Сподіваюсь, нас не забудуть і скоро будемо вдома. Росіяни вбили “азовця” Ярослава Баіса в Оленівці
Рано почав говорити й читати, цікавився історією та географією
Одеса, “лихі дев’яності”, криза, повне нерозуміння, що буде завтра — саме тоді в родині народився старший син Ярослав. Марині Баіс тоді був 21 рік, вона відчувала, що син стане незвичайною людиною і її захисником.
Ярослав Баіс
“Перші роки, крім мене, сина виховували ще мої батьки, бо ми жили всі разом. Коли Ярославу виповнилося чотири, у нього з’явився справжній батько, котрого, як він казав, вибрав сам. А через два роки народився довгоочікуваний молодший брат, якого Ярослав “вимагав” як тільки почав говорити, тобто з 2,5 років. У прямому сенсі Ярослав виняньчив Артура, став для нього прикладом і авторитетом. У багатьох випадках тільки Ярослав міг переконати впертого молодшого брата в чомусь”.
Ярослав рано навчився читати, у 4,5 роки, і це заслуга його бабусі. Першим букварем були газети. За словами Марини, відтоді все, що було пов’язане з історією та географією хлопчика надзвичайно цікавило. Його дідусь і за сумісництвом найкращий друг, як Ярослав казав, інколи не встигав відповідати на постійні запитання про все на світі від свого улюбленого “чомучки”.
Характерна риса характеру Ярослава — “я сам”. Так він говорив, коли у півтора роки вчився самостійно їсти виделкою або зав'язувати шнурки, коли виконував домашні завдання у школі і писав диплом в університеті.
Ярослав з родиною
“Син був комунікабельною і творчою людиною, писав реп. Спробував себе в усіх видах єдиноборств, яким вчили у місті, так що постояти за себе та захистити слабкіших для нього було не проблемою. Дуже любив тварин, обожнював свою улюбленицю — німецьку вівчарку Лолу, вона поруч була у весь його вільний час, займала величезне місце у серці Ярослава. Коли Лола померла у червні 2021 року, Ярослав був у Маріуполі, для нього це була трагедія, дуже важко пережив цю втрату. Де б він не був — на службі або ротації, скрізь біля Ярослава були коти й собаки. Навіть на “Азовсталі” він опікувався собакою. Прислав фото старенької німецької вівчарки, він назвав її “мій блокадний пес”.
Пес з "Азовсталі"
Протистояння в Одесі й вступ до “Азову”
Після закінчення гімназії у 2012 Ярослав Баіс вступив до Одеського національного морського університету на факультет економіки підприємств. Коли почалася Революція Гідності, хлопець навчався на другому курсі. Марина Баіс згадує, як 2 травня 2014 син пішов на футбол, а потрапив "на війну": прибічники “русского мира” напали на вболівальників у центрі Одеси, це переросло у серйозні сутички із застосуванням зброї та людськими жертвами. “Август” мимоволі опинився у самому центрі протистояння, у буквальному сенсі під ворожими кулями.
“Того дня наші хлопці фактично відбили Одесу і показали, що росії тут не буде. Однак розуміння, наскільки важливим був той вчинок, прийшло значно пізніше. Там вони робили те, що вважали правильним у той момент”.
Ярослав у Одесі, 2014 рік
Закінчивши четвертий курс, наприкінці вересня 2016 року, Ярослав зібрав речі і поїхав на курс молодого бійця. Він успішно впорався і долучився до лав омріяного полку “Азов”. Під час підготовки тоді ще рекрут “Август” став героєм відео, на якому новобранці "Азову" йдуть маршем, наспівуючи бадьору пісню, що задає темп ходьбі: “Москаль не хоче мирно жить, тому ми будем його бить”. Саме Ярослав виконував заспів, який повторювали усі рекрути. Цей ролик завірусився і навіть потрапив на найпопулярнішу російську пропагандистську передачу.
Ярослав під час служби
“П’ятий курс син закінчував заочно, вже на службі, між ротаціями. Він майже одразу після підписання контракту 1 лютого 2017 року відправився у зону бойових дій. Другий контракт Ярослав у 2020 підписав вже молодшим лейтенантом, через рік отримав звання лейтенанта”.
І вже після загибелі в Оленівці родина дізналася, що на “Азовсталі” Ярослав отримав звання старшого лейтенанта.
Любив своє місто і вівчарку Лолу
Юлія з Ярославом знайомі з травня 2017 року. Вони зустрілися у Маріуполі — до повномасштабного вторгнення Юлія там жила, це її рідне місто.
“Познайомились за цікавих обставин. Я з подругою пізно ввечері гуляла і ми помітили, що за нами понад годину ходять двоє хлопців, ми злякалися. Йшли алеєю на Лівому березі і побачили хлопців на лавці, серед них був Ярослав. Ми підійшли до них зі словами: “Хлопці, якщо що, то ми з вами, бо за нами стежать якісь дивні”. Так ось і познайомились. Згодом у нас утворилася компанія, в якій разом часто зустрічалися, а згодом і потоваришували. Я жила за 10 хвилин від їхньої бази, тому ми дуже часто бачились ввечері”.
За словами Юлії, Ярослав любив тварин. Усіх без винятку.
“У нього вдома в Одесі була вівчарка Лола. Коли ми приїздили до нього в гості, дуже мило було спостерігати, як великий і серйозний дядько сюсюкає зі своєю улюбленицею, і яким вона була для нього товаришем”.
