Як пережити втрату дому і почати жити заново. Це дослідила науковиця з Маріуполя Тетяна Іванець
Тетяна Іванець — науковиця з Маріуполя. Після початку великої війни вона переїхала до Києва. Там стала вивчати досвід вимушеного переміщення. При цьому порівнювала події різних часів і країн з тим, що пережили маріупольці. Свої здобутки Тетяна опублікувала у монографії «Синдром втрати дому у вимушених мігрантів: слідами маріупольської трагедії». В ній з’ясовувала, що таке «дім» для переселенців та як дійти до стадії сприйняття неминучого.
Відчуття постійної біганіни не відпускало
В блокадному Маріуполі Тетяна з родиною залишалася до 15 березня 2022 року. Каже, вибратися з міста вдалося випадково.
«Ми жили в центрі, біля площі Свободи. Власного транспорту у нас не було. Родичі, які мали автівку й могли нас вивезти, жили на 17-мікрорайоні. На той час між нам вже проходила лінія фронту, тому про долю одне одного ми взагалі нічого не знали».
Допомогли виїхати з Маріуполя сусіди. У них були дві автівки, якими вони і Тетяна з родиною виїхали з міста.
«Але тоді я не вірила, що ми зможемо виїхати. Думала, що максимум — доберемся до Приморського району. Та коли виїхали на дорогу на Мангуш, з’явилася надія. Вночі ми дісталися до Бердянська, наступного дня — до Запоріжжя. Потім знову в дорогу. Відчуття постійної біганіни не відпускало».
Із Запоріжжя родина виїхала до Дніпра, а звідти — до Львова. Де на них чекали родичі чоловіка, з якими вони фактично не спілкувалися. Там пробули декілька місяців й знову вирішили переїжджати. На цей раз до Києва. Туди релокувався Маріупольський державний університет, в якому працює Тетяна.
Поштовх до пошуку відповідей
Вже в евакуації, ділиться Тетяна, вона зрозуміла, що з Маріуполя взяла з собою речі, які не мали жодного функціонального значення. Проте для неї виявилися дуже важливими. Серед них — ключі від квартири та пропускний квиток для входу в університет.
«Спочатку мені здавалося, що то реакція на стрес. Та вже у Києві, коли ми зустрілися з колегами, зі студентами, маріупольцями, я зрозуміла, що ці дивацтва, які я помічала у себе, вони є спільними і дуже схожими».
Працюючи у галузі, пов'язаною з наукою, дослідженнями, Тетяна вирішила знайти відповіді у науковому контексті — чому така реакція стала для багатьох спільною.
«Якось моя сестра звернула увагу на те, що я відвідую заходи, які пов’язані з Маріуполем та його жителями. Такого я ані за собою, ані за іншими маріупольцями просто не помічала. Тому вирішила дослідити цей досвід, сподіваючись на те, що він буде корисним».
Та тривалий період після переїзду Тетяна не могла розпочати роботу. Каже, відчувала себе повністю вирваною з реальності. Зрозуміло, що працювати, відновлювати роботу університету, вчитися жити наново доводилося. Проте це давалося вкрай важко.
«Лише наприкінці 2023 року зрозуміла, що я починаю хотіти рухатися далі, в мене з'являються сили рухатися далі. Тому я вирішила здійснити свою дитячу мрію й пішла навчатися на психолога. І вже тоді усвідомила, що моє дослідження буде з психологічним фоном».
Досвід маріупольців та мігрантів
Об’єктом дослідження стали студенти та викладачі Маріупольського державного університету, які 24 лютого залишалися у місті й пережили блокаду.
У передмові до роботи немає класичного формулювання задач. Замість них є питання, на які Тетяна намагалася знайти відповіді.
Авторка монографії Тетяна Іванець
«Вивчаючи питання вимушеної міграції та втрат з психологічної точки зору, дуже часто у таких людей, як ми, виникає відчуття унікальності досвіду й відчуття того, що нас більше ніхто не зможе зрозуміти. Але ця унікальність створена штучно, тому й заважає нам адаптуватися».
Тому в дослідженні Тетяна порівняла досвід маріупольців з досвідом інших вимушених мігрантів — жителів колишньої Югославії та сирійських біженців. Каже, цей досвід важливо показати всім, аби прийшло усвідомлення, що є люди, які пережили подібне й наразі мають кейси для відновлення.
«Якщо подивитись закордонну літературу, то там можна знайти багато досліджень з цієї теми. І що біженці, що переселенці, так само, як і ми, зберігають якісь речі, ключі, іграшки. Тож, попри унікальність нашого досвіду, таким він насправді не є».
Зрозуміти, що таке «дім»
Тетяна каже, всі особливості, які вона помічала у себе та переселенців з Маріуполя, вона виділила у термін «синдром втрати дому».
«Є синдроми, які входять до різних класифікацій, зокрема медичної. А ось поняття «синдром втрати дому» немає у жодній галузі. Він запропонований вже в рамках мого дослідження. І воно, по факту, обґрунтовує, чому все те, що ми проживаємо, воно є спільним і дуже схожим».
Останнє фото з будинку Тетяни. Наступного дня його знесли окупанти
В своїй роботі Тетяна намагалася відповісти й на питання, що таке дім. Бо, каже, в будь-якому контексті, якщо ми знаходимося на новому місці, якщо ми намагаємося відновити життя, знайти собі новий шлях, потрібно перш за все відновити відчуття дому.
«Якщо спиратися на відповіді наших респондентів, то дім — це таке комплексне поняття, яке складається з фізичного аспекту — наші стіни, наші рідні, наші друзі. А ще дім — це наша ідентичність, тобто наш спосіб життя, наше місто, наші соціальні зв'язки, робота тощо».
Про п’ять стадій прийняття неминучого
Тетяна приділяла увагу й медичним та психологічним аспектам. Зокрема, розбиралася, як саме і чому проявлявся стрес, депресії.
«Ми прийшли до висновку, що у нас всі ці показники значно вищі, оскільки продовжуються травматизації. Ми не просто пережили бойові дії, а й досі живемо у війні, чуємо звуки вибухів, втрачаємо. Це додаткова травматизація, вплив якої потрібно буде вивчати після. Коли саме — невідомо. Оця ситуація невизначеності дуже негативно впливає».
Тому науковиця розробила рекомендації, як можна відгородити себе від впливу та розповіла, які механізми потрібно використовувати, аби відійти від пережитого.
Книга Тетяни Іванець
«Психологи виділяють п’ять стадій прийняття неминучого. Але ми завжди йдемо від тієї ситуації, коли ми заперечуємо, коли ми не визнаємо, що це вже сталося».
Тому, наголошує, потрібно шукати те, що допоможе пройти всі п’ять стадій. Це може бути підтримка рідних та друзів, робота, якесь хобі та звичайні прогулянки. Головне, аби це надихало.
«Але в жодному разі не потрібно ставити людині часові обмеження. Комусь потрібен місяць, а в когось на це йдуть роки. Якщо людина до цього ще сама не дійшла, треба підтримувати її, пропонувати, можливо, якісь активності, подорожі, дарувати позитивні емоції. Також можуть допомогти психологи».
Де придбати книгу?
Наразі книга «Синдром втрати дому у вимушених мігрантів: слідами маріупольської трагедії» є у бібліотеці Маріупольського державного університету. Також її можна придбати у видавництві «Ліра-К». Вартість монографії — 270 гривень.
Свої в Telegram 
