Вікторія Белявська з Луганщини створює інклюзивний посуд. Допоможіть і ви воїнам з ампутаціями
Від «Амазону» до глиняної майстерні
Ідея створення спеціального посуду прийшла до Вікторії Белявської не випадково. Побачивши подібні вироби на американському маркетплейсі та в соціальних мережах, вона вирішила адаптувати концепцію для української реальності — і зробити її доступною для тих, хто найбільше потребує.
«Від партнерів — одного зі столичних закладів — був перший поштовх перейти від ідеї до реалізації в глині», — розповідає майстриня.
Вікторія Белявська
Її здивувало, що люди сприйняли такий посуд як новинку: «Мені дуже шкода, що ми тільки зараз трохи почали це популяризувати».
Кожна тарілка виготовляється вручну та важить до 800 грамів. Вісім штифтів дозволяють закріпити їжу для зручного подрібнення, а підвищений борт допомагає набирати страву в ложку однією рукою. До посуду Вікторія додає корисні посилання на супутні товари — силіконові ніжки, спеціальні щітки та інклюзивні дошки для нарізання.
Посуд для людей з ампутаціями від Вікторії
Система «підвішаних» тарілок для військових
Найбільш соціально значущим аспектом роботи Вікторії Белявської стала ініціатива «підвішаної» тарілки. За принципом «підвішеної кави» небайдужі люди можуть придбати посуд, який потім безкоштовно передається ветеранам з ампутаціями.
«Коли звертається безпосередньо військовий, ніяких грошей з нього не беру, а передаю подарунки цих людей», — пояснює керамістка.
За її словами, майже 60 «підвішаних» тарілок уже знайшли своїх власників, ще 10 мають поїхати до центру реабілітації.
Посуд допомагає не лише людям з ампутаціями, а й тим, хто має церебральний параліч, переніс інсульт або має інші обмеження в руховій системі. Також він стає у нагоді людям похилого віку та батькам дітей з особливими потребами.
Якщо ви хочете подарувати тарілку військовому, напишіть Віці у дірект в Instagram, що готові її оплатити, і ваш подарунок поїде в реабілітаційний центр чи шпиталь, де є така потреба.
На своїй сторінці Вікторія детально розповідає, для чого такий посуд і як він допомагає.
Боротьба за інклюзивність у ресторанах
Вікторія мріє, щоб заклади харчування стали більш готовими до обслуговування людей з особливими потребами. Наразі її посуд використовують кілька столичних ресторанів, а замовлення надходять з Чернівців, Ірпеня, Львова та Одеси.
«Люди можуть посоромитися щось замовляти, розуміючи, що не впораються з м'ясом чи стейками, — особливо якщо вони не в колі близьких людей або прийшли самі», — підкреслює майстриня.
Вона вважає, що заклади мають бути готовими приймати ветеранів та інших людей з особливими потребами.
Художниця вже збирає відгуки про свій виріб і планує його вдосконалити — розфарбувати штифти в контрастний колір та додавати силіконові килимки, щоб тарілка не ковзала по столу.
Донбаська глина як символ втраченої батьківщини
Вікторія Белявська родом з окупованої у 2014 році Голубівки (колишнього Кіровська) на Луганщині. Керамікою вона захопилася після спроби самостійно виготовити світильник, а з початком повномасштабного вторгнення хобі стало професією.
У роботі майстриня віддавала перевагу донбаській сировині, але зараз її практично неможливо замовити.
«З кожним роком глина зникає — певні види, які я люблю використовувати. У Слов'янську кілька разів були влучання, білий фаянс з кар'єрів Часового Яру більше недоступний», — розповідає вона.
У винайнятій майстерні стоїть піч, яка вміщує 10 тарілок за раз. Кожна партія потребує двох випалів. Серед виробів Вікторії — посуд, лампи, вази, скульптури та керамічні урни для праху.
Терикони на тарілках як спогад про дитинство
Особливе місце в творчості займає колекція «Дитинство» з зображенням териконів — символу Донбасу.
«У мене вдома була «алергія» на білий посуд», — згадує художниця. Рожеву і жовту чашки, куплені в Луганську за великі гроші, вона забрала з собою до Харкова на навчання, а тепер вони з нею в Києві.
«Моя кераміка — це поєднання функціоналу та художньої цінності, якогось спогаду. Це не просто про поїсти», — наголошує майстриня.
Арттерапія для постраждалих від війни
Ще одним важливим напрямом роботи стали майстерки з арттерапії. Вікторія проводить заняття з ліпки для військовослужбовців та дітей, які постраждали від війни.
«Я працювала з дітьми-переселенцями з Маріуполя, Херсона, Мелітополя та тодішнього окупованого Ірпеня. За ініціативою капеланів їздила на Донеччину — творчі майстерки проходили в Покровську, Краматорську та Слов'янську», — розповідає керамістка.
Майстерка для військових на Донеччині
Зараз вона працює над проєктом, пов'язаним з рідним краєм.
«Я пам'ятаю, як розбивала коліна в «жужалці». Метафорично ця жужалка вже в нас — вона змішується з кров'ю, залазить під шкіру. Як не можеш забути вулицю, на якій вчився їздити на велосипеді», — ділиться спогадами.
А ще у Вікторії є тарілка про «бідончик», з яким її відправляли за вишнями, і спогади про запах акації в парку біля шахти, де працював дідусь.
«Донбас — це вагома частина мого життя. Звичайно, сумую. Коли не можеш туди поїхати, розумієш цінність спогадів. Це частина, яку я ніколи не викреслю і не забуду — бо саме це зробило мене мною», — підсумовує Вікторія Белявська.
Свої в Telegram 
