У цьому пеклі людей тримає щось своє. Як виживають жителі прифронтових громад Донеччини
Попри те, що окупанти руйнують міста та села до невпізнаваності, Донеччина продовжує жити й оборонятися. Звичайно, в умовах постійних обстрілів нинішнє життя тут нормальним не назвеш, і найкраще для цивільних — евакуюватися на безпечніші території, але, на жаль, їдуть не всі. Є люди, які постійно залишаються в регіоні. Інколи без електрики, газу, центрального водопостачання. Тож нині критично важливо забезпечити їхні, принаймні, життєво необхідні потреби — доправити продукти, воду, генератори, пальне, дрова, пенсії. Про це дбає місцева влада, правоохоронці, рятувальники й волонтери. А військові займаються захистом і обороною.
На вулицях — нікого. Тільки бродячі собаки шукають щось поїсти
Тут, серед донбаських степів, десятки населених пунктів, які регулярно потерпають від обстрілів. Серед них і одне із селищ Очеретинської громади (не називаємо його з вимог безпеки), лише за декілька кілометрів від лінії фронту, яка останні місяці повільно повзе в його бік. До повномасштабного вторгнення рф у селищі жили понад 1300 людей. Коли у жовтні 2023 року армія РФ почала масовано штурмувати Авдіївку, залишилася приблизно половина. Нині у селищі живуть трохи більше сотні місцевих. Всі вулиці населеного пункту — суцільні руїни. Навколо розбитих будинків перевернуті меблі, подекуди дивом уцілів посуд на полицях. На вулицях — нікого, лише бродячі собаки шукають щось поїсти.
Від самого ранку люди оговтуються після нічного ворожого обстрілу. Вкотре російські війська обстріляли приватний сектор, цього разу із РСЗВ «Смерч». Ворожий реактивний снаряд влучив прямісінько на садову ділянку, залишивши після себе величезну вирву. Внаслідок атаки було пошкоджено 6 приватних житлових будинків та автівки людей. Загиблих і постраждалих, на щастя, немає.
Схід України, зокрема Донеччина, дуже близько і до росії, і ще ближче до окупованих російськими військами територій. Відтак це дозволяє окупантам обстрілювати міста і села не лише з С-300, застосовувати потужні КАБи чи ФАБи, а й реактивно-ствольну артилерію. Це серйозна проблема, і ворог використовує все це, аби вбивати людей та руйнувати якомога сильніше Донеччину.
Обстріли почастішали і місцеві стали виїжджати, але не всі
Згодом до селища приїздять військові — офіцери цивільно-військового співробітництва прибули на місце обстрілу. Їхнє основне завдання — спільно з представниками місцевої влади узгодити й організувати роботи з очищення території від уламків, нерозірваних снарядів тощо та відновлення пошкодженої інфраструктури.
Робота на місці обстрілу
На місці працює мобільний гуманітарний штаб. Тут місцевим видають набори для екстреного ремонту житла — армовані поліетиленові тенти, прозорі пластикові листи, обрешітку, цвяхи, OSB-листи, планки й монтажну піну від благодійного фонду. Треба встигнути видати все поки триває затишшя між обстрілами, тому військові просять людей пришвидшитися і допомагають їм занести отримане у безпечне місце.
Допомога місцевим, що постраждали внаслідок обстрілу
“Як в Авдіївці вони просунулися, у нас частіше стали обстріли, набагато, — каже начальник Очеретинської селищної ВА Микола Коваленко. — До цього у нас влучання тільки по школі, лікарні та дитячому садочку були. Житло не було пошкоджене”.
Микола каже, з наближенням лінії фронту до села місцеві жителі стали залишати свої будинки — буквально щодня хтось їде.
Мобільна амбулаторія замість розбитої лікарні — реалії меддопомоги за кілька кілометрів від лінії фронту
Лікарня в громаді розбита окупантами. Тому прийом хворих здійснюється у мобільній медичній амбулаторії. За словами головного лікаря Центру первинної медико-санітарної допомоги Очеретинської селищної ВА Романа Бєлих, мобільна амбулаторія курсує селами громади за регулярним графіком, щоб консультувати, вакцинувати, обстежувати, лікувати хворих.
До амбулаторії СІМІС доставили 70-річного жителя селища Василя. У нього після крайнього прильоту російського КАБу майже у подвірʼя стали тремтіти руки та зʼявився біль за грудиною.
Медики надають допомогу місцевому жителю
Лікар констатує, що все це через війну — втома і нервозність, стрес. Завдяки обладнанню та лікам в його кабінеті зʼясує можливі причини та способи усунення цієї недуги для пацієнта.
Через бойові дії люди, які з різних причин не змогли виїхати до безпечніших місць, потребують більше уваги й підтримки. До речі, робота підрозділів цивільно-військового співробітництва вже давно не обмежується тільки роздачею гуманітарної допомоги.
