6-річний Саша хотів, аби тато повів його до школи. Зв’язківець “Мороз” загинув в боях за Маріуполь
Журналістка Свої Ганна Курцановська познайомилась із 6-річним Сашком напередодні першого вересня — прийшла привітати хлопчика з подарунками до школи. У такий спосіб Ганна підтримала ініціативу волонтерки, яка закликала людей у соцмережах привітати майбутніх першокласників — синів і доньок загиблих бійців “Азову” та Третьої штурмової. Завдяки донатам своїх підписників Ганна придбала для школяра канцелярію із зображенням “Трансформерів” — героїв улюбленого мультфільму Сашка.
Медаль, яку “Мороз” так і не побачив
Родина Мороз живе в одному зі спальних районів Києва на Лівому березі. У Сашковій кімнаті є іграшкова полиця, на ній розставлені тільки роботи — від маленьких, які вміщуються у долоню, до величезних. А поруч куточок пам’яті про батька: велика фотографія щасливої родини, яка була зроблена за місяць повномасштабної війни, фігурка мотоцикла зі скла — їх любив Віталій, в’язана іграшка, яка неймовірно схожа на “Мороза”, орден “За мужність III ступеня” посмертно. І медаль “За військову службу Україні” від 17 квітня 2022 року. Віталій так і не дізнався про цю нагороду, бо двома днями раніше він загинув.
Куточок пам'яті про батька Віталя Мороза
Востаннє бачились за три дні до великої війни
Йдемо на кухню — тут хлопчик робить розпаковку подарунків. Кваплячись, він витягує ручки, олівці, фарби, зошити, альбоми тощо з сумки.
“Сашко, хто твій улюблений герой в “Трансформерах?”, — питаю у нього.
“Оптімус Прайм”, — каже Сашко.
“Займаєшся якимось спортом?”, — продовжую розмову.
“Присідання та відтискання роблю”, — відповідає хлопчик.
“Такі ж вправи роблять і військові… А ти знаєш, ким був твій батько?”, — обережно питаю.
“Азовським військовим, він Маріуполь захищав від росіян”, — одразу каже Сашко.
Сашко з подарунками
І після цих слів Сашко побіг у свою кімнату. Юлія каже, син обрав таку стратегію — уникати розмов про батька.
“Колись він лежав у ліжку і раптом почав плакати. Я не розуміла, що відбувається. Почала питати, щоб дізнатися причину сліз, а Сашко каже: “Я скучив за татусем”.
Хлопчик востаннє бачив батька, коли йому було 4 роки. Віталій був вдома востаннє за три дні до повномасштабного вторгнення.
Сашко з мамою у перший день у школі
“Деякий час без в'язаної іграшки не лягав спати, щоб тато завжди з ним був поруч. Під час обстрілів син спить у ванній, застилаю йому там. І в одну з таких ночей кажу, щоб і тата взяв з собою у ванну. А він каже, що не треба. Питаю, а чому? А Сашко каже, що не хоче плакати…”
Покохала рок-музиканта, а заміж вийшла за військового
Віталій та Юлія познайомилися у 2010 році. Класична історія: подруга Юлії зустрічалася з хлопцем, у якого є друг.
“Нас запросили на фотосесію — хлопці, які грали в рок-гурті. Віталік був бас-гитаристом. Коли я прийшла, то одразу його помітила: симпатичний, високий, з чорним волоссям. Повністю мій типаж. Але виявилося, що тоді у нього була дівчина. Через деякий час ми знову зустрілися на пікніку, і Віталік вже був один. Відтоді ми почали зустрічатися”.
Юлія та Віталій разом були 11 років. З перемінним успіхом, як каже Юлія. Кілька разів розходилися, але потім знову поверталися одне до одного.
“Коли вкотре розійшлися, я вирішила переїхати до Києва, бо завжди хотіла. І я переїхала, правда, з подругою оселилася в Ірпені. Через деякий час Віталік почав дзвонити, спочатку рідко, а потім щодня. В одну з таких розмов каже, що у нього для мене є сюрприз, а мені все одно треба було в Бердянськ їхати на хрещення".
У вересні 2016 року Віталій освідчився Юлії.
