Іван Калоша з Макіївки вчить сортувати відходи. Відкрив майстерню з переробки пластику у Запоріжжі

"18-річні чувачки, які не мали ніяких перспектив, отримавши зброю, ставали "ополченцями"

Іван Калоша пригадує, що перші тривожні думки про невідоме майбутнє в рідній Макіївці почали з'являтися напередодні так званого референдуму на Донеччині. Настрої місцевих жителів, які можна було у той чи інший спосіб сканувати, залежали від власної інформаційної бульбашки.

Іван КалошаАвтор: особистий архів

“У мене була доволі проросійська бульбашка, яку я не підтримував: вважав за краще взагалі залишатися осторонь. Після так званого референдуму стало зрозуміло, що нас ошукали і не буде нічого хорошого. Тоді у мене були знайомі, які чекали, що дуже легко приєднаються до росії і все. Коли я зараз спілкуюсь з проукраїнськими донеччанами, то вони геть по-іншому дивились на ті події”, — розказує Іван.

Вже у травні 2014 я почав думати, що мені робити і як жити, бо ставало очевидно, що це якась незрозуміла, невизнана ніким “республіка”

Якщо ще в квітні 2014 у Макіївці працювали українські банки та ще деякі державні установи, то вже наприкінці травня їх зачинили. Активіст каже, що, так звані ополченці вчиняли всюди беззаконня. І все це відбувалося за підтримки росії.

Макіївка Донецької областіАвтор: особистий архів

Якісь 18-річні річні чувачки прийшли, їм дали гроші, вони відчували свою владу. Очевидно вони були "на куражі", бо в житті не мали такої влади, а тут таке отримати можна і робити що хочеш. Але коли на танках заїхали наші військові, то в них коліна тряслись, бо у них автомати в руках, а воювати вони не хотіли — просто відчути владу

“Звісно, я мав проукраїнську позицію, тому що українці пояснюють всі процеси більш глибоко й грунтовно. А мої макіївські друзі примітивно. Наприклад, коли я питав, у когось, чого він пішов на мітинг за росію, то він відповідав: “ну, всє пошлі, і я пошол”. “Всє крічалі і я крічал” — це максимальне пояснення, яке я тоді отримував від тих людей. Чи “от прийде росія, будем жить лучше”. Одного приятеля надурили лозунгом “демократія демократична”. Він потім сам зізнався, що зневірився, але вже пішов служити в те “ополчєніє”. Він вірив в ту кращу модель, як колись у російську революцію”, — говорить Іван Калоша.

МакіївкаАвтор: особистий архів

Через схему власного гаражу в блокноті став “корегувальником”

У липні 2014 року Івану вдалося виїхати на підконтрольну територію України — до Запоріжжя, де мешкала його мама. Втім, треба було повернутися у Макіївку на пару днів, щоб вирішити робочі питання.

Саме тоді, на зворотному шляху, на блокпосту в Авдіївці окупанти забрали хлопця на підвал.

Тоді в окупованій Донеччині ти міг як спокійно жити, так і потрапити “на підвал” ні за що. Так і зі мною сталося. Вони побачили у мене в блокноті креслення мого власного гаража й сказали, що я корегувальник

“Вони спочатку питали мене й били. Стверджували, що я корегувальник. Я не все пам'ятаю добре, тому що був іноді у напівсвідомості. Втім, мені пощастило, що це тривало лише добу, бо потім наступали наші й нас всіх відпустили. Забрали всі речі, документи. Через це я деякий час не міг повернутися до Запоріжжя”.

Деяким хлопцям, каже Іван, пощастило менше — забили до смерті.

“В одного хлопця український прапорець знайшли. Через те забили його до смерті. Я чув як він довго кричав. Через два дні наші військові звільнили Авдіївку і знайшли його труп у тому підвалі. Виходить, просто забили до смерті… ногами, палками… я не знаю, чим вони його били”, — розповідає активіст.

Зруйнована Авдіївка Автор: фото з відкритих джерел

Хто саме були тими катами, невідомо. Хлопець розповідає, що один з його друзів, який приєднався до ополченців, ще в січні 2014 року, коли ще ніхто навіть уявити собі не міг жодних сепаратистських рухів на Донеччині, отримував гроші з росії на підривну діяльність під виглядом юридичної допомоги. Він купував якісь листівки, димові гранати тощо.

