Журналістка Свої зійшла на Хом’як у пам’ять про загиблого захисника “Гряна”. Як це було — репортаж
Олександр Гряник був активним учасником Революції Гідності, фанатом київського “Динамо”. З початку повномасштабної війни брав участь у боях у Бучі, Ірпені, Гостомелі, а 27 березня 2022 року “Грян” добровільно полетів в оточений Маріуполь на допомогу своїм побратимам. 8 травня росіяни на один з бункерів скинули потужну авіабомбу, тоді загинуло понад пів сотні військових і медиків, “Грян” теж там був.
Олександр "Грян" Гряник
Син їздив в гори за натхненням
Це вже друге сходження на честь Олександра — минулого року група під керівництвом Сергія Гряника підіймалася на найвідомішу гору нашої країни — Говерлу.
“Вшанувати нашого сина саме у такий спосіб — ідея зовсім не випадкова, адже Сашко обожнював гори. Я навіть не пригадаю, в якому віці він почав марити горами, але точно можу сказати, що це були наші Карпати. Міг у вихідні спонтанно зірватися і поїхати в гори, тому що давно там не був. Туди син їхав за натхненням, наповнювався позитивними емоціями”, — розповів батько “азовця”.
Група перед сходженням
Перед початком Сергій Гряник сказав, що це сходження присвячує своєму сину і всім полеглим захисникам у російсько-українській війні. Також він закликав всіх бути підтримкою одне одному на маршруті, особливо новачкам. Протяжність стежки вгору і вниз склала понад 10 км. Досвідченіші туристи цей маршрут подолали за 5-6 годин, більшості знадобилося 7-8.
Фото “Гряна” на вершині омріяного Евересту
Ольга Гряник, мати добровольця, каже, що син, крім карпатських вершин, підкорив ще гори Олімпус на острові Кіпр і Попокатепетль в Мексиці.
“Сашко віддав службі п'ять років, виконував бойові завдання неподалік Маріуполя. А на свій день народження, 8 січня 2022, він був вже цивільним і одразу поїхав в Карпати. Мріяв, що одного разу підкорить Еверест, син любив передивлятися фільм з однойменною назвою. Але ця мрія за життя так і залишилася нездійсненною…”, — сказала Ольга.
Родина Гряників
24 травня альпіністка Антоніна Самойлова стала першою українською жінкою, яка піднялась за одну добу на два восьмитисячники Еверест і Лхоцзе. Вона також стала першою жінкою в історії українського альпінізму, яка тричі підкорила Еверест. До речі, зробила вона це вже після початку повномасштабної війни. Своє сходження Антоніна присвятила Олександру Грянику — на вершині Евересту альпіністка зробила “спільну” із “Гряном” світлину.
Донька підбила піднятися: до вершини прийшла першою випадково
Першою на вершину зійшла Тетяна Бенях зі Львова. В Карпати вона приїхала разом з донькою Калиною.
“Калина минулого року була з Гряниками на Говерлі. Приїхала з купою позитивних емоцій, тиждень розповідала про сходження. Коли дізналися про Хом’як, донька стала потихеньку мене “обробляти”, ми багато говорили про це. І врешті-решт донька купила нам квитки на потяг. І я за цей їй вдячна, бо ця подія надовго закарбується у моїй пам’яті”, — сказала Тетяна.
Тетяна Бенях з донькою Калиною
Жінка востаннє була в горах 7 років тому, підіймалася на Піп Іван в Карпатах. Але Тетяна має гарну фізичну форму, бо щодня ходить в середньому по 12 км.
“Попереду мене майже весь шлях йшла жінка. Я намагалася її наздогнати, не виходило. Але на полонині, перед найважчим етапом сходження, перед каміннями, вона подивилася на годинник і сказала, що їй треба йти вниз, бо вона замовила відпочинок в чані. І ось так я стала першою на Хом’яку”, — розповіла Тетяна.
Калині сходження далося важче, аніж матері. І хоча було непросто, але чудова компанія, гарні краєвиди та велика мета зробили так, що від сходження у дівчини залишилися лише позитивні спогади.
