Загинемо у своїх квартирах, на своїй землі. Як люди виживають у Покровську під постійними обстрілами

Ситуація в Покровську залишається критичною: щоденні обстріли, зруйнована інфраструктура та відчайдушна боротьба мешканців за виживання. У місті, де все частіше ворожа армія застосовує FPV-дрони та артилерію, залишаються близько 7300 людей. Вони живуть без газу, електрики та води, в умовах постійної небезпеки. Але багато хто відмовляється від евакуації. Покровчани знаходять сили триматися. Попри всі труднощі, вони вірять у краще майбутнє та сподіваються на мир. Журналістка Свої побувала у Покровську востаннє і поспілкувалася з місцевими про те, чому вони залишаються, ризикуючи загинути будь-якої миті.
Яка ситуація у Покровську?
Безпекова ситуація у Покровську щодня погіршується. Про це в ефірі «Суспільне. Студія» повідомив начальник Покровської міської військової адміністрації Сергій Добряк.
«Гатять постійно останні тижні з артилерії, КАБи по погоді, FPV-дрони постійно — просто замучили».
Наслідки ворожих обстрілів
Протягом останніх семи тижнів по місту завдають ударів з дронів. Внаслідок ворожих обстрілів побито багато комунальної техніки — сміттєвози, водовозки.
«Навмисно «полювали» на ті невеликі п'ятитонники, які завозили харчі до магазинів, хлібні машини. Цинічно. Ми розуміємо, що оператор FPV-дрона бачить, куди він летить і кого вражає. До речі, наш комунальник з тепломережі також загинув від FPV-дрона — їхав на роботу. Ці випадки непоодинокі, це жахлива статистика щодо полювання FPV-дронів на наших людей. Є невеличкий район, 15 %, куди ще не долітають, але це питання часу».
Місто під постійними ворожими ударами
Попри це, у Покровську і досі залишаються 7300 місцевих.
«Після 12 грудня, коли було відключено газопостачання, а потім ще й електропостачання, протягом тижня з міста виїхали майже три тисячі людей. На зараз евакуація у нас трохи знизилась, від 5 до 10 людей виїжджають за добу».
У місті функціонують невеличкі крамниці, декілька аптек. Також працюють кілька фахівців територіального центру, які вмовляють людей похилого віку евакуюватися. Комунальники вивозять сміття, працює ритуальна служба. А ось шахти вже не працюють.
Як у Покровську виживають місцеві?
Біля свого під’їзду на лавочці разом із котом Чернишом сидить місцева жителька. Каже, на весь будинок тут залишилось 17-20 людей. Всі інші евакуювалися ще у вересні. Вона ж залишатиметься допоки є електроенергія.
«У Гришиному живуть дві мої сестри. У них є піч, вугілля, дрова. У мене є тил».
Продукти купує на ринку. А щоб зняти пенсію з картки, невістка їздить у Добропілля.

Місто під постійними ворожими ударами, внаслідок яких руйнується не лише інфраструктура, а й майно місцевих. Зокрема, покровчанка згадує, як після чергового удару з вікна будинку побачила, як палає її гараж.
«Зателефонувала до пожежної частини. Вони швидко приїхали, я вже була на вулиці, руки та ноги тремтіли. Все думала, як же добре, що у гаражі не залишила газовий балон».
Палаючий гараж покровчанки
Попри небезпеку, чимало місцевих від евакуації відмовляються. Посилаються то на здоров’я, то на відсутність грошей.
«Без світла, без газу, без води. У мене тиск, який я вимірюю кожні 2-3 години. Я сплю, а зі мною поруч тонометр і ліхтарі. Я просто не перенесу дорогу».
Покровчанка розповідає, її сусіди виїжджали з міста, а потім повернулися назад. Мовляв, у новому місці не було належних умов.

Такої ж думки і ще одна місцева жителька, яка прийшла підзарядити телефон. Вона живе без жодних комунікацій, а на додачу ще й без чотирьох вікон.

Аби хоч якось обігрітися та приготувати їжу, місцевим доводиться рубати дрова та розпалювати багаття. За цим заняттям зустріли місцевого жителя. Він каже, місто під постійними ударами.

Ще одна місцева жителька розповідає, що на початку великої війни у 2022 році виїжджала до Німеччини.

Попри все, місцеві продовжують жити надією на краще майбутнє та мир.
«Люди кажуть: «Швидше б це все закінчилося. Уже терпіння немає». Тому ми сподіваємося на краще. Особисто я виїжджати не планую. По-перше, нікуди. Родичів по Україні у мене немає. І за що? За пенсію 3900, яка в мене, далеко не поїдеш».