ЦВС — це, насамперед, комплексна оцінка цивільного середовища, яка необхідна як для нормалізації життя місцевого населення, так і для планування дій підрозділу Сил оборони. Крім того, в даному випадку СІМІС добре знають потреби місцевого населення та доносять їх до міжнародних донорів на спільних координаційних нарадах у військових адміністраціях. Це вкрай важлива, але не вся, частина обов’язків офіцерів ЦВС.
Люди тут не говорять про мир
Я захожу на подвірʼя, де тліє з ночі господарча будівля, щоб поспілкуватися з літньою жінкою Євгенією, яка пережила цей нічний жах. Вона живе зі своєю дорослою дочкою. Спершу жінка була схвильована такою несподіваною зустріччю, але спілкування із нами, наша увага й підтримка трохи її заспокоїли. Вона запитала мене, чи ми свої, а почувши стверджувальну відповідь, що ми ще й ЦВС, попросила пляшку солодкої води. Була також здивована, побачивши оновлений шеврон, здавалося б, що може бути більш мирним, ніж ЦВС!
Шеврон СІМІС
У СІМІС на шевроні — дві руки, що стискають одна одну, а це значить демонстрацію мирних намірів, оскільки рука не тримає зброї. І все це налаштувало її на більш щиру і доброзичливу бесіду зі мною. Та ще й перша подала мені свої руки, щоб обійняти, а потім дуже розплакалась. Заспокоївшись, попросила хліба, зарядити телефон, допомогти по господарству, занести у двір будматеріали тощо.
Уламки від реактивного озброєння пошкодили більшу частину покрівлі будинку, де мешкає Євгенія. Тут допоможе лише повна заміна даху. Ще й вщент згоріла літня кухня.
Євгенія показує, що сталося з її будинком
Жінка каже, водопровідної води взагалі немає, є колодязь. Коли є світло, працює насос і вона може набрати. Питну привозять безкоштовно. В окремих громадах Донеччини централізоване водопостачання та енергопостачання частково відсутнє або ж майже повністю знищене ворогом. Виживати в таких умовах дуже важко, особливо взимку. З худоби тільки кури, є собака та рудий кіт — Кузя.
“У мене є балон, але у мене грошей на нього немає. Пічку топлю. На електроплиті готую. А тепер, якщо ще додадуть за світло, взагалі не знаю, як буду викручуватись. Пенсія — 2500 гривень була, 200 гривень додали — можна на неї прожити? Мені дочка допомогла, вона мені привезла машину вугілля,— говорить жінка. — Тут і нині часто стріляють”.
“І сьогодні вранці бахкало. Тож страшно брати матеріали, якщо такі обстріли. На ремонт немає настрою”, — зізнається жінка. Вона не говорить про мир. Але й так зрозуміло, що тільки евакуація до більш безпечного місця поверне життя, роботу, надійний зв’язок з великою Україною.
Кожного у цьому пеклі тримає щось своє, але потрібно евакуюватись, аби зберегти життя
У таких гарячих місцях Донеччини, де не знаєш, коли прилетить чергова міна чи ракета, жити у постійному страху загинути чи бути скаліченими… Тому люди сподіваються на нашу допомогу в будь-яких питаннях. І в цьому я особисто переконався. Не залишатися осторонь і проявляти турботу попри всі труднощі — це правило, яким керуються СІМІС. Захист цивільного населення — це те, що ЗСУ може та вміє робити найкраще.
Ще й агресивна пропаганда рф в умовах війни, впливає на свідомість наших громадян, які перебувають поблизу фронту та є обмеженими у виборі джерел інформації.
Фахівці ЦВС допомагають населенню і у цьому. Разом з гуманітаркою фахівці ЦВС щоразу привозять людям пресу — свіжий спецвипуск газети «Донеччина». Реакція людей була приголомшливою: «Нарешті, хоч якась частинка довоєнного минулого, частинка нашого мирного життя»! Тож газета для людей залишається, по суті, єдиним джерелом правдивої інформації.
Таку газету привозять жителям села
Наприкінці бесіди з Євгенією офіцери ЦВС нагадали жінці про важливість евакуації, розповіли усі нюанси тощо. При цьому зауважили, що ЗСУ не атакує цивільних осіб, їхню власність чи громадянські обʼєкти, не вдається до грабежів чи крадіжок, як російський окупант. І порадили жінці краще подбати про своє життя та безпеку своїх близьких і евакуюватися.
Кожного з них тримає в цьому пеклі щось своє. Спогади, сподівання. Дорослі люди мають право обирати свою долю. Але наражати на смертельну небезпеку і страждання своїх дітей вони не вправі.
Широкомасштабне вторгнення кардинально змінило настрої, і зараз армія має повне розуміння та підтримку суспільства. Суспільство зараз є надійним союзником Збройних сил, і місцеве населення на Донеччині розуміє, що єдиний шлях усе змінити на краще — це наша Перемога.
На фото: Прифронтові селища громад Селидівської МВА та Очеретинської селищної військової адміністрації — пошматовані війною, але незламні.
Свої в Telegram 
