Один брат у полоні, другий загинув під Бахмутом, третій воює. Історія Софії Черепанової з Луганщини
Софії Черепановій з Луганщини 30 років. Вона — менеджерка по зв’язках з громадськістю організації "Жінки зі сталі". Зокрема, займається організацією заходів для дітей, травмованих війною, а також відповідає за напрямок допомоги Збройним силам України. Софія стала однією із "Жінок зі сталі", бо вона — дружина і сестра трьох військових. Приєдналася до організації майже від початку її створення і разом з іншими родичами захисників України опікується захистом прав військовополонених і зниклих безвісти. А ще Софія чекає на повернення з полону свого брата та хоче побачити рідних, які зараз в окупації.
Бачила війну з 16-го поверху
Родина Софії родом з Луганщини, з Біловодського району, який межує з російським кордоном.
“У 2014 році “руський мір” розділив нашу родину: хтось відтоді знаходиться в окупації, до них ще додалися рідні, які жили на Біловодщині до 24 лютого 2022-го, дехто живе у росії. Я в Києві давно, вже 17 років, але родинні зв’язки, як могла, підтримувала. Поки була можливість їздила на Батьківщину. З тими, хто за росію, я принципово не спілкуюся, не планую цього робити і надалі”.
До початку повномасштабної війни Софія, як вона сама каже, була 4 роки “глибоко в декреті” — займалась донькою та домом. І навіть уявити не могла, що вже через рік буде публічно виступати та розповідати свою власну трагічну історію війни, і на своєму фронті боротися за права військовополонених.
“24 лютого ми були вдома, на околиці Києва. Наша квартира знаходиться на 16 поверсі, тож з вікна бачили, як палають Буча та Ірпінь, як ворожі літаки скидають бомби на Гостомельський аеропорт”.
Софія родом з Біловодщини, але вже 17 років живе у Києві
Через тиждень родина виїхала у приватний сектор неподалік від Житомирської траси, звідки їхала ворожа техніка. Жили там поки Київщина була в окупації.
“Повз нас літали ракети, велися мінометні обстріли. Навіть на сусідню ділянку впала збита ракета. Добре, що всі залишилися живими та неушкодженими, лише вибило вікна і трохи побило стіни будинку, паркан. Моя 4-річна донька зібрала частину уламків у дворі, тепер для нас це пам’ять про ті жахливі часи”.
Наприкінці квітня сім’я повернулася у квартиру в багатоповерхівці. Софія каже, що вона любить свою оселю, але бути там перший час їй було дуже складно морально.
“Щоразу, коли я підходила до вікна, відбувалися флешбеки, перед очима поставали жахіття перших днів наступу. Як на тлі червоного від пожеж неба летять ворожі літаки і скидають бомби на мирних людей. Починалися панічні атаки, коли завивала повітряна тривога — у нас у дворі стоїть цей “ревун”, і він такий гучний”.
Мене врятували “Жінки зі сталі”
Рятувальним колом для Софії стала громадська організація “Жінки зі сталі”. Серед однодумців вона знайшла себе.
“Тут ми всі травмовані однією темою. Темою війни. Я відчула, що знаходжуся на своєму місці. Нарешті, на 30-му році життя, я усвідомила, чим хочу займатися. Завдяки роботі в організації, зрозуміла, що можу врятувати не тільки себе і свою сім’ю, а ще й інші родини, допомогти їм пройти цей важкий шлях. Шлях випробувань розлукою і полоном. Шлях втрати найрідніших”.
Софія в офісі організації "Жінки зі сталі"
Полон і загибель — для Софії не просто слова. Всі ці випробування вона проходить і зараз. Вона — дружина та сестра трьох військовослужбовців ЗСУ.
“Ніхто з братів не рідний, але я не маю морального права про когось не згадувати. Хочу зауважити, що на війну всі вони пішли добровільно. І ми всі зі сходу. Цим я хочу розвіяти стереотип, що всі на Донеччині та Луганщині чекали “руський мир”. Це не так, і моя родина тому приклад”.