Спортивна бабуся і онук, який тягнув на вершину автомобільний диск
Лев Любченко — наймолодший учасник сходження, йому п’ять з половиною років. На Хом’як підіймався з мамою Альоною і бабусею Інною. Для хлопчика це була перша у житті вершина, яку він подолав доволі швидко. А ще Левко із собою на гору і з гори ніс металевий диск від колеса, який знайшов в кущах біля траси ще перед сходженням.
5-річний Лев дорогою на гору знайшов диск і ніс його всю дорогу нагору і вниз
“У онука гарна фізична підготовка. Я майже щоранку бігаю і він зі мною. Кілометр для нього — взагалі не проблема”, — каже Інна.
Інні зараз 59 років, гори полюбила ще зі студентства, була членом Маріупольського клубу туризму “Скіфи”. Свого часу Інна підкорила багато вершин, серед них Кавказ, Памір тощо. Каже, все життя в спорті та туризмі. А в 2023 почала знайомитися з Карпатами.
Цього року вона вже була в Карпатах — на горі Кукуль, її висота 1539 метрів. Тоді, каже Інна, було мало людей, а зараз велика компанія і так веселіше йти до вершини.
Лев з бабусею
“Коли повернулася, пообіцяла Леву наступного разу і його взяти. І тут якраз випала така можливість. Я жодної хвилини про це не пожалкувала: в онука емоції від сходження неймовірні, йому сподобалося. Майже весь шлях Лев йшов наввипередки з маленьким песиком Кримом і мріяв зійти на вершину першим. І онуку це вдалося. На фініші Левові вручили приз — медаль”, — поділилася Інна, і додала, що мріє, аби це сходження для онука стало початком його захоплення горами.
“Бо гори — то любов!”, — запевнила Інна.
Подолали Говерлу і Хом’як: справжні складності і надважкі умови не в Карпатах, а на “нулі”
На Хом’як піднявся і 10-річний Гліб Швецов. Це його друга вершина — торік він в пам’ять про “Гряна” піднявся на Говерлу. Як і тоді, так і зараз його підтримала мама Алевтина, яка до повномасштабного вторгнення працювала в Маріуполі телеведучою на місцевому телеканалі.
“За декілька тижнів до події на сторінці Асоціації родин захисників “Азовсталі” з'явилося оголошення про сходження на Говерлу на честь Сашка Гряника, яке організовує його батько. Особисто “Гряна” я не знала, але мої друзі з Маріуполя з ним спілкувалися, завжди тепло відгукувалися та постили інфу про Сашу, його політ в заблоковане місто, трагічну загибель. Тому внутрішньо рішення прийшло миттєво: якщо цей хлопець полетів звільняти моє рідне місто, то як я можу не піти в цей похід на його честь? Відверто скажу, в цей момент перед очима у мене було відео, де Саша сідає в автобус, а його проводжають батьки… Моє рішення про це сходження було швидким і однозначним. І з ним я пішла до сина: показала йому фото Сашка, розповіла про героя та спитала, чи готовий Гліб піти разом з групою. Син позіхнув і сказав, що, звісно, він йде”, — згадує Алевтина.
Перед сходженням Сергій Гряник дякує всім, хто приєднався до походу
Під час сходження групу супроводжувала знімальна група телеканалу 1+1, вони спілкувалися з Сергієм Гряником, а Алевтина дивилася на цього мужнього чоловіка й думала, наскільки ж він і його дружина Ольга надзвичайні люди, що могли виховати такого сина.
“Зі мною в рюкзаку був артефакт, вивезений з Маріуполя, — значок “Азова” з 4-ї річниці звільнення міста. Без вагань подарувала його Сергію”, — сказала вона.
Алевтина згадує, початок шляху був легким, Гліб все розглядав навколо, йому дуже подобалося, взяв туристичні палки.
