Як це — бути дружиною військового і сестрою полоненого? З чим доводиться боротися Софії Черепановій

Свої раніше писали історію Софії, переселенки з Луганської області. Вона — менеджерка по зв’язках з громадськістю організації "Жінки зі сталі". Зокрема, займається організацією заходів для дітей, травмованих війною, відповідає за напрямок допомоги Збройним силам України. А також разом з іншими родичами захисників опікується захистом прав військовополонених і зниклих безвісти.

“У мене дві історії, кожна з них пов'язана з різним етапом війни. Перша історія пов'язана з моїм братом Артемом, який після виходу з “Азовсталі” потрапив у ворожий полон і до нині там перебуває. Друга стосується стосується мого чоловіка, який є військовослужбовцем з 2014 року. Всі ці історії про виклики, з якими мені доводиться стикатися як дружині і сестрі військових”.

Борюся за визволення двоюрідного брата, а в поліції сказали, що я це роблю через гроші

Так сталося, що на підконтрольній території за повернення двоюрідного брата по лінії матері — Артема, від самого початку і донині бореться лише Софія. За весь цей час жінка неодноразово стикалася з насмішками і звинуваченнями на свою адресу зі сторони, адже опікується правами двоюрідного брата.

“Неодноразово я бачила зневажливі погляди та посмішки на свою адресу. Влітку 2022 року мені двічі відмовили у написанні заяви до поліції стосовно полону, аргументувавши це тим, що на це мають право лише родичі першого ступеня — батьки та діти. Наче Артем якийсь меншовартісний і його не треба витягати з полону, не потрібно боротися. Наче він зробив для України менше, ніж чийсь рідний брат, син або чоловік", - говорить Софія.

"Лише з часом, коли завдяки діяльності в “Жінках зі сталі” я стала розуміти що до чого, познайомилась з представниками Головного Слідчого Управління, через них заяву прийняли. Але до цього часу, минув вже понад рік, в мене не взяли покази, лише навели довідки по справі та попросили документи брата. Також в поліції, разом з відмовою взяття заяви, мені просто в очі казали, що я хочу наживи і що за грошима прийшла не за адресою. Дуже боляче було це чути. На жаль, абсолютно нікого не хвилює, що на Артема просто більше нікому чекати. В нього не те, що дому свого не лишилось, навіть власного одягу”.

Коментар юристки громадської організації “Жінки зі сталі” Таміли Алексик:

Відповідно до положень чинного кримінального процесуального кодексу України із заявою, повідомленням про вчинення кримінального правопорушення має право звернутись будь-яка особа, якій стало відомо про вчинення кримінальне правопорушення, або ж вона стала свідком вчиненого кримінального правопорушення, чи потерпілою внаслідок його вчинення.

Така особа, має право звернутись із письмовою заявою, повідомленням про вчинення кримінального правопорушення до найближчого відділу поліції незалежно від місця і часу його вчинення. Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

Відповідні відомості про вчинення кримінального правопорушення, слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення зобов’язаний внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Для отримання довідки про перебування осіб у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України або інтернування в нейтральних державах — особа звертається особисто або через законного представника чи члена сім’ї із заявою в довільній формі про видачу відповідної довідки до Міноборони, іншого центрального органу виконавчої влади, що здійснює керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до закону, правоохоронного органу чи державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, командира підрозділу Збройних Сил, іншого утвореного відповідно до закону військового формування чи органу, що належить до складу сил безпеки і сил оборони України.

Зібрати купу документів і докази, що всі рідні знаходяться в окупації. Відмовили лише в Мінінтеграції.

Окремим викликом для Софії, як непрямого родича, є питання створення та оформлення документів брата про полон

“Здебільшого, при особистому спілкуванні та конкретному розгляді моєї справи, представники державних органів та структур сприяють моїй боротьбі, ставляться з розумінням. Звичайно, треба зібрати чималий пакет документів, починаючи від свідоцтв про народження моєї мами і дядька, батька полоненого, і закінчуючи моїм свідоцтвом про одруження, а також зібрати докази того, що найближчі родичі Артема знаходяться в окупації та в росії."

