Дикий схід і безглузді вибори: дев’ять стереотипів, які руйнує Світлана Колодій
«Вліпи за себе», – з такого заклику почалась наша розмова зі Світланою. Вона координує однойменну кампанію громадської організації Global Office, що має заохочувати молодь голосувати.
Хлопець з татуюваннями на все тіло, велосипедист з відомої служби доставки, чемпіонка зі змішаних бойових мистецтв, рейвери ритмічно рухаються під трек композитора Дмитра Авксентьєва, креслячи в повітрі галочку – таку, що треба ставити в бюлетені.
Світлана, яка переїхала з Донецька у 2013-му, свою галочку вліпила. Але явка на цих парламентських виборах стала найнижчою в історії України – 49,8% за даними ЦВК. Активісти «Вліпи за себе» вже починають готувати людей до місцевих виборів, щоб обійшлось без антирекордів.
Паралельно моя співрозмовниця координує програму молодіжних обмінів GOxChange, як соціальна інвесторка підтримала понад 100 проєктів – коштами і волонтерською роботою. У всьому, чим займається, Світлана намагається руйнувати стереотипи – які саме та як, вона розповіла «Своим».
Стереотип 1. Мій голос ні на що не впливає
Наша організація Global Office працює зі школярами і студентами. Ми були шоковані, коли побачили, що рівень явки серед молоді на минулих парламентських виборах склав 35 чи 36%.
Перша причина, чому молодь ігнорує вибори – упевненість, що твій голос нічого не змінить. Але якщо голосуватимуть усі, зміни будуть, демократія так і працює.
Друге – сам процес голосування нецікавий для молодої людини. Багато бюрократії, люди бачать з дитинства, що це щось незрозуміле і некрасиве: обшарпані приміщення, так би мовити, не сексі, ти боїшся зробити щось не те, не знаєш, як діяти.
Третє – думка, що «всі вони однакові», «все одно будуть красти», тобто немає довіри до президента, депутатів тощо. При цьому люди не розбираються, як діють партії, ніхто не читає програм, не розуміє, як їх аналізувати.
Під час зйомки ролику для кампанії «Вліпи за себе»
Одна частина нашого проєкту «Вліпи за себе» – вірусна кампанія. З іншого боку, ми створюємо коаліцію з громадських організацій, щоб разом вчити людей голосувати, відрізняти одну партію від іншої, робити обдуманий вибір. До парламентських виборів ми з цим не встигли, але плануємо глибшу кампанію до місцевих.
Стереотип 2. Соціальна кампанія – це нудна розповідь про правильні речі
Ми захотіли зробити велику медіакампанію за прикладом американської Don’t Vote, коли у 2008-му зірки, як Брюс Вілліс (ще там були Кемерон Діас, Леонардо Ді Капріо, Том Круз і багато інших, а режисував ключовий ролик Стівен Спілберг. – Свои), закликали приходити на вибори.
Довго шукали партнерів, бо фінансуємось або за рахунок грантів, або бізнесу. Зрештою вийшли на Pact, що фінансується USAID.
Потім довго шукали, які слова використати, бо «голос», «обирай», «думай» тощо заброньовані за певними політичними силами. Придумали «Вліпи за себе». Йдеться про галочку в бюлетені.
Зйомки ролику для кампанії «Вліпи за себе»
Коли на фестивалі Atlas Weekend представляли нашу ініціативу, підлітки 14-15 років казали, що дуже хочуть іти на вибори, але ще не можуть. І також були люди 25-35 років, які говорили, що працюють, їм нема коли проголосувати. Але всім заходила наша назва.
Стереотип 3. У Маріуполі танки їздять, українську мову не сприймають
У Global Office є напрямки GoGlobal і GoEast. Перше – це про інтеграцію України у світовий простір через англійську мову, друге – проєкт про схід. Коли я прийшла в Global Office у 2017 році, то почала координувати GoEast. Ми працювали з місцевими активістами і громадськими організаціями, робили заходи, дослідження, менторські програми. В якийсь момент зрозуміли, що хочемо працювати зі студентами, і виникла ідея обмінів.
