Створює вироби зі шкіри та порає господарство. Історія переселенки з Торецька Ольги Дриги
Не хотіла, щоб діти бачили війну
Ольга Дрига з родиною евакуювалася з міста Торецьк у квітні 2022 року. Їхати вирішили, бо в рідному місті залишатися вже було небезпечно.
“Їхали ми на 2 місяці, як тоді думали. Взяли кілька сумок речей на цей час. Страшно було їхати, але ще страшніше було там залишатися. Дітям було страшно, тому не хотілося, щоб вони все це бачили”, — розповіла Ольга Дрига.
Так родина оселилася на Полтавщині, у місті Лубни. Їхали туди, бо там були рідні — бодай якась підтримка.
Ользі було важко їхати з рідного міста, бо все, що було дорогим серцю, залишилося там. І йдеться навіть не про рідні стіни, а оточення й атмосферу, яка була рідною.
“Друзі почали роз'їжджатися. Мені від цього було гірко. Сумно навіть не від того, що там залишились стіни, а через те, що там залишилися твої плани на майбутнє. Зараз я не можу планувати своє життя більше, ніж на три місяці, бо не знаю, що буде далі”.
Мотивацією жити далі став тренінг
Після місяця повного нерозуміння, як жити далі, ковтком свіжого повітря для Ольги став тренінг для переселенців, які хочуть навчитися основам бізнесу.
Мотивацією жити далі та продовжувати розвиватися для Ольги став тренінг для підприємців-початківцівФото: з архіву героїні
“Десь у травні 22-го року натрапила на телеграм-канал із грантовими програмами й заповнила заявку. Мені зателефонували, і так я потрапила на навчання, де нам розповідали, як започаткувати власну справу”, — каже Ольга.
До початку повномасштабного вторгнення Ольга з чоловіком робили невеликі вироби зі шкіри, які продавали знайомим та друзям: брелки, сумки, браслети, ремені. Проте це не було чимось більшим, ніж просто хобі чи захоплення. Але на новому місці ця ідея точно отримала другий шанс на життя.
“Коли я евакуювалася, мені взагалі нічого не хотілося робити в новому місті. Мені не хотілося навіть ні з ким спілкуватися, крім родини. Але після закінчення тренінгу у мене з’явилася мотивація й розуміння, що потрібно жити далі”.
Ольга отримала грант на власну справу, тож тепер вони з чоловіком починають потрохи розвивати свій невеличкий бізнес.
Завжди мріяла жити у будинку
Зараз родина живе в селі недалеко від міста Лубни. Там вони орендують будинок з великим подвір'ям та городом. Саме про такий будинок вони завжди мріяли.
“Я все життя прожила в квартирі, але завжди мріяла про свій будинок та город. Тут гарна природа, є річка, куди ми з чоловіком ходимо на риболовлю, як раніше їздили на Клебан Бик”.
У орендованому будинку родина завела велике господарство — курей, качок, овець і свиней. Для того, щоб прогодувати тварин і мати свої овочі, саджають город. А ще родина отримала грант на створення власної теплиці.
“Ми вже висадили розсаду, а потім засадимо й наш великий город. Цього року хочемо спробувати вирощувати овочі в теплиці, й якщо вийде, то наступного року будемо вже виходити на ринок і продавати власні овочі”, — каже Ольга.
Ольга Дрига з чоловіком та молодшим сином Фото: з архіву героїні
Переселенцям потрібна підтримка
Також Ольга Дрига — голова Ради ВПО у місті Лубни. Вона допомагає зробити Полтавщину комфортнішим місцем для життя переселенців, бо розуміє, як важко буває адаптуватися у новому місті.
“У деяких містах України є центри для переселенців з Торецької громади, але в нашому місті немає. Зараз я борюся за створення такого центру тут, бо переселенцям важливо не тільки отримувати гуманітарну допомогу, а й спілкуватися з людьми, які жили поруч”, — пояснює Ольга Дрига.
Ольга каже, переселенцям важко знайти себе на новому місці й знову почати жити. Для цього їм точно потрібна психологічна допомога і підтримка земляків. Тож вона бореться за створення в Лубнах хабу для переселенців з Торецької громади.
“Дуже важливо, щоб люди мали куди прийти й просто поговорити одне з одним. Поділитися своїм болем та отримати підтримку й мотивацію. Тому я й далі боротимуся за створення такого центру у нашому місті, бо тут насправді дуже багато переселенців”.
Для того, щоб ще більше допомагати переселенцям, Ольга отримує другу вищу освіту — вчиться на психолога.
“Дуже хотілося б якось підтримувати психологічно переселенців. Налаштовувати їх, що треба рухатись далі, не сидіти, не чіплятися за минуле, а жити сьогодні”.
Свої в Telegram 