“Сказав, щоб заплющила очі. А коли розплющила, він показав місце на своїх ребрах і сказав, що хоче набити татуювання з моїм обличчям. В той момент я подумки вже їхала в Ірпінь. Але одразу ж одягнув обручку і освідчився, не дочекавшись моєї відповіді, бо відповідь була очевидна”.
Були розмови про весілля. Проте Віталік не квапився і запропонував одружитися аж влітку 2018 року, щоб назбирати грошей на весілля. Але одружилися вони все ж таки раніше, бо у квітні 2017 року Юлія дізналася, що вагітна. Одружилися Віталій та Юлія 5 серпня 2017 року, син народився 4 січня 2018 року.
Віталій з сином
“Коли народився Сашко, Віталік вже був в “Азові”. В полку він з кінця 2017 року. До цього він служив у прикордонній службі. А перед цим працював у школі вчителем, викладав “Технології та дизайн”, свого часу Віталік закінчив Бердянський педагогічний університет, також навчався на військовій кафедрі в Запоріжжі”.
Любив “працювати руками”
Про таких як Віталій кажуть — майстер на всі руки. Він міг і автівки з мотоциклами полагодити, і повністю перефарбувати машину, дуже любив копирсатися в гаражі.
“Коли в дім щось було потрібно, я казала, давай купимо. А Віталік був категоричний: “Ні, сам зроблю”. В стилі лофт зробив люстру у вітальню, на ній були вирізані руни. В будинку самостійно на підлогу поклав плитку, робив це у вільний час після служби. Багато чого ще планував в будинку зробити власними руками, але не встиг…”
Родина для нього була на першому місці
В полк “Азов” Віталій пішов за своїм другом, який, на жаль, ще досі в полоні. За словами Юлії, йому подобалася ідеологія підрозділу, що там є мотивація, завдяки якій можна зростати в професійному плані, що всі рівні — і командир, і звичайний солдат.
Віталій довго роздумував над позивним, та зрештою обрав своє прізвище — "Мороз". В “Азові” він був командиром вузла звʼязку. Його батальйон дислокувався на базі у селищі Юр’ївка. За будь-якої нагоди “Мороз” їхав до родини в Бердянськ.
Щаслива родина Мороз
“У них був окремий чат, де всі писали, хто куди і коли їде. Віталік користувався навіть найменшою можливістю, щоб приїхати до нас. Бувало, що вдома був о восьмій вечора, а вже о шостій ранку наступного дня знову треба їхати на базу. Навіть нехтував можливістю сходити з побратимами, наприклад, попаритися в сауні. За це хлопці Віталіка жартома називали “каблуком”. Та він і не ображався, бо сім’я для нього була на першому місці. І якщо чоловік не приїздив у вихідний, то на це була поважна причина”.
Завжди кіпішний, а перед вторгненням був на диво спокійним
Напередодні повномасштабного вторгнення Юлія була в Запоріжжі і планувала залишитися ночувати у друзів. Проте Віталій наполіг, щоб дружина повернулася додому в Бердянськ. Юлія каже, що в “Азові” готувалися до бойових дій, але ніхто не очікував вторгнення такого масштабу.
“Віталік був кіпішний, але не цього разу. Знаю, що складалися списки на евакуацію рідних бійців. Я за них у чоловіка питала, а він мене заспокоював, сказав, щоб не переймалася. Зараз згадую і аналізую — Віталік був надто спокійний, що не властиво йому. Навіть коли я вранці подзвонила і сказала, що у нас чути вибухи, чоловік сказав, що, можливо, це петарди, і порадив лягати спати. Через годину вже він телефонує зі словами: “Все, почалося!”.
Юлія з сином, якому тоді було чотири роки, і батьками поїхала до своєї бабусі в село між Бердянськом і Маріуполем. Там практично не було зв’язку, і щоб зловити хоча б одну “паличку”, Юлії треба було о четвертій ранку шукати місце. Тільки щоб прочитати завітні повідомлення від коханого і написати йому про те, як любить, що дуже переймається і, звичайно, чекає живим. Навіть один раз подружжю вдалося поспілкуватися по відео.