Старший брат загинув у Бахмуті: він був широкоплечим красенем і любив коней
Старший з братів 31 серпня 2022 загинув на Бахмутському напрямку. Боєць 58-ї окремої механізованої бригади ЗСУ Давид Юрченко посмертно нагороджений званням "Герой України". За місяць до смерті йому мало б виповнитись 30 років.
“Після нього нічого не залишилось на землі. Він не встиг завести власну родину, дружину та дітей. На жаль, з Давидом я не була близька, він був двоюрідним братом по лінії батька, з яким моя мама розлучилась ще коли мені було 4 роки. До речі, мій біологічний батько також загинув через росію, у Чеченській війні, він був миротворцем. Саме через мого батька Давид, коли подорослішав, став військовим. Тому що в родині був, так би мовити, культ мого батька. Давид був найменшим в сім’ї і загинув на руках свого старшого брата, який теж воював у Чечні. Давид виховувався на цій історії: мій батько, а його виходить дядько, був героєм для близьких і саме тому мій двоюрідний брат став на шлях воїна”.
Давид Юрченко став військовим, як батько Софії
Софія і Давид у дитинстві товаришували, вони 7 років навчалися в одному класі. Потім їхні шляхи розійшлися: Софія з мамою поїхала до Києва, а Давид залишився у селі.
“Трохи поновили спілкування, коли нам було десь по 20 років, але тісних зв’язків між нам так і не склалося. Він шукав зустрічі, а я все відкладала, бо не розуміла, про що нам спілкуватися, а зараз дуже жалкую, що так і не знайшла часу та можливості зустрітися з Давидом, і мені від цього боляче. Саме тому я зараз всюди, де можу, розповідаю його історію, поновила спілкування з тіткою, матір’ю Давида. І так сталося, що на момент смерті брата я була єдиною з близьких родичів, хто знаходився на підконтрольній території. Тому саме я ходила на впізнання його тіла”.
Давид був майже двометровим широкоплечим красенем. Добра, мовчазна, щира, скромна людина, але завжди з чіткою позицією. А ще він любив коней.
Давид дуже любив коней
“Мало хто знає, що в Україні було чотири державних конезаводи, і всі вони були розташовані на Луганщині. Один з них, найбільший, Деркульський кінний завод №63 знаходився саме в нашому рідному селі Новодеркул (зараз Данилівка).
Софія на Деркульському кінному заводі
Фактично ми на цій конюшні виросли. Брат дуже любив спілкуватися з конями, після 9-го класу він підробляв на заводі. Потім довго працював на Одеському іподромі”.
Середній брат у полоні: він добра людина і має загострене почуття справедливості
Артем — середній брат Софії. З ним вона була близька все життя, до того ж, Артем хрещений її 4-річної доньки Софії.
“Він оборонець Маріуполя, старший солдат 74-го окремого розвідувального батальйону, займав посаду водія звичайного автотранспорту. Рік тому вийшов з “Азовсталі” і вже рік у полоні. Перед виходом з "Азовсталі" Артем зателефонував на мобільний моєї мами, її номер єдиний, який він запам'ятав. Сказав, що виходить у полон і розбиває свій телефон. Його тато і моя мати — рідні брат і сестра. Так сталося, що його мати і старша рідна сестра вже давно живуть у москві і мають там вид на проживання. Я з ними не спілкуюся, бо мені з ними нема про що говорити. А його батько з двома старенькими бабусями знаходиться на окупованій території”.
Артем і Софія у дитинстві на Луганщині
Артему у грудні виповнилось 25 років. Свій ювілей він “відсвяткував” за ґратами. Софія каже, брат — добра і щира людина, з красивою душею. З самого дитинства у нього загострене почуття справедливості, через це Артема навіть гнобили вчителі у школі, а друзі і однокласники навпаки — дуже любили.
“Він живе за принципом: чужого не потрібно, але свого не віддасть. І саме тому він вирішив стати військовим і захищати свою країну. Для нас війна почалася у 2014 році. Ми були свідками того, як працює російська пропаганда, але все ж таки виросли патріотами України”.
Артем (ліворуч) на "Азовсталі"
За словами Софії, брат був домашним хлопчиком і, щиро кажучи, коли він пішов до армії, а потім підписав контракт, ні вона, ні інші рідні не очікували такого повороту подій.
