Радію, що можу допомагати. Яна Медведєва з Торецька підтримує дітей, захисників і бізнес у Дніпрі
У новому місті, нових реаліях і з новими викликами Яна Медведєва не тільки змогла розпочати життя спочатку, а й знайшла сили допомагати іншим. Переселенка з Торецька, яка втратила свій дім через війну, отримала адвокатське свідоцтво, стала волонтеркою, захищає права постраждалих дітей і військових, консультує переселенців і підтримує підприємців. Своєю історією про те, що важливо в жодному разі не опускати руки Яна поділилася з Торецьк.City.
Нові виклики й допомога іншим
Вже третій рік Яна з родиною живе у Дніпрі. У 2023 році вирішила скласти іспит на адвоката, аби самостійно займатися практикою. Попри стрес і складнощі підготовки, Яна пройшла стажування і у червні 2024 року отримала свідоцтво.
«Я розуміла, що це потрібно не лише мені, а й людям. Місцеві юристи беруть такі суми за послуги, що переселенці просто не мають до них доступу».
Адвокатка Яна Медведєва
Зараз Яна працює кейс-менеджеркою із захисту дітей та юристкою в громадській організації «Дівчата» — веде справи дітей, які постраждали від війни, надає безкоштовні консультації переселенцям. Також стала волонтеркою організації «Принцип», де безплатно допомагає пораненим військовослужбовцям.
«Це мій принцип — не брати гроші з поранених військових. Хоча психологічно дуже важко працювати з такими справами, тому я отримую підтримку від психологів тієї ж організації «Дівчата».
Яна каже, аби чогось досягти, потрібно діяти.
«Зараз я розумію — якщо хочеш вижити і дати щось своїм дітям, треба швидше бігти. Не розраховую на державу чи компенсації, сподіваюся лише на себе. Веду соціальні мережі, бо відчуваю внутрішню потребу допомагати людям вистояти».
Яна Медведєва допомагає пораненим військовим
Зокрема, Яна надає підтримку підприємцям, які релокували бізнес — допомагає знаходити гранти, подавати заявки для розвитку та започаткування власної справи.
«Радію, коли вони звертаються до мене, бо маю можливість їм допомогти. І коли бачу результати своєї роботи, розумію — всі ці страждання не даремні».
Шлях до професійного зростання
Яна народилася у шахтарському місті Торецьк, де й прожила все життя. Тут вона вийшла заміж. У подружжя народилися двоє дітей — Микита і Настя.
Яна з чоловіком та дітьми
Майже 12 років Яна пропрацювала юристкою на ремонтно-механічному заводі ДП «Торецьквугілля». Її чоловік Олександр, зварювальник за фахом, працював у виправній колонії. Події 2014 року вперше змусили родину тимчасово залишити місто. Тоді вони ненадовго виїхали до Добропілля. Повернулися якраз напередодні звільнення Торецька та продовжили працювати в місті.
«У 2019 році я зрозуміла, що як юрист не розвиваюся, тому пішла працювати до приватного нотаріуса. Трошки попрацювала там, але мене не зовсім влаштовувала ця робота, бо я більше була діловодом, ніж юристкою. Але я набула великого досвіду в цій сфері».
Згодом Яна стала однією з ініціаторок створення громадської організації з розвитку підприємництва. За роки роботи їй вдалося реалізувати кілька успішних проєктів, що допомогли місцевим бізнесам залучити кошти для розвитку.
«Писала грантові заявки, була керівницею проєктів. До початку повномасштабного вторгнення в цій організації ми реалізували чотири-п'ять проєктів. Паралельно допомагали місцевим підприємцям залучати кошти для розвитку бізнесу».
«Найстрашніші дні»
Життя Яни, як і всіх українців, кардинально змінилося 24 лютого 2022 року, коли розпочалося повномасштабне російське вторгнення в Україну. Згадує, попри те, що у Торецьку в перші дні життя майже не змінилося, спокою їй не давали переживання за сина. Він тоді навчався у Харкові, який був під постійним ворожим вогнем.
«Найстрашнішими були дні з 24 лютого по 5 березня — ми намагалися витягти Микиту з міста, де він навчався. Кілька його спроб виїхати з Харкова були невдалими з тих чи інших причин. І тільки 5 березня він з допомогою волонтерів добрався на тентованій фурі разом з собаками, котами та іншими людьми до Дніпра, а вже звідти з іншими хлопцями до Торецька».
Через постійні обстріли та проблеми з ліками для доньки, яка потребує інсуліну, сім’я вирішила залишити Торецьк 19 березня 2022 року. Вони взяли лише найнеобхідніше і спершу виїхали до Вінниці, де пробули лише два тижні через складну психологічну атмосферу.
«Там сирени були дуже гучні, специфічні. Їхній лячний гул супроводжувався постійними голосовими повідомленнями, які дуже лякали».
Адаптація у новому місті
Тож у квітні 2022 року родина перебралася до Дніпра.
«Спочатку було складно — я подала 16 резюме юриста і на жодне не отримала відповіді. Був страх, що юристи-переселенці з маленьких містечок нікому не потрібні. Але велике бажання працювати перемогло».
У новому місті, каже Яна, вся родина вже адаптувалася. Чоловік після чотирьох місяців пошуків знайшов роботу зварювальником на заводі.
Родина Медведєвих
«Донька навчається онлайн у торецькій школі, бо через діабет ми поки не готові до бомбосховищ дніпровських шкіл. Але вона знайшла друзів у модельній школі Олени Лепської, яка теж переїхала з Торецька — там утворилося справжнє ком'юніті переселенців. Син продовжує навчання в Харківському юридичному університеті імені Ярослава Мудрого дистанційно і вже працює юристом у банку».
Майбутнє, пов’язане з Торецьком
Вже в евакуації родина дізналася, що їхнього будинку у Торецьку більше немає. Яна каже, поки їм важко це прийняти. Проте найбільше вони жалкують, що не встигли забрати фотографії доньки, які висіли на стіні.
«Я радію, що вдалося врятувати статуетку Феміди, яку мама привезла під час останнього візиту в червні 2024-го. Тепер вона нагадує про Торецьк, про все моє професійне життя і надихає допомагати іншим».
Статуетка Феміди, яку вивезли з Торецька
Попри втрату дому в Торецьку, Яна замислюється про повернення, якщо буде потрібна своєму місту.
«Я повернуся, якщо буду потрібна громаді, якщо буде запит на мою допомогу як професійного юриста та кейс-менеджера. Наприклад, у супроводі ветеранів чи в іншій сфері, де маю великий досвід. Дуже хочу, щоб туди повернулася моя мама та інші рідні. Вони не бачать свого життя поза Торецьком, хочуть додому. Мені дуже хотілося б, щоб їхні будинки вціліли і там була українська влада, щоб вони мали змогу повернутися».
Свої в Telegram 