Віталій і Юлія
“Завжди питав, що ми їли, а я не хотіла казати, бо ми були у селі, і там було все. А він там голодував, дуже схуд. Але Віталік завжди наполягав, щоб я казала, бо йому так легше, коли він знає, що у нас все добре. Пам’ятаю, коли в одну з ночей листувалися, Віталік каже, що поруч побратими пишуть своїм рідним та коханим. Кажуть, що у них все добре і що вони обов'язково повернуться, а насправді вони нічого не знають. Бо вони важкопоранені і не знають, чи доживуть до наступного дня…”.
Чекати прихода ворога чи ризикнути і поїхати?
Одного дня “Мороз” надіслав дружині свою фотографію, вона була опублікована в російському телеграм-каналі.
“Це означало, що росіяни взяли документи з бази в Юр’ївці, а там всі дані, в тому числі і прописка. У нас було два варіанти: залишатися в селі і чекати, коли сюди зайде ворог, чи ризикнути і спробувати виїхати на підконтрольну територію”.
Юлія обрала друге. І 1 квітня з сином та подругою з Бердянська поїхали “зеленим коридором”, який супроводжував Міжнародний Червоний Хрест.
“Дорогою було багато блокпостів і я дуже боялась, щоб Саша не сказав чогось зайвого. Бо він ще малий був і не міг розрізнити військову форму — де наша, а де ворожа. Сашко ріс у військовому середовищі. Віталік додому завжди приїздив у формі, його друзі теж. До того ж у дворі, ми жили в приватному будинку, стояла військова машина. І Сашко міг сказати, наприклад: “І у тата є така ж форма…” І плюс списки “азовців”, які були знайдені на базі. Тому я всю дорогу була напружена”.
Віталій з Сашком
Та, на щастя, родина проїхала всі блокпости і дісталася до Львова. На залізничному вокзалі в кімнаті матері та дитини Юлія сфотографувала Сашка — хлопчик був сумний та втомлений, і надіслала фото чоловікові. А у відповідь: “Боже, моя дитина…”.
Спочатку Юлія думала оселитися десь на заході країни, та передумала і вони поїхали далі — до Польщі. Там їх зустріли знайомі, які всім допомогли.
Командир дістав поранення і “Мороз” взяв на себе його обов’язки
13 березня командира Віталія дістав поранення, згодом його евакуювали з "Азовсталі" на гелікоптері. “Мороз” взявся виконувати його обов’язки — став начальником зв'язку штабу оборони Маріуполя. Одного дня Віталій надіслав повідомлення батькові своєї дружини. Він писав, що, швидше за все, з Маріуполя не повернеться, що всіх цілує, обіймає і щоб тато нічого не казав Юлії.
"Мороз" на "Азовсталі"
“Тато не одразу сказав, але приховувати це довго теж не міг. Я одразу ж написала, що теж люблю і чекаю його живим. На мій день народження — 28 березня, Віталік був без зв’язку, проте через спільних знайомих передавав вітання. А наступного дня сам вийшов на зв’язок. Все думаю про цифри: останній раз Віталік привітав сина з чотириріччям 4 січня, а мені 28 березня виповнилося 28 років…”
Прощальні повідомлення…
Тоді Юлія дізналася, що у чоловіка вже готове повідомлення на випадок його загибелі.
“Я знаю, що деякі хлопці казали своїм дружинам, що їм робити. З Віталіком у нас таких розмов ніколи не було. Зазвичай ми листувалися вночі. 13 квітня написала, що з сином збираємося у вроцлавський зоопарк. Віталій за нас порадів. 15 квітня я надсилала світлини з зоопарку, щоб він побачив. В ніч з 14 на 15 квітня я чомусь не прокинулась, як завжди, першій ночі. Прокинулась десь пів на четверту, в телефоні було одне велике повідомлення і одне маленьке. Прочитавши, я зрозуміла, що Віталіка “накрило” від всіх тих подій, що тоді відбувалися в Маріуполі. Він надіслав фотографію сина, написав, що любить нас. І що дуже багато часу потрачено на ремонт будинку та машини замість того, щоб більше бути з сім'єю”.
Останнє повідомлення Віталія
Юлія одразу відповіла, але Віталія вже не було в мережі. Він так і не прочитав ті повідомлення від дружини. За словами Юлії, 15 квітня росіяни з літака скинули на них авіабомбу.
“Віталік не повинен був спати на тому ліжку. Так мені сказав один із побратимів”.
