Олена Лепська з Торецька відновила модельну школу у Дніпрі. Там вчаться діти-переселенці й дорослі
З початком повномасштабної війни родина Лепських була вимушена виїхати з рідного Торецька. Евакуювалися до Дніпра. У новому місті діти продовжили навчатися дистанційно у торецькій школі. Олександру довелося опанувати нову професію. Олена ж наважилася відновити модельну школу, яка була однією з найкращих в Україні. Тепер тут займаються діти-переселенці, а ще працює доросла група. Про те, як склалося життя у Дніпрі Олена розповіла для Торецьк.City.
Об’єднала дітей-переселенців у школі моделей
У рідному Торецьку Олена та Олександр Лепські заснували найбільшу модельну школу в регіоні.
«До нас приходили займатися 60 дітей з Торецька, Нью-Йорка та з інших населених пунктів поблизу. Возили дітей на конкурси та виступи. Були у Києві, Одесі, Львові. Ми вибороли перше місце на битві модельних шкіл, і наша школа має звання кращої модельної школи країни», — розповідає Олена.
Олена та Олександр з вихованцями
Через рік після евакуації до Дніпра Олена наважилася відновити модельну школу у новому місті. Каже, ця подія стала для неї великою перемогою над собою та своїми страхами.
«До нас прийшли наші торецькі діти. А потім підтягнулися діти з Бахмута, Костянтинівки, Слов’янська, Дружківки, Покровська, Вугледара, Нікополя».
Олена каже, їй вдалося об’єднати дітей-переселенців, надавши їм можливість спілкуватися, розвиватися і навчатися нового.
Олександр опанував нову професію. Наразі він експерт з нерухомості, член Дніпровської спілки фахівців нерухомості України. Допоміг знайти житло понад сотні переселенців у Дніпрі.
Виїхали вчасно
Рятуючи дітей — Івана й Мілану, родина Лепських наважилася на переїзд з Торецька. Це було 15 березня 2022 року. Олена згадує, тоді їхня автівка була у ремонті, тому виїжджали евакуаційним потягом з Покровська.
Іван та Мілана Лепські
«У кожного з нас був невеличкий рюкзак за плечима, більше нічого. В рюкзак вмістився комплект змінного одягу для дітей. Ми обрали Дніпро, бо це найближча область до нашої, Донецької. Як і багато людей, планували тут побути 2-3 тижні, поки настане мир і тиша, і ми зможемо у безпеці приїхати знову з дітьми додому. У нас не було знайомих, нас тут ніхто не чекав. Першу ніч у Дніпрі ми провели на вокзалі».
Вже після від’їзду родина дізналася, що після чергового ворожого обстрілу Торецької громади прилетів снаряд і розніс усі господарські будівлі.
«Все, крім нашого дому. Так сталося, що Бог захистив нашу домівку. Сараї, гараж, баня — все це було знищено. У той день, коли прилетів снаряд, наша сусідка була у своєму дворі, вона загинула. Ми багато разів обговорювали цей випадок, і страшно взагалі собі уявити, що діти в цей день, який був сонячним, могли гуляти у дворі. Я дуже рада, що ми виїхали вчасно, і я про це жодного разу не пошкодувала», — говорит Олена.
Любов до нового міста з вірою у повернення додому
Олена каже, попервах, після переїзду до Дніпра, їй було дуже важко.
«Я часто плакала і сумувала за домом. Найбільше серце боліло від розлуки з нашими дітьми з модельної школи. Ми були дуже прив’язані одне до одного, і в одну мить нас розкидало по всьому світу. Минуло майже два роки, а в мене досі щемить у грудях, коли отримую повідомлення від дітей».
Коли Лепські зрозуміли, що найближчим часом повернутися до Торецька вони не зможуть, вирішили облаштовувати нове життя. Діти продовжили навчатися у торецькій школі. Олена влаштувалася адміністраторкою у салон краси, Олександр — комірником. Олена каже, аби мати змогу орендувати квартиру та забрати до себе маму, доводилося багато працювати.
Родина Лепськіх розпочали нове життя у Дніпрі
«Квартиру в Дніпрі ми винаймаємо. Спочатку я забороняла собі любити це місто, бо коли виїхали з Торецька, дуже сумувала. Мені не вистачало мого міста, тому що я його дуже люблю. Але потім я зрозуміла, що не можна жити в місті й не любити його».
Тим паче, каже Олена, у Дніпрі можна часто зустріти переселенців з Донеччини, зокрема й торечан.
«Їх можна зустріти просто на вулицях, це так зігріває душу. Дуже багато автівок з номерами «АН». І ти розумієш, що ти тут не одна, ти тут не чужа, тут дуже багато наших людей. І взагалі, дніпряни дуже схожі на людей з Донеччини. Вони мають такий же менталітет, як і ми, тому я містом задоволена».
Родина Лепських
Та попри те, що життя у новомі місті налагодилося, Олена дуже сумує за Торецьком. Там вона не була практично два роки. Натомість часто прогулюється рідним містом уві снах.
«Мої сни про Торецьк завжди мирні і теплі. Думаю, це гарний знак. Я повернусь до рідного міста, якщо у небі літатимуть лише птахи та повітряні змії. Повернусь для того, щоб зібрати всіх моїх дітей і розвивати їхній творчий потенціал».
Свої в Telegram 