Ярослав зі своєю вівчаркою Лолою
Ярослав завжди був душею компаній. В Одесі “Август” повів Юлію і її чоловіка улюбленими місцями — на міський пляж, де Ярослав любив гуляти увечері, та заклада, де завжди грала його улюблена музика.
“І ми разом співали, це пісня “Вахтерам” гурту “Бумбокс”. Ярослав показав нам свій дім, куди йому хотілося завжди повертатися”.
Юлія також згадує, як вони збиралися на узбережжі Азовського моря вночі.
“Я, мій чоловік і Ярослав сиділи на піску і просто співали пісні, не звертаючи уваги на те, що довкола нас. Ці пісні й зараз ми слухаємо і вони завжди будуть асоціюватися з “Августом” і з тими спогадами. Ми часто у Маріуполі компанією збиралися у вихідні й на свята. Останній наш спільний Новий рік був у 2021. Спогадів дуже багато, які залишаться у пам'яті назавжди”.
Після загибелі “Августа” минуло майже 2 роки. Відтоді Юлія була в Одесі, на жаль, лише раз. Але сподівається, що зможе знову туди поїхати ще. Каже, що в рідне місто Ярослава їй хочеться повертатися заради спогадів про свого друга.
Наприкінці жовтня 2023 року в Києві відбувся благодійний забіг “Найдовший у світі марафон”, аби підтримати тих, хто понад 9 років захищає, рятує, лікує і наближає перемогу України. Юлія пробігла символічний кілометр за свого друга “Августа”.
Ні про що не жалкую, крім того, що не встиг зробити…
З “Азовсталі” Ярослав Баіс виходив серед перших. 17 травня о третій годині ночі зв’язок з ним обірвався. Останнє повідомлення у Телеграм перед виходом у полон, яке “Август” написав матері:
“Мам, привет. У меня все хорошо. Новости следующие: от главнокомандующего пришел приказ прекратить сопротивление и сложить оружие. Так что завтра мы выходим с Мариуполя и отправляемся в лагерь для военнопленных под Донецком. Все это под гарантии международных организаций. Охранять нас будут ВС РФ. В скором времени нас должны будут поменять, но в скором времени — понятие растяжимое. Это единственный способ спасти наших раненых и похоронить погибших со всеми почестями на родине.
Поставленную задачу мы выполнили, приказ не нарушили. Так что, как бы там ни было, уходим с честью и достоинством.
Останє фото перед виходом в полон
Что будет дальше — не знаю. Обещают содержать нас, согласно всем конвенциям и международному праву. Вроде как будет возможность позвонить родным. Свои телефоны с собой брать нельзя будет, так что я его обнулю. Можно будет отправить на большую землю рюкзак с личными вещами, так что может у вас получится его забрать и сохранить. Очень вас люблю и скучаю. Вы можете гордиться своими сыновьями. Как бы там в будущем не произошло — знай, ты воспитала меня именно тем, кем я должен был стать и стал.
Ни о чем в своей жизни не жалею, кроме того, чего не успел сделать. Надеюсь, Родина о нас не забудет и скоро мы будем дома”.
Освідчився коханій, коли та була в підвалі в Маріуполі
У Марини Баіс день народження 15 липня, в цей день вона отримала вітальне смс від сина. Потім був короткий телефонний дзвінок, Ярослав сказав, що дуже хоче додому і тільки-то там буде, накупить смаколиків на тиждень, зачиниться у своїй кімнаті та буде грати на комп’ютері.
Про теракт Марина Баіс дізналася від молодшого сина, він дзвонив, а потім скинув посилання на новину про скоєний солдатами ворожої армії злочин. Росіяни внесли ім’я Ярослава до списку загиблих, але родина сподівалася на диво. Про те, що син серед загиблих Марина дізналася вже у лютому 2023 року. Це підтвердив збіг ДНК.
"Август" загинув під час теракту в Оленівці
Одружитися “Август” не встиг. У перші дні повномасштабної війни боєць освідчився своїй нареченій по телефону: і Ярослав, і кохана були тоді в Маріуполі, тільки "Август" на позиції, а Валерія — у підвалі одного з будинків. У середині березня дівчині вдалося вибратися з оточеного міста.
“На цьому світі у Ярослава залишилися дідусь і бабуся, які не могли уявити, що вони, діти Другої світової війни, переживуть онука. Я і чоловік залишились без частинки серця й душі у безмежному горі та відчаї. Артур залишився без улюбленого брата, який для нього був “другою мамою”, виняньчив і завжди був опорою та порадником, дуже близькою людиною. Наречена залишилася з великою раною у серці та душі”.
Автівка “Август” для побратимів загиблого “азовця”
Старший лейтенант Ярослав Баіс нагороджений медаллю “Операція Об’єднаних сил. За звитягу та вірність”, орденом “За мужність” III ступеня (посмертно). За 10 днів після вибуху в Оленівській колонії “Августу” мало виповнитися 27 років.
Після загибелі Ярослава сім’я купила його побратимам бойову машину. Замість номерного знака на автівці напис “Август”. З оборонцем Маріуполя попрощалися 8 липня 2023 року в Одесі. Поки що урна з прахом стоїть біля улюбленого дивана “Августа”.
Свої в Telegram 