"На сьогодні мені відмовили тільки в Міністерстві реінтеграції тимчасово окупованих територій України з наголосом на те, що заяву до Комісії про визнання факту позбавлення особистої волі, має писати виключно прямий родич. Про те, як це зробити, коли немає навіть телефонного зв'язку — історія замовчує. Теоретично, це можна зробити завдяки фото, практично — родичі українських військовослужбовців, їх телефони та домівки, на непідконтрольній Україні території, знаходяться під пильним наглядом окупаційної влади. Я, як проста цивільна людина, бачу вирішення питання в наступному: розглядати такі кейси, як мій, у порядку виключення та за особливої уваги українських компетентних органів. Я хочу максимально підготуватись до повернення брата додому та, наскільки це можливо, спростити йому поневіряння по владних кабінетах в намаганні отримати довідки про полон тощо”.

Коментар юристки громадської організації “Жінки зі сталі” Таміли Алексик:

Відповідно до положень сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).

Дивно, але “вжалити” намагаються рідні полонених. Знецінення — один із видів захисного механізму психіки

За словами Софії, найдивнішим є те, що подекуди її намагаються “вжалити” та зачепити родичі, які знаходяться в такій же самій ситуації, тобто чекають когось з полону або звістки про зниклого безвісти.

“Я розумію їх біль та розділяю її, але це не означає, якщо в мене брат двоюрідний, мені не болить. Я так само вмираю всередині кожного разу, коли після чергового обміну мовчить телефон…”.

“У тебе ж двоюрідний брат…” — Софія вже і не пригадає, скільки разів в свою адресу чула цю фразу. За її словами, цими необдуманими фразами люди просто нівелюють всі ті добрі справи, які роблять тисячі українців по всьому світу, не маючи при цьому прямого відношення до війни, які не мають рідних у війську.

Софія з прапором підрозділу, де до полону служив її братФото: Власний архів

Знецінення — один із видів захисного механізму психіки. Про це каже кризова психологиня, тренерка та авторка освітніх програм Юлія Павлова. Вона з 2014 року надає консультації військовим, ветеранам та їх родинам.

“Люди часто знецінюють як свій біль “ми втратили лише будинок, не маємо права жалітися”, так і біль інших. Як, наприклад, лунає у цій фразі про “двоюрідного брата”. Розуміння того, що людина так захищається від свого власного болю не полегшить ваш стан, але принаймні допоможе менше реагувати на подібні фрази. Якщо ви чуєте знецінення щодо себе, спробуйте відсторонитися від почутого, ніби повернути людині її емоції і переживання і обов’язково підтримайте себе в будь-який комфортний вам спосіб. Комусь треба побути одному, комусь поспілкуватися і виговорити накопичене, а хтось поливає квіти. Якщо ви відчуваєте, що самі знецінюєте досвід і переживання інших — зверніть увагу на те, які проблеми у вас невирішені, де ви відчуваєте біль і розпач та працюйте над цими темами. Наприклад, “я написала гнівний коментар і засудила людину, але чому я так зробила? Що саме зачепило мене так, що я не можу пройти повз або спокійно це обговорити?” Використовуйте відому техніку “5 чому?”, яка прийшла у психологію з бізнесу, щоб дійти повного розуміння свого стану. Чому я написала цей коментар? Чому мене це так обурило? Чому я не можу спокійно дискутувати з людиною? Чому мені це важливо і так далі”.

В розмові Софія згадує слова українського поета-шістдесятника Василя Симоненка: “Живе той, хто не живе для себе, хто для других виборює життя”.

