Мама пережила цей досвід, тепер хочемо допомогти іншим. Інга Пилипчук збирає переселенок віком 60+
Досвід вимушеного переміщення дуже важкий. Так само як і початок нового життя двічі — у іншій країні чи місті. Про це точно може сказати родина Інги Пилипчук. З початком повномасштабної війни її рідні евакуювалися до Німеччини. Восени тітка і двоюрідна сестра повернулися до Києва. А 65-річна мати продовжує адаптовуватися за кордоном. Проте днями пані Ольга з донькою приїхали до Києва, аби організувати зустріч для жінок-переселенок старшого віку й показати документальний фільм «Як далеко близько», в якому вони розповіли власну історію.
(Не)запланований переїзд
Інга родом з Києва, проте останні 15 років живе у Берліні. Там вчилася документальній режисурі та закінчила факультет порівняльного літературознавства. У січні 2022 року, коли новини навколо України ставали все тривожнішими, Інга почала вмовляти маму приїхати до неї в Берлін. Доньку непокоїло, що у разі початку масштабних бойових дій мама залишиться сама. Батько Інги помер вісім років тому.
«Вже тоді, навіть на відстані відчувалося, що початок великої війни неминучий. Я намагалася переконати маму їхати до мене. І мені це вдалося. Думали, погостює у мене хоч декілька тижнів. Поїздку запланували на 26 лютого і купили квиток, та виїхати запланованим маршрутом не вдалося».
Початок великої війни пані Ольга зустріла у себе вдома. Вона жила поблизу аеропорту, тому розуміла — залишатися в квартирі було небезпечно. Тож жінка знайшла сховище й перебралася туди.
«Дві ночі мати пробула там. Відчуття страху та повної невідомості взяли гору і вона вирішила їхати до мене. Звичайно, маршрут довелося змінити. Мама дісталася потягом до польського кордону, а вже там 1 березня ми з подругами її зустріли».
Інга з мамою
Інга згадує, попервах її мамі було дуже складно в новій країні — туга за домом, переживання війни на відстані.
«Потім до цього, звісно, додалося, що вона перебуває в чужій країні. Мама казала, що почувається наче глухоніма. Вона не знала, як звертатися до людей, не розуміла, як все влаштовано. Навіть попри те, що вона майже з перших днів почала використовувати Google-перекладач, намагалася контактувати з навколишнім середовищем, почувалася розгубленою та дуже не самостійною».
У свої 65 років пані Ольга почала вивчати німецьку з нуля, але це давалося їй досить складно.
«Я мала супроводжувати маму скрізь, і стала такою собі персональною асистенткою. Нам пощастило, що я вже давно живу тут і можу допомогти їй. Та у багатьох біженців такої підтримки немає. Через це вони поверталися назад, бо не змогли знайти коло спілкування і почувалися дуже безпомічними в новому середовищі».
На власному досвіді
Інга згадує, коли їхала зустрічати пані Ольгу, з собою взяла камеру — хотіла зафільмувати ту довгоочікувану зустріч.
«Я вирішила, що суттєві зміни, які відбуваються у нашому житті, я маю зафіксувати. Процес зйомок маму дуже цікавив, бо це був наш спільний час разом».
Згодом, коли Інга почала монтувати відзняті кадри, зрозуміла, що стрічка виходить не лише про війну та її наслідки, а й про розвиток родинних стосунків. Тому вирішила використати архівні записи з її дитинства.
«Я хотіла показати, що наше минуле завжди залишається з нами. А ще — показати, як ми трансформуємося, як змінюються наші ролі. Зараз я стала наче мамою для своєї мами, бо опікуюся нею весь цей час. І тут теж є певний зв'язок між минулим і сучасним».
Так з’явився документальний фільм «Як далеко близько».
«Він про наші стосунки із мамою, про близькість війни, незважаючи на те, що вона далека, коли ти знаходишся десь у Берліні. Також про відстань і близькість до нашого минулого».
Першою фільм побачила пані Ольга.
«Мамі він сподобався, вона його зрозуміла і це було дуже важливо для мене. Якщо спочатку вона казала, що погодилася на зйомки, бо хотіла мене підтримати та допомогти, то після перегляду знайшла новий фокус не лише для нашої родини, а й для тих, хто опинився в такій же ситуації».
Тоді ж родина вирішила показати цей фільм для широкої аудиторії.
«Я хотіла показати його не тільки, як витвір мистецтва, а й використати фільм, аби зробити щось корисне. На прикладі мами було видно, що у біженців є проблеми із соціальною ізоляцією: людям її віку важко просто в інтернеті з кимось познайомитись, зустрітись, піти гуляти чи відвідати якийсь захід. Хоча в Берліні дуже багато українських подій, але все одно на них зустрічаються люди 20-45 років, і вони не дуже відкриті для жінок її віку».
Тому Інга вирішила організувати зустріч для таких жінок й дати їм можливість познайомитися, поспілкуватися і надихнутися. Партнерами проєкту стали громадська організація «СінеМова» (Берлін) та маріупольська Платформа ТЮ, що наразі працює в Києві. У Берліні колеги з «СінеМови» ходили по притулках, центрах для біженців та запрошували жінок на подію.
«Планувалося, що на захід прийдуть 50 жінок. Але після анонсу з’явився шалений попит — зареєструвалися 150 учасниць. У Берліні ця потреба була дуже видимою. Бо дійсно деякі жінки взагалі не знали інших жінок такого віку».
Захід відбувся 8 березня. Тоді показали фільм, організували ігри для учасниць та запросили всіх на фуршет.
Дружній простір для жінок
З початком повномасштабної війни до Берліну евакуювалися тітка і кузина Інги. Та минулої осені вони повернулися до Києва.
«Тоді ж у мене знову виникла ідея привезти фільм до столиці й організувати подібну зустріч для жінок цієї ж вікової категорії, як мої мама і тітка. Вони вже мають непростий досвід перебування за кордоном, переживання за Україну на відстані та ухвалення рішення повернутися додому. А такий досвід є доволі специфічним».
Тож завдяки співпраці Платформи ТЮ у Києві відбудеться зустріч-підтримка для жінок-переселенок віку 60+.
Під час заходу Інга і пані Ольга представлять документальний фільм «Як далеко близько». Далі буде обговорення і спільні вправи на знайомство та взаємопідтримку разом з фасилітаторкою та психологинею Олександрою Клод. Наприкінці зустрічі на учасниць чекатиме фуршет.
«Я сподіваюся, що нам вдасться створити дружній простір для жінок, де вони зможуть завести нові знайомства, відволіктися та, можливо, побудувати дружні стосунки».
Як потрапити на захід?
Зустріч відбудеться 19 травня о 16:00 у Kino42 за адресою: Київ, вулиця Костянтинівська, 11Б.
Участь у заході безкоштовна, проте важливо попередньо зареєструватися. Після цього на вказану електронну пошту прийде лист-підтвердження від організаторів.
Свої в Telegram 