Перший GOxChange відбувся у лютому-березні 2018 року. Ми набирали студентів у Маріупольському державному університеті та Ужгородському національному університеті. Планували по 30, але з Ужгорода було 17, з Маріуполя – 28. Спочатку ужгородці приїхали до Маріуполя на десять днів, а потім навпаки.
Основний посил програми був – руйнувати стереотипи. Коли ми почали набирати людей, в Ужгороді усі боялися їхати в Маріуполь. Хлопці і дівчата звідти писали в заявках, що в Маріуполі танки їздять, люди злі, не сприймають українську мову. Не могла повірити, що в молоді є такі думки.
Потім ми спілкувалися з кандидатами телефоном і скайпом. Було доволі важко набрати групу, плюс логістика – з Ужгорода до Маріуполя студенти їхали 40 годин двома потягами. Але коли ці екстремали приїхали, то майже зруйнували свої упередження.
Програма побудована як знайомство з містом через людей. Ми показували, що в Маріуполі можна відкрити бізнес, створити громадську організацію, тут можна бути волонтером, робити медіа тощо – і робити це класно. Це доводять «Платформа ТЮ», простори «Халабуда», Vezha.
Коли студенти з Ужгорода побули в Маріуполі десять днів, це змінило деякі життя. Коли вони повернулися додому, то стали активнішими у житті свого міста.
Стереотип 4. Цікаві люди є лише в столиці
Після перших двох обмінів ми вирішили масштабуватися, доволі довго шукали фінансування на нову хвилю, і цього року робимо п’ять обмінів. Зараз це національний захід, Міністерство молоді та спорту допомагає покрити витрати на проживання, харчування і дорогу для студентів.
Ми обрали п’ять міст і організовуємо туди групи зі всієї України. У травні були в Маріуполі, в групі 28 учасників та учасниць з 14 регіонів: Херсон, Тернопіль, Київ, Вінниця тощо. Це класно ще й тому, що під час програми вони знайомляться та обмінюються досвідом своїх міст.
Зараз ми відбираємо нових учасників програми, які восени поїдуть до Харкова, Херсона, Запоріжжя та Івано-Франківська. Студенти в основному їздять до Києва, Львова, Одеси, а ще є купа міст з потенціалом.
Стереотип 5. Східняків варто остерігатися
Я пішла працювати в громадський сектор саме з темами сходу, насамперед тому, що мені було неприємно постійно бачити і чути, що люди зі сходу якісь не такі. Ця проблема створена інформаційною війною та пропагандою, з цим нам працювати і працювати. Є й інші вразливі групи, зараз ми працюємо із Закарпаттям.
У медіапросторі шквалу негативу щодо сходу наче поменшало. Але півроку тому я шукала квартиру для оренди, і стикалась в оголошеннях з тим, що «людям зі сходу та Іраку не турбувати».
Чимало медіа публікують історії успіху, матеріали про крутих людей зі сходу. Такий контент потроху руйнує стереотипи. Багато важить особисте спілкування, тому хочу, щоб люди більше мігрували між різними регіонами.
Стереотип 6. Розказати незнайомцям про свій проєкт і отримати на нього гроші – так не буває
Історія з моєю підтримкою соціальних проєктів почалась ще у Донецьку, коли у 2013 році ми з друзями і колегами організовували там локальну конференцію ТЕDx. Тоді вперше почула про краудфандингову платформу «Спільнокошт». Здивувалась, як це: якісь люди публікують свої проєкти і ще хочуть за це гроші?
Дізналась про ідею художниці Алевтини Кахідзе, яка запрошувала у свою резиденцію в Музичах мисткиню з Грузії. Треба було підтримати проєкт певною сумою, і можна було отримати щось у подарунок. Я підтримала і отримала набір трав з городу Алевтини. Подумала, як це дивно, але мені сподобалось.
Тоді працювала в бізнесі, але частина мене завжди хотіла робити щось соціально важливе. Будь-який проєкт можна підтримати грошима – це найшвидший спосіб. Можна підтримувати своїм часом, волонтерством – як піарник, фотограф тощо. Я пробувала різні речі, була і волонтеркою, фотографувала для певних ініціатив.
