Чим би міг здивувати Покровськ, якби не війна. 5 важливих місць від краєзнавця Сергія Луковенка
Я розповідаю пану Сергію про те, що багато людей знають дуже мало про наше місто.
"Мене дивують люди, скажімо, у Дніпрі, що кажуть: "Покровськ? Це ж Донбас? А ви ж давно окуповані і як ви сюди приїхали?". А Покровськ не був під окупацією ні в 2014, ні, дай Боже сил ЗСУ, не буде і зараз. Після нашої перемоги ми зможемо багато розповідати про те, що за роль була у Покровська в російсько-українській війні", — кажу Сергію.
Сергій Луковенко
"Прийнято вважати, що Донеччина — це лише шахти та терикони, вмираючі села та депресивні міста. Але у мене відразу виникає питання: де ще є такої дивовижної краси степ, така благодатна земля, таке високе блакитне небо та яскраве сонце, як на нашій Донеччині? Досить часто від обласних чиновників різного рівня я чув дилетантську фразу: "А що у вас у Покровському районі можна людям показати, окрім териконів та шахт?". Головна завдання будь-якого екскурсовода — показати те, чого учасники екскурсії ніколи раніше не бачили або все життя мріяли саме це побачити", — ділиться Сергій.
Водонапірна вежа
Нашу віртуальну екскурсію починаємо з головної, на погляд екскурсовода, архітектурної пам’ятки міста — Німецької водонапірної вежі, що була побудована в 1942 році. Це унікальна споруда не тільки для міста, а й для всієї Донеччини. Крім того, ця вежа є цікавим зразком утилітарної споруди, що відтворює образ середньовічної вежі, хоч місту немає і 150 років.
"Семиповерхова вежа має в плані восьмикутну нерівносторонню форму, сильно витягнуту по осі захід-схід. Дві поздовжні паралельні центральні межі значно поступаються по довжині іншим сторонам, які утворюють чотиригранні виступи на торцях. Нижній поверх відокремлений від верхніх карнизом і виконує роль цокольного. Його бокові межі розчленовані спареними, квадратними вікнами-нішами. Останній поверх на бокових межах має по чотири таких вікна. Поодинокі квадратні вікна-ніші на поверхах з 3-го по 6-й підкреслюють вертикальну динаміку композиції в цілому.
З огляду на її унікальну восьмикутну форму, такої ви не зустрінете ніде більше, вона могла б посісти гідне місце в архітектурній спадщині не тільки нашого міста і Донеччини, а і України! Але найцікавіше в історії цієї вежі пов'язано, як раз, з її появою на станції Покровськ, на той час — Красноармійське", – пояснює Сергій.
Станція Красноармійське з моменту окупації в 1941 році розглядалася німецьким командуванням, як важливий стратегічний об'єкт для забезпечення своїх військових частин на Східному фронті технікою, боєприпасами, будівельними матеріалами, продовольством тощо. Не випадково, в свою чергу, радянське командування неодноразово робило спроби оволодіти саме цим залізничним вузлом. Стратегія Німеччини передбачала перспективу подальшого розвитку цієї станції, адже окупанти планували тут залишитися назавжди. Тому для повноцінної роботи станції збудували нові об'єкти замість зруйнованих під час відступу Червоної армії. На станції під час окупації діяла організація ТОДТ. Саме силами цієї організації і були побудовані кілька промислових об’єктів на станції Красноармійське.
Станція Красноармійське
Як пояснює Сергій Луковенко, організація ТОДТ — парамілітарна, військово-будівельна організація Німеччини. Її створили у 1938 році, як спеціалізовану напіввійськову організацію, яка відповідала за величезний спектр інженерних проєктів як перед початком Другої світової війни в самій Німеччині, так і на окупованих територіях — від Франції до Радянського Союзу під час війни.
Водонапірна вежа — це споруда в системі водопостачання для регулювання напору і витрати води у водопровідній мережі, створення її запасу і вирівнювання графіка роботи насосних станцій. На першому поверсі розташовувалися насоси, а на останньому — резервуар з водою, об'ємом 60 кубічних метрів.
Будівля пом'якшувача
Наступний об’єкт нашої екскурсії знаходиться поруч. Це будівля так званого пом’якшувача. Сергій каже, це теж свого роду унікальна будівля. Всі спроби знайти щось подібне на території Донеччини або навіть України не мали успіху.