Була маленька надія, що “Мороз” живий
Про загибель коханого Юлія дізналася через два дні від спільного друга, який зараз у російському полоні.
“Повідомлення отримала вночі. Поруч спить син, а мене розриває від болю. Я плакала і кричала всередині, щоб не розбудити сина. Знайома вранці тільки побачила мене і без слів все зрозуміла. Вона забрала Сашка до себе — цілий тиждень я тільки плакала і нічого не їла".
Віталій Мороз
А потім з’явилася надія, що Віталій може бути живим. Бо батько Віталія нібито по рації 17 квітня чув його голос і ніяк не зміг сплутати. Ця інформація стала рятівною соломинкою для Юлії та всіх родичів.
“Завдяки цьому я трималася. Не буду приховувати, що зверталася до бабок і тарологів. Більшість з них казали, що чоловік живий. А кілька побачили смерть. Але я відмовилася в це вірити, як і мама Віталіка. Вона навіть накупила різного одягу та всього, що треба буде сину після виходу з полону. Ми обидві були впевнені, що він живий і ось-ось дасть про себе знати або його хтось бачив”.
Самостійно знайшла свого чоловіка
Спочатку Юлія вирішила, що кінця війни в Україну з сином не повернеться. Проте у жовтні 2022 вони виїхали з Польщі .
“Мене тоді розумною ніхто не назвав, але я так вирішила. Мене дуже сильно тягнуло додому”.
Юлія не була впевнена, що чоловік загинув, але і стовідсоткової інформації про те, що він живий, у неї не було. У липні 2022 року відбувся обмін загиблими між двома країнами. Сестра Віталія здала ДНК. Приходить відповідь — немає збігу.
“У лютому 2023 року я пішла до поліції. У них була велика папка зі світлинами загиблих в Маріуполі, тих, кого нещодавно обміняли. Буквально через 15 хвилин на одному з фото я побачила коханого. Тіло збереглося ідеально, окрім обличчя. І татуювання на ногах, він сам собі по молодості набивав. Тієї ж миті з моїх очей, як кажуть, спала пелена, і я усвідомила — мого коханого більше немає серед живих”.
“Мороз” любив Бердянськ — після звільнення його перепоховають
28 лютого 2023 року Віталія Мороза кремували в Києві. Зараз його урна з прахом зберігається в колумбарії на Байковому кладовищі.
“Урну з прахом поховали 8 березня. Так вийшло, що чоловіки дарували квіти жінкам, а у нас навпаки…”
Юлія на виставці "Воїни світла" у Києві
Після звільнення Бердянська Юлія хоче перепоховати коханого в місті, яке він так любив.
“Але жити в Бердянську я не зможу. Тут мені буде все нагадувати про коханого: вулиці, де ми гуляли, море, де ми купалися, кафе, де пили каву”.
Два татуювання в пам’ять про коханого
В пам’ять про коханого Юлія на лівому передпліччі зробила татуювання — крила. Каже, Віталій завжди підтримував її з сином, наче крилами обгортав і захищав від усього поганого.
Також на ребрах, під серцем, у Юлії є ще одне татуювання. Це речення з останнього повідомлення, яке “Мороз” надіслав дружині в ніч з 14 на 15 квітня, за пів години до загибелі — “І згадувати кожен світлий момент…”.
“Так і виходить, якщо я згадуватиму це із сумом, то від цього буде ще болячіше. Інша справа, якщо з посмішкою згадувати кожен світлий момент, коли ми були разом. Вже готова говорити про Віталіка, в тому числі з журналістами. Але поки не готова його відпустити, він щодня в моїх думках. Я захоплююся тими жінками, які дійшли до того, щоб сказати: “Я тебе кохаю, я тебе поважаю, шаную, але відпускаю і йду жити далі”. Так, я далі живу, продовжую кохати Віталіка і не можу відпустити. Можливо, це згодом станеться, а, можливо, ніколи. Кохаю, тебе, мій герой, і буду кохати завжди. Разом з тобою померла частина моєї душі”.
Подружжя Мороз мріяло про другу дитину, планували її на 2022 рік. Та замість того, щоб виношувати під серцем дитину, Юлія перечитує останні слова свого коханого чоловіка...
Свої в Telegram 
