральні перли.
Про шлях до професію та творчі надбання Катерини Свої писали у 2020 році.
Порятунок Катерини із сином від російської навали потрапив в об’єктив фотографа ВВС
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії, Катерина з родиною залишалися в своєму будинку в Гостомелі. Про це пише LB.ua.
«Навіть після 24 лютого ми почувалися вдома в безпеці, бо після Донецька у 2014 ми розуміли, що небезпека – це коли москаль у тебе під домом. Тоді треба тікати. А поки москалів немає, то нормально».
Запас провізії родина встигла зробити в перші дні повномасштабної війни. Щодня вони чули звуки вибухів.
«Один раз бачили, як летіла ракета, дуже низько. В окопах перед будинком сиділи наші хлопці. До цього швидко звикаєш. Бо в 2014 в Донецьку було враження, ніби ти постійно на самоті. Там ми бачили тільки їхніх людей в військовій формі. Не було такого, щоб хтось сказав, так, чуваки, завтра о сьомій ранку приїде вантажівка, всім дамо по ружбаю і погнали їх звідси».
Коли вже прилетіло в будинок і в Гостомелі стало видно російські танки і БТР, родина зрозуміла, що треба тікати.
«Вранці 3 березня прибіг сусід і каже, що в нього в сараї якийсь військовий. Ми з нашими бійцями пішли до нього і виявилось, що це російський танкіст, який втік з поламаного танку і сховався в сараї. Наші його забрали».
На той час обстріли значно посилилися, колони російської техніки йшли містом. Почали зникати комунікації та глушився зв’язок.
Уламки ворожих снарядів у дворі Катерина
«У ніч на четверте березня ми ночували в підвалі з дітьми і кішкою Шишею. Вранці чуємо – бам! Аж кришка в підвал підстрибнула. Я вже думала, що немає будинку. Чоловік відкрив кришку, висунувся, як перископ, дивиться – чотири стінки є, вікон немає, в майстерню прилетіло, дах невідомо, чи вцілів. Тоді вирішили тікати».
Спочатку вирішили рушити до Бучі, до якої через ліс пʼять-шість кілометрів. Там жили їхні друзі.
«Бігли з дітьми вервечкою під парканом, пригинаючи голови. Бігли і розуміли, що в будь-яку хвилину може прилетіти куля або снаряд. Десь за годину дісталися до Бучі, то зрозуміли, що з однієї пастки прибігли в іншу».
З третього березня в Бучі вже не було світла, ледь текла вода. А четвертого вже зайшли росіяни. жили на четвертому поверсі будинку, і під час обстрілів спускалися у підвал. На першому поверсі їхнього ЖК, росіяни облаштували штаби. Уже потім, коли вони відступали, з квартири винесли плазмовий телевізор, крісло, килим. Більшість помешкань пограбували і розтрощили. Та найстрашніше, що росіяни нещано обстрілювали місто та фактично рівняли його з землею.
«Тоді ми ще не знали, на що вони спроможні. У підвал, де ми ховалися, прийшла мама з чотирирічним хлопчиком. Вони намагалися виїхати з Бучі на машині, росіяни їх не випустили, сказали розвертатися. Коли вони розвернулися, то почали стріляти, влучили і в дитину, і в маму. В підвалі була лікарка, яка їм обробила рани. Ми зрозуміли з кумами, що машиною не можна. Думали піти через ТЦ «Жираф», але там сказали, що не випускають чоловіків. Вирішили йти полями, через струмок до залізничної колії до Ірпеня».
Тому родина Катерини домовилася з друзями, що йтимуть нарізно, аби не утворювати натовп. Бігли пішки близько двох годин. Бачили обстріляні автівки. В Ірпені, поблизу церкви, Катерину, Олександра і дітей підібрав чоловік на бусику і довіз до Романівки.
«По тій «дорозі життя» в Романівці літали снаряди. Бачу – якісь люди в касках «Преса». Думаю, оце ви місце пофоткати знайшли! Коли ми вийшли на площу біля Новобіличів, де зупинялися евакуаційні автобуси і люди приходили до тями, я зрозумів, що треба швидко рухатися далі. Люди там стояли групами, сімʼями, з друзями і просто ридали. Атмосфера дуже тисла. Ми йшли в сторону Академмістечка десь півгодини, аж поки не вийшли до цивілізації. А ввечері зрозуміли, що стали зірками».
Катерина з донькою біжить "дорогою життя"
Фотографія Катерини в червоному костюмі і нових кросівках, що біжить по болоту в Романівці, тягнучи за собою дочку, облетіла багато міжнародних медіа. Тоді росіяни писали в коментарях до фото, що вона постановочне.
«Писали в коментарях «занадто яскраві кросівки», «двійку вашим костюмерам». А я вдруге в житті взула ті кросівки».
У Києві Титови зупинилися ненадовго в родичів. Потім перебралися до Вінниці. А після того, як українські військові звільнили Київщину від росіян, досить швидко повернулися до Гостомелі, аби відновити своє житло.
Свої в Telegram 
