Вікторія Карпова відновила швейний бізнес у Львові. Раніше її «Покровчанка» шила для родин на сході

Від швацького столу до власної справи

Двадцять років тому Вікторія Карпова працювала швачкою на місцевій фабриці у Покровську.

«У 2000 році я працювала на одній з місцевих швейних фабрик і тоді почала думати про власну справу. Я постійно вчилася, вкладала час та гроші у власний розвиток», — згадує підприємиця.

У 2000-х відкрила перше ательє, але брак досвіду призвів до боргів. У 2018 році справу довелося закрити. Проте Вікторія не здалася — її нинішня фірма має символічну назву «Покровчанка».

До початку війни підприємство шило одяг для всієї родини.

«Як і в кожної серйозної швейної компанії, у нас була колекція на чотири сезони: зима, весна, літо, осінь. Це майже весь одяг для кожного члена родини: пальта, зимові куртки, спортивні костюми, дощовики, літні шорти, футболки», — розповідає Вікторія.

Вікторія КарповаАвтор: "Свій дім"

Компанія працювала з корпоративними клієнтами, виготовляла брендовані речі, активно брала участь у виставках і форумах.

«Значна частина продажів здійснювалася для постійних клієнтів за попередніми замовленнями, проте частину реалізовували через торговельні майданчики та мережу дилерів», — говорить підприємиця.

Паралельно Вікторія займалася громадською діяльністю, навчала шиттю усіх охочих. Найбільшою гордістю став проєкт напередодні війни — навчальний центр «Квітка льону».

«Завдяки підтримці міжнародних донорів ми створили навчальний центр, де понад 40 людей з Донеччини безкоштовно вчилися шити. Цим проєктом я дуже пишаюся», — каже жінка.

Успіх дозволив розширитися — у грудні 2021 року відкрили цех у Слов'янську. Але через війну він пропрацював лише тиждень.

Щасливий збіг обставин та релокація до Львова

24 лютого частина обладнання «Покровчанки» вже була спакована — не через передчуття війни, а через переїзд до нового приміщення.

«За збігом обставин на момент 24 лютого частина мого обладнання вже була спакована. Це сталося через те, що в січні приміщення цеху, яке я орендувала, продали», — згадує Вікторія.

Коли почалася війна, підприємиця скористалася державною програмою релокації бізнесу. Швидко подала заявку, знайшла транспорт, отримала відшкодування за переїзд. Для нового старту обрала Львів.

Ще в дорозі Вікторія домовилася про оренду приміщення. Головна проблема — кадри. Швачки з Покровська відмовилися переїжджати.

«Я розумію, що в 2022 році моє місто було далеко від лінії фронту і ніхто не міг подумати, що на нього чекає саме така доля», — каже підприємиця.

На оголошення відгукнулися дві жінки-переселенки з Харкова.

Цех Вікторії Карпової у ЛьвовіАвтор: "Свій дім"

«Дівчата не мали навичок шиття, проте в них було неймовірне бажання вчитися. А це найголовніше, як я вважаю. Тому я вирішила дати їм шанс», — пояснює Вікторія.

Враховуючи реалії війни, Вікторія змінила профіль підприємства — вони шили військовий одяг. Спочатку це були тактичні штани та макети курток для захисників України. Поступово кількість робітників і замовлень зростала.

Згодом повернулися до пошиття одягу для всієї родини. Бізнес не лише відновився, а й вийшов на міжнародний рівень — з'явилися клієнти з Австрії, які замовили партію дощовиків.

Зараз Вікторія працює над колекцією на 2026 рік і має багато замовлень з України та з-за кордону.

«За ці три роки я пройшла довгий шлях, сповнений труднощів. Фактично почала все з нуля в іншому місті за тисячу кілометрів від дому. Проте я зберегла свою фірму, бренд та постійних клієнтів і рухаюся далі, і це головне», — говорить підприємиця.

Одяг виробництва швейної фірми Вікторії КарповоїАвтор: "Свій дім"

Попри успішну адаптацію у Львові серце залишається в рідному місті.

«Була складно, коли тільки виїхала з Донеччини, та й зараз виникають проблеми. Проте головне — не опускати руки, а робити свою справу. Доля дає нам випробування не просто так», — каже Вікторія.

Повернення додому

Після перемоги підприємиця планує розширити свою справу у Донецькій області.

«На Донеччині я хочу відкрити філію, щоб «Покровчанка» працювала безпосередньо вдома. Рідний Покровськ мені до душі, бо це моя Батьківщина, де я виросла, і серцем я завжди залишаюся там», — каже жінка.

Олена Литвиненко з Мирнограда робить сувеніри з донецького вугілля. Є замовлення навіть з Америки

Це було моє місто, а тепер там немає нічого живого. 78-річна Олена пішки вийшла з Родинського

У нашій квартирі живуть чужі люди. Історія лікарки з Луганщини Кристини Цибеленко