“Він деякий час працював за кордоном, а коли повернувся, якраз у розпалі був весняний призов, і Артем, не чекаючи, сам прийшов до військкомату з питанням чи є повістка на його ім’я. Повістка була. І він пішов у армію, хоча міг, як більшість наших знайомих, не повертатися додому і продовжувати працювати за кордоном. Мама з сестрою не підтримали його. А коли Артем прийшов з армії і підписав контракт із ЗСУ, то взагалі засудили його вибір. Писали і дзвонили з москви мені і моїй мамі, щоб ми вплинули на Артема і відмовили його від цього. Але я підтримала вибір брата і відтоді з його ріднею не спілкуюся. Брат тоді дуже сильно переймався, що найближчі люди не підтримали його вибір”.
На жаль, на вільній території України, крім Софії і її родини, ніхто не чекає Артема з полону і ніхто не бореться за його визволення. Саме через Артема вона і стала “Жінкою зі сталі”.
Софія стала однією із "Жінок зі сталі", аби боротися за повернення свого брата та інших полонених захисників України
Донька Софії чекає свого хрещеного Артема з полону
Софія каже, навіть уявити не може, як йому складно у полоні. Бо Артем — педантична людина, любить чистоту, по кілька разів на день приймав душ. У нього завжди має бути чисте взуття і одяг, підстрижені нігті. А в полоні повна антисанітарія, немає можливості навіть почистити зуби.
“Дуже чекаємо і сподіваємося на швидку зустріч. У нашій квартирі є ящик, де зберігається одяг на різні сезони для Артема, і подарунки, які ми планували йому подарувати на 25-річчя, День захисника, Новий рік тощо”.
Речі для Артема. Ящик від 12-міліметрових мін Софії подарували бійці з 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний Яр”, яка зараз воює у Бахмуті
Молодший брат чоловіка — прикордонник, воює на Луганщині
Найменшому захисникові великої родини Софії всього 22 роки. Це молодший брат чоловіка. Він боронить східний кордон з першого дня повномасштабного вторгнення.
“Він прикордонник і одним з перших зустрічав ворога на Луганщині. Був поранений, після лікування повернувся на війну. Але уламки залишилися у ногах, бо як сказали лікарі, випадок неоперабельний”.
Мене розшукують як злочинницю за зв’язок з нацистами
Софія Черепанова знаходиться у “чорних списках” “республік” за діяльність чоловіків.
“До списків “ЛНР” я потрапила, по-перше, через свою громадянську позицію і через свого теперішнього чоловіка. А в списках “ДНР” знаходжуся через свого колишнього чоловіка. Він з Донецька і був одним з активістів місцевого Євромайдану. Чоловік був одним з тієї групи, хто того дня, коли зарізали Дмитра Чернявського, пішов проти “руського миру”. Його переслідували, багато знайомих хлопців катували через їхню проукраїнську позицію. Він втік, пощастило виїхати потягом, в чому був.
Софія потрапила до "чорних списків" "лднр" за проукраїнську позицію та військових у родині
Його оголосили в розшук, так як він був майстром спорту по боям без правил, чемпіоном України і Європи, займав призові місця на світовій арені. І на нього в Донецьку місцеві угруповання покладали великі надії, але він пішов проти системи. Зараз ми в базі “ДНР”, як “злочинці, яких розшукують за зв'язок з нацистами”.
росія вкрала у мене багато, але перемога буде за нами
"Жінка зі сталі" Софія Черепанова вірить, що середній брат вже скоро повернеться з полону, молодший переможе ворогів. А вона зможе без страху за своє життя приїхати на рідну Луганщину і серед широкого поля вдихнути на повні груди степового повітря і прокричати: "Я луганчанка і я українка! І нарешті я вдома!"
Софія вірить, що її брат повернеться з полону, а вона зможе потрапити на вільну Луганщину і побачити рідних
“росія у мене вкрала Батьківщину, рідну землю, позбавила можливості бачитися з сім’єю, попрощатися перед смертю з дідусем та поховати його належним чином. росія позбавила мене багатьох рідних і друзів, у деяких відібрала життя, здоров’я та щасливу молодість. Але перемога все одне буде за нами!”
Свої в Telegram 