Софія разом зі своєю донькоюФото: Власний архів

“Неважливо, чи є хтось у тебе в полоні або у війську, за захисників має боротись кожен, кому не байдуже і кому болить, адже саме їм ми завдячуємо своїм мирним сьогодні. Війна прийшла не окремо в Білу Церкву, Київ, Маріуполь, Чернігів або Львів. Війна прийшла в життя кожного українця і тільки всі разом, ставши єдиним тилом для нашого фронту зможемо подолати гніт російської чуми та повернути наших воїнів на рідну землю. Виходьте на акції. Говоріть про полонених. Пишіть про полонених. Привертайте увагу світу до катастрофічної ситуації з полоненими українськими захисниками. І я вас закликаю не ділити військових на підрозділи і касти, на “наші” і “не наші”. Вони всі варті боротьби. Кожен. Кожна. Це найменше, чим ми можемо віддячити за їх подвиг”.

Правда, що всі підуть на фронт? На жаль, у нас ще не сформована культура поваги до особистих кордонів

Софія — дружина чинного військовослужбовця. Разом вони з 2019 року. Її коханий боронить кордони України з початку війни, з 2014-го. Каже, що багато зіткалася з людською безтактністю, але останнім часом, за її словами, вона вже перетнула доступну межу.

Софія зі своїм чоловіком, що нині знаходиться на фронті Фото: Власний архів

“Деякі не соромляться, просто дивлячись мені в обличчя, питають: “Ну що там, Соню, правда, що всі ми будемо на фронті? Що всі підуть воювати?”. По-перше, коли в країні війна, ми всі апріорі знаходимось на фронті. Хтось на умовному, хтось на реальному. По-друге, ви реально у мене це питаєте? У людини, чоловік якої місяцями не вилізає з передової і там буває частіше, ніж вдома. Звісно, що всі підуть, бо інакше не буде нашої країни. Так буде правильно і чесно по відношенню до всіх чинних українських оборонців. Моєму чоловікові теж хочеться жити вдома, в сім'ї, бачити, як росте й розвивається його дитина. Я розумію, що кожна жінка переживає за свою кохану людину, але треба мати хоч якийсь сором та повагу до людей, які роками чекають чоловіків з фронту, полону, сидять на телефоні та не вилазять від психолога, щоб якось стабілізувати свою внутрішню рівновагу. На жаль, тригерні теми є не тільки для колишніх військовополонених, списаних військових та для людей з ампутаціями, їх сім'ї також травмовані”.

Психологиня Юлія Павлова стверджує, що в українському суспільстві попри 10 років війни на жаль, ще не сформована культура чутливого спілкування та поваги до особистих кордонів. Саме тому питання “так що там контрнаступ?” або “ну що твій отримує 100 тисяч?” і так далі досі можливі та лунають від знайомих, а подекуди і незнайомих людей.

Юлія Павлова, психологиня

“Близьким військових у таких ситуаціях важливо чітко вибудовувати комфортні кордони, доносити до людини, що такі питання некоректні, казати прямо “це питання геть недоречне”. Але насправді, змінюватися має суспільство, саме люди, які ставлять такі питання мають усвідомити кілька дуже простих речей:

• на питання чи всім воювати, отримують військові сто тисяч і що сталося з контрнаступом легко отримати відповіді, вступивши до підрозділів Сил оборони;
• — якщо вами керує цікавість, то спробуйте пошукати інформацію у відкритих джерелах: послухати інтерв’ю військових, почитати їх телеграм канали і так далі. Не додавайте болю і роздратування їх близьким;
• — завжди спочатку поставте себе на місце людини, а потім ставте питання. Якби ваші рідні були далеко, під постійною загрозою і захищали Україну, як би ви поставилися до питань “ну так що, коли твій у відпустку?” або коментар “ну звісно, отримує сто тисяч, чого скаржитися”.”

Софія Черепанова не з новин знає, якою ціною дається нам кожен сантиметр вільної української землі. Це великі втрати і біль тисяч сімей. Проте жінка щиро вірить в силу єднання та любові.

“Не важливо хто в тебе на фронті — ми всі давно там, і всі чекаємо одного — нашої перемоги! Якщо ти любиш свою країну, свою Батьківщину, своїх рідних, своє життя, то треба боротись до кінця. Любов здатна на великі речі”.