"Раніше, коли на залізниці використовувалися паровози, содо-вапняний пом'якшувач був обов'язковим атрибутом локомотивних депо. У переважній більшості такі інженерні споруди на території Донецької області занедбані, руйнуються і до них немає нікому діла, а шкода, адже кожна могла б бути архітектурною окрасою свого міста", — каже Сергій.
Будівництво пом’якшувача почалося у 1942 році, коли місто було окуповане німецькими військами. Зводити будівлю почала та ж сама організація ТОДТ. Але остаточно ця інженерна споруда була добудована вже після звільнення міста від окупантів. Складські приміщення тут добудували вже у післявоєнні роки.
Будівля пом’якшувача
Цегляна інженерна споруда являє собою багатоповерховий прямокутний паралелепіпед (в плані 31 метр на 14 метрів) з двосхилим дахом, виконаний в строгих архітектурних правилах, не властивих для промислових об'єктів України. Схожі за архітектурним рішенням будівлі можна знайти на території Німеччини та в Калінінградській області (росія).
Склад
Йдемо далі. Сергій каже, що наступний об'єкт нашої екскурсії може не зацікавити гостей Покровська. Але це теж свого роду унікальна споруда для нашого міста.
"Ця утилітарна споруда розташована на вулиці Залізничній, 44. Будівля, яка раніше належала Донецькій залізниці, точніше залізничній станції Красноармійське, зараз пристосована під храм. Це споруда 1948 року. З самого початку за призначенням — це складське приміщення.
Стосовно архітектури самої будівлі. Вона дуже відрізняється від поруч розташованих споруд своїм графічно-рельєфним декором зовнішнього фасаду. Основним будівельним матеріалом після війни була звичайна глиняна цегла червоного кольору. Тому більшість післявоєнних житлових будинків і будівель промислового призначення в Красноармійську були цегляними", — розповідає Сергій.
Склад вулиці Залізничній, 44
Сама будівля має форму витягнутого вузького прямокутника. Композиція фасаду симетрична з центральним входом, з низьким цоколем, з вісьмома віконними прорізами — по чотири з обох боків. На цоколі поглиблення у формі прямокутників, розташовані під кожним віконним отвором. Підвіконна поличка сформована одним рядом цеглин.
Споруда з'явилася у 1948 році
"Характерними особливостями цієї будівлі є візерунчастий карниз, віконні замки в обрамленні віконних прорізів, пласкі пілястри, розташовані симетрично головній осі будинку. Взагалі цей будинок має певну архітектурну цінність. Цегла, як модуль і основний елемент зовнішнього декору, використовується в обрамленні віконних прорізів, в східчастому карнизі, в графічному рельєфному декорі зовнішнього фасаду будівлі. А ось чому будівельники вирішили повернутися саме до такого стилю, поки що залишається таємницею. Головна версія така — у графічно-рельєфному декорі зовнішнього фасаду будівлі є архітектурні елементи так званого мавританського стилю, що характерно і притаманно для районів Західної України. Можливо, серед депортованих жителів Західної України, яких вивезли відновлювати Донбас, були і будівельники. Саме вони і побудували цю будівлю, використовуючи архітектурні традиції свого регіону", — розповідає Сергій.
Будинок приїжджих
Екскурсовод підкреслює, що серед дореволюційних будинків Покровська немає архітектурних шедеврів. Це були зручні, добротно побудовані будівлі, але вони — найбільш якісна забудова старого міста. Все це призвело до того, що такі будинки навіть зараз виглядають монументально. Саме вони є окрасою міста Покровськ.
І далі на нашій віртуальній екскурсії ми з вами поруч з будівлею, яку називають Будинок приїжджих на вулиці Івана Богуна (колишня Леніна, а до революції — Таганрозька).
Будинок приїжджих
"Будинок приїжджих дуже цікавий за своїм архітектурним рішенням і зовнішнім декором. Ця одноповерхова будівля з високим цоколем формує кут перехрестя вулиць Івана Богуна та Шевченка. Дверний портал розташований в куті будівлі. Його прикрашав колись напівциркульний навіс на кованих кронштейнах. Кут самої будівлі перетворювався в башточку на невисокому барабані. З самого початку тут були двостулкові двері. Будівля прямокутна з асиметричним розташуванням віконних отворів. Цоколь будівлі та сходи високо піднімали ряд вікон прямокутної форми з графічним декором в неоруському стилі (трикутні сандрики). Аттик, який вінчав архітектурну споруду, був притаманний вже неокласицизму. На даху був невеличкий парканчик", — вичерпно описує цей об’єкт Сергій.