Є стереотип, що підтримувати треба тільки якимись великими сумами. Це не так, підтримка у 20, 50 гривень цінна, бо ти розумієш: людина не купила чашку кави, а підтримала, наприклад, гастролі Дикого театру у Львові.
Стереотип 7. Українці не готові платити за медіа
Люблю нові медіа. Кілька років поспіль приїжджаю на Донбас Медіа Форум і форум «Я – громадянський журналіст» у Харкові, щоб розказати журналістам про краудфандинг та фандрейзинг, робила програму для медіа з Українським католицьким університетом. Бачу купу прикладів, коли медіапроєкти отримують підтримку на «Спільнокошті».
Єдине дражливе питання – наскільки медіа продовжує бути прозорим і відкритим перед користувачами, коли отримує гроші. Найбільшим кейсом підтримки журналістів був досвід Громадського телебачення у 2013-2014 роках. Під час Майдану вони назбирали більше мільйона гривень. Але конфлікти між засновниками і засновницями Громадського ТБ поламали довіру людей. Пам’ятаю, як на початках було тяжко збирати кошти Громадському радіо, бо існувала асоціація з Громадським телебаченням, хоча це різні команди.
Під час локальної конференції ТЕDx у Донецьку, 2013 рік
Медіа потроху формують культуру підтримки, це як кришталева ваза. Майбутнє за форматом підписки на певні медіа, в Україні багато людей, готових це робити.
Онлайн-видання про культуру Korydor під час кампанії на «Спільнокошті» вперше запропонувало доброчинцям винагороду – вибір теми для матеріалу. Це користувалось попитом, класно, коли користувач медіа може бути причетним до того, про що видання.
Стереотип 8. Схід – це суцільні шахти, терикони і занепад
Моя мама з Макіївки, тато – з Антрацита Луганської області. Вони жили в Антрациті, а бабуся і дідусь за мамою – в Макіївці, тому щоліта я їздила туди відпочивати. Завжди знала, що хочу навчатися в Донецьку, бо в Антрациті не було вишів, а мені хотілось отримати вищу освіту.
Подавала документи до університету і в Харкові, і в Донецьку, але дуже хотіла саме в Донецьк, велике красиве місто з класними дорогами. По інфраструктурі Луганська область була гірша за Донецьку. Але схід взагалі різний. Маріуполь геть відрізняється від Донецька, Луганська та інших міст.
Пам’ятаю, як Донецьк швидко розвивався, неймовірні спогади від Євро-2012 – купа іноземців, атмосфера доброти, багато друзів хостили туристів, усі ходили з українськими прапорами у руках та на обличчях, люди з інших країн зі своїми прапорами – суспільне свято. Для мене було шоком, коли через півтора року сталися усі ці події.
Після війни я почала більше дізнаватися про схід, з GoEast ми об’їздили понад 25 населених пунктів – і великі міста, і села. Неймовірно круто, коли приїжджаєш в маленьке село, а там люди об’єдналися і роблять щось для громади, як у селі Євсуг на півночі Луганської області.
Стереотип 9. Історія успіху – це лише історія
Коли я росла, в Антрациті було так: ти або працюєш на заводі чи шахті, або стаєш медиком чи вчителем. Якщо ти підприємець, то торгуєш на ринку. Зараз ти можеш бути стартапером, засновником громадської організації, кав’ярні чи бренду одягу. І такий вибір доступний не лише жителям мегаполісів, але і в маленьких містах.
Якби я в дитинстві читала такі історії успіху, я б краще усвідомлювала, що моя доля залежить від мене, що є безліч варіантів, чим зайнятися. Що можливостей більше, ніж сценаріїв моїх батьків чи сусідів.
Вам буде цікаво:
Сила меншості. Як ми ходили на Марш рівності разом зі стилістом із Донецька Олегом Шуригіним
Режиссер из Донецка Корней Грицюк: «Буду снимать фильм про пассажиров поезда «Киев – Война»
У 57 років закінчила виш, щоб відкрити центр для розвитку людей літнього віку в Слов'янську
Ідеї шукають гроші: що таке краудфандинг і як йому вчать підприємців з Донбасу
***
Щоб читати ексклюзивні історії про схід першими, підписуйтесь на нашу сторінку у «Фейсбуці» і
Свої в Telegram 