“Але попереду ми бачили засніжену верхівку Говерли, і це трішки лякало. Звісно, з часом було дуже непросто йти, малий позіхав, деінде нервував, кричав — так син "випускав пару", але йшов. Варто відзначити, що його нереально підтримувала вся група, пропонувала допомогу, якісь смаколики, кричали: “Гліб, давааай, ти зможеш!”. Випробуванням стала засніжена верхівка, бо там було дуже холодно, крутий підйом, але ми вперто йшли, розуміючи, скільки вже подолано і коли ми піднялися на гору, то малий заплакав. Напевно, це було і для нього не очікувано: все ж таки зміг, ДІЙШОВ!!! Велику порцію тепла Глібу подарував Сергій Гряник, він його обіймав і підбадьорював, а потім подарував прапор "Азову" “Маріуполь 2022”, — поділилася тогорічними враженнями Алевтина.
Алевтина і Гліб
Після Говерли всі, хто підкорив гору, часто спілкувалися поміж собою. Вже влітку 2023 Сергій Гряник анонсував, що наступної весни буде сходження на Хом'як.
“Цьогорічне сходження далось нам з сином не дуже легко, бо ми морально були готові до простішого маршруту після Говерли. Але кам'янисті стежки, гілки, гірки та круті підйоми стали справжнім випробуванням. Попри фізичну складність, морально нас тримала мета і надзвичайний склад нашої групи. Тому думок про важкість або відмову від маршруту не було. Хоча не обійшлося і без падінь: Гліб булькнувся в гірський потічок, а я підвернула ногу. Попри все це, ми розуміли, що справжні складності та надважкі умови не в Карпатах, а на “нулі”, — сказала Алевтина.
Гліб, як і Лев, отримав медаль за досягнення поставленої мети.
Разом з Кримом на вершину: Анна розробила стікери на честь друга-героя
Анна Лебедева з Кримом приїхала з Києва. Її другу породи вест-хайленд-вайт-тер'єр лише 6 місяців: він подолав дистанцію і зійшов на Хом’як, правда, від фізичних навантажень відпочивав майже весь наступний день.
Аня з Кримом на вершині гори Хом'як
“Це був перший похід Крима і точно не останній. Взагалі, у нього ніхто не вірив, але я навпаки, була впевнена у своєму собаці. Наверх він піднявся без проблем, а коли спускалися по камінню, тоді несла на руках. Криму було весело, бо весь шлях з ним поруч йшли місцеві собаки і вони його мотивували рухатися вперед”, — сказала співрозмовниця.
З “Гряном” Анна була знайома особисто,вони зустрілися в Карпатах, біля підніжжя гори Петрос у 2021 році.
“Я розповіла Сашкові свою важку історію. Тоді у мене були проблеми зі здоров’ям, до того ж я тільки приїхала з Криму. Ледве змогла вирватися, бо мачуха не віддавала мій український паспорт. По суті, я розповіла свою історію незнайомій людині, яку знала кілька хвилин. Просто Сашко викликав довіру до себе. Він знайшов правильні слова, дав настанови. Без перебільшення скажу, що він врятував мене своїми словами. Ми поговорили, а далі наші шляхи в Карпатах розійшлися. Зустрілися вже пізніше в Києві”, — сказала Анна.
Аня з Кримом відпочивають після сходження
В пам’ять про сходження на гору Хом’як Анна розробила і подарувала всім стікери (наліпки) із зображенням Олександра Гряника в різні роки його життя: коли він в дитинстві бавиться зі своїм пуделем Артемоном, сидить поверх кабіни гелікоптера і вже в оточеному Маріуполі “пихтить” чорним димом.
Стікери
Не встиг в Маріуполь на добу: морпіх піднявся на вершину з усією родиною
Періодично компанію журналістці Свої під час сходження складав Сергій Чухрій, з яким Ганна Курцановська обмінювалася жартами. Сергій — чинний військовослужбовець 2-го батальйону 36-ї окремої бригади морської піхоти. До повномасштабної війни працював за кордоном далекобійником, до 21 лютого, а в перший день великої війни вже був у військкоматі. Він мав їхати до Маріуполя на допомогу, але їх затримали у військкоматі.
“Остання партія поїхала до Маріуполя 28 лютого, далі прорватися у місто було неможливо. Тому нас 1 березня відправили до Миколаєва, тримали там оборону. А далі вже наступальні дії на Херсонщині”, — розповів Чухрій.
Сергій Гряник і Сергій Чухрій на вершині гори Хом'як
Для нього сходження на Хом’як вже третє, до цього морпіх підкорив Говерлу та Несамовите.