Будинок знаходиться на вулиці Івана Богуна
Будинок приїжджих — це одна зі старих споруд у місті. Зовні будинок зазнав незначних змін. До речі, саме він двічі зображений на перших світлинах станції Гришине. До 1917 року будинок використовувався в якості невеликого готелю с номерами.
Будинок аптекаря
Розквіт торгівлі сприяв збільшенню кількості населення у залізничному селищі Гришине. Слідом за Залізничною у селищі з'явилися вулиці Таганрозька і Катеринославська. На вулиці Катеринославській (в радянську добу — Свердлова, потім Центральна, зараз — Дмитра Коцюбайла «Да Вінчі») було кілька будинків, які були яскравим прикладом "купецького стилю", який отримав розвиток саме у кінці XIX – початку XX століть у Катеринославській губернії. Про один з таких будинків наступна розповідь.
Будинок аптекаря розташований на вулиці Дмитра Коцюбайла "Да Вінчі", 134. Свого часу він належав аптекарю Зеліку Іудовичу Невлеру. Збудований приблизно наприкінці XIX– на початку XX століть.
Будинок аптекаря
Будинок неодноразово змінював своє призначення. В роки становлення радянської влади з жовтня 1918 по травень 1919 років тут знаходився революційний комітет, а з січня по лютий 1922 року — повітовий комітет КП (б)У і повітовий комітет комсомолу (на будівлі тривалий час висіла меморіальна дошка). За радянських часів у будинку був народний суд.
"Будинки, які належали представникам єврейської національності вигідно відрізнялися від інших. Особняки купців і торговців виділялися використанням різних архітектурних елементів фасадного декору. Особливо це було помітно в оздобленні дверних порталів і віконних отворів, які зазвичай були обрамлені графічним рельєфним декором у вигляді колон, з використанням трикутних і напівциркульних сандриків, віконних отворів двох типорозмірів, суцільної підвіконної полички, пілястр, ступінчатого карнизу", — каже Серій.
Екскурсовод додає, що відмінними рисами цього псевдостилю є велика кількість ліпних і рельєфних прикрас, запозичення елементів інших архітектурних стилів, змішування кількох архітектурних стилів, взагалі відверте нехтування чистотою архітектурного стилю. Домінуючим фактором було індивідуальне уявлення замовника про красу і естетику.
Візерунчасті карнизи, фігурні аттики, гірлянди, пілястри і сандрики, рустований цоколь, віконні отвори з графічним рельєфним декором – все це притаманне саме «купецькому стилю». Необмежений індивідуалізм у приватній забудові селища був викликаний послабленням містобудівного контролю з боку держави. Забудовники відверто нехтували не тільки чистотою архітектурного стилю, а і правилами забудівлі селища. Іншими словами, тоді будували як хотіли, і де бажали…
На цьому Сергій Луковенко пропонує завершити нашу віртуальну екскурсію містом Покровськ.
"Прошу зауважити, що ми жодного разу не згадали про Миколу Леонтовича, хоча будинок колишнього залізничного училища, де він працював у 1904-1908 роках, знаходиться поруч з об’єктами, про які ми розповідали. Не згадали ми про залізничний вокзал — одну з найстаріших споруд міста, вокзал був побудований ще у 1883 році), не дійшли до будівлі Донецького технічного університету. Іншими словами, нам є про що вам розповісти та показати в нашому місті", — каже Сергій.
Після екскурсії старим містом від Сергія додаю лише, що Покровськ — місто троянд. Навіть зараз їх не менше 20 000 на міських клумбах.
А ще ми місто культури та, сподіваюсь, сучасного розвитку. Поруч з нами донбаські гори — терикони, над якими безкрайнє степове небо. Наші шахтарі працюють на глибині 1 000 метрів.
А рятувальники приїжджають на місце обстрілу першими, навіть якщо в них самих зруйновано власне житло.
І після нашої перемоги запрошую всіх на пішохідну або автомобільну екскурсію славним містом стійкої Донеччини. Сергій Луковенко обіцяє провести її для всіх. А я зможу показати і розповісти про рани війни нашого міста. Це теж, на жаль, наша історія.
Свої в Telegram 