Тому я думаю, що серед катів частково були свої, а частково ні. Я не можу точно сказати. Зі мною взаємодіяв якийсь їхній командир і його помічник

Іван каже, що потім зустрічався із своїм другом-ополченцем, але розмова була стримана, в якій не обговорювали ідеологічні питання.

Забрати й закатувати могли за що завгодно. Українською мовою щось сказав — і все

Через те, що кати забрали документи, Іван ще на деякий час залишився на Донеччині.

“Батько моєї дівчини прийшов пішки з Донецька в Авдіївку за мною, поки мене прихистили чужі люди. Знайшов мене в тій Авдіївці — я був побитий і без документів, тому небезпечно було залишатися та я і не знав, куди мені йти. А потім провів мене в Донецьк. Там мені, на щастя, зробили якісь тимчасові документи. Я підлікувався, і вже потім виїхав у Запоріжжя”, — ділиться активіст.

Коли почалась повномасштабна війна, Іван каже, що згадував окупацію Донеччини, й готувався виїхати вдруге, якщо доведеться: “В руском мірє не дуже хочеться жити”, — підкреслює активіст.

“Ми до останнього сиділи на валізах. Дуже було тривожно, але, дякуючи Збройним силам, Запоріжжя — це Україна, і ми залишаємось”.

Екологічна активність

Іван каже, у Запоріжжі влаштувався на роботу за своєю професією — інженер-енергетик. За десять років життя в індустріальному місті знайшов багато друзів і захопився вирішенням екологічних питань. Заснував громадську організацію.

Майстер-клас з переробки пластику Автор: особистий архів

“Коли вже влаштувались у Запоріжжі, почали думати, що треба щось робити для громади — щось корисне. Поводження з відходами — це одне з питань, яке мене хвилювало. Спочатку ми розробляли й організовували всякі освітні штуки — лекції, різні заходи. Втім, останнім часом ми вже у більш серйозному статусі громадської організації. Навіть намагаємось місцевій владі робити якісь зміни в цьому питанні”, — розповідає активіст.

Майстер-клас з переробки пластикуАвтор: особистий архів

У запорізькому креативному просторі “Млин” працює майстерня з переробки пластику, яку відкрила команда Івана.

“Там в гаражних умовах ми можемо показати людям, що сортування й переробка пластику має сенс. Люди можуть прийти до нас і побачити, що це легко й просто. Тим часом, ми можемо поспілкуватись з людьми на тему управління відходами, сортування сміття тощо”, — говорить активіст.

В майстерні є дробарка, екструдер, що виробляє пластикові нитки, та термопрес, який робить листи з пластику. За допомогою цього обладнання учасники майстер-класів можуть зробити для себе різні речі з відпрацьованого пластику — від обкладинок для блокнотів до кошиків для фруктів.

Вироби учасників майстер-класуАвтор: особистий архів

“Ідея в чому: приходять до нас люди, ми проводимо лекцію, що відбуватиметься й навіщо це потрібно — переробляти пластик. Потім показуємо, як відбувається процес переробки. Наприклад, сортуєш пластикові кришечки по кольорам, щоб контролювати виріб. Потім вони подрібнюються у дробарці. Далі за допомогою спеціального станка — екструдера, виробляють пластикові нитки, з яких можна зробити будь-який виріб. Наприклад, пластиковий кошик”, — розповідає Іван Калоша.

Наразі майстерня працює так: якщо є група людей, яка хоче відвідати майстер-клас, учасники можуть подати заявку. Нерідко організатори займаються з дітьми, яким дуже цікавий цей процес.

Іван Калоша каже, що мріє про Перемогу й звільнення окупованих територій. Втім, хоче залишатись у Запоріжжі, де вже склалося нове життя, й розвивати свою громадську організацію, щоб максимально допомагати місту вийти на новий рівень поводження з відходами, зокрема з пластиком.

Ми нікого не залишили на вулиці. Як мирноградські зооволонтери рятують тварин зі всієї Донеччини

Любов Полєва — єдина бібліотекарка Гранітного. Вона збирає книги для поки що окупованої бібліотеки

Олексій Гончаров відкрив смарт-ресторан «ЗАвертай» у Бучі. До цього розвивав бізнес у Гірському