“В пам’ять про “Гряна” підіймалися всією родиною — з дружиною Іриною, 18-річною донькою Властою і 13-річним сином Олександром. Донька в “азовській” тусовці: ходить на щотижневі мітинги на підтримку військовополонених, говорить про військо у своїх соцмережах, відкриває збори для “Азову” та інших бойових підрозділів”, — розповів морпіх.
Сергій Чухрій з родиною на вершині Хом'яка
Сергій вважає, такі заходи важливі, адже вони не дають суспільству забувати про полеглих героїв, а ще — це можливість побачити красоти нашої неймовірної країни.
Прилетіла з Канади, аби вдруге зійти на Хом’як
Серед останніх на вершину зійшла Валентина Лисаковська, вона була з професійним фотоапаратом, тому багато зупинялася, аби зафіксувати цікаві моменти цього сходження. Валентина з Києва, але з початком повномасштабної війни живе у рідних в Оттаві.
“Я в червні збиралася поїхати на деякий час додому, але коли отримала запрошення від Ольги й Сергія, то посунула дати заради сходження”, — сказала вона.
Валентина
З Сашком Гряником дівчина була знайома особисто ще з 2020 року. Були три дні разом в горах.
“Приїхали в Татарів. Спочатку пішли на водоспад Женецький Гук, на другий день — на Говерлу, на третій — на Хом’як. Ми тоді обидва вперше були на Хом’яку. І коли зараз підіймалася, то згадувала — ось тут ми фотографувалися, а ось тут зупинилися, щоб перепочити”, — поділилася вона.
Грян під час сходження на Хом'як з Валентиною
Валентина згадує “Гряна” як цікаву людину, легку на підйом, охочу до пригод.
“Сашкові треба було побачити всю красу навкруги. Йому подобалося жити, любив якісно проводити час, бо відпустки не так часто, ніж служба, і це не багато днів. Сашко не любив гаяти час і проводити його безцільно. Він на сто відсотків брав все те, що життя йому давало, всі ті позитивні емоції, якими Сашко наповнювався”, — розповіла Валентина.
Хочу йти стежками сина — наступне сходження на Петрос
На вершині гори група розгорнула прапори України, “Азову”, спільноти “Оленівка”. Біля Пресвятої Богородиці всі разом заспівали гімн нашої країни, прославили “Гряна” і на стовпі наклеїли його світлину і стікери. А ще нагадали світовій спільноті про наших полонених оборонців Маріуполя, котрі вже 2 роки перебувають у нелюдських умовах російського полону.
Просто неба Ганна Курцановська розвернула прапор Свої і записала відео читачам.
Журналістка Свої Ганна Курцановська розгорнула прапор видання на горі Хом'як
По поверненню кожен підписав прапор, який відтепер зберігатиметься у Національному музеї Революції Гідності разом з речами “Гряна” — їх музею батьки передали на початку 2023 року.
Ольга Гряник через погане самопочуття не пішла на гору, проте зустрічала кожного, кому вдалося підкорити Хом'яка, біля воріт готелю. Обіймала і говорила важливі слова.
Ольга Гряник (третя зліва) провела групу до стежки на гору Хом'як і чекала всіх у готелі
“Це сходження для нашої сім’ї важливе, бо воно показало, скільки навкруги небайдужих людей. Людей, які готові нести пам’ять про Сашка. Приємно, що цього року долучилися нові люди, ми раді новим знайомствам. Наша “азовська” родина більшає, ми стаємо одне для одного міцною підтримкою”, — сказала Ольга.
Після підкорення Хом’яка в той же день у родини Гряників з’явилася нова мрія.
Сергій Гряник на Хом'яку
“Зараз важко будувати довгострокові плани, але наступного року хочемо в пам’ять про Сашка піднятися на гору Петрос. Для нас з дружиною важливо, аби пам’ять про сина жила. Сашко піднімався на Говерлу, Хом’як і Петрос, я хочу йти тими стежками, де колись був син, і дивитися на те, що за життя бачив він”, — сказав Сергій Гряник.
Свої в Telegram 
