Росіяни зруйнували не житло, це історія родини. Катерина Подолець про сімейне обійстя у Родинському
У липні 2025 року Катерина Подолець побачила фотографії з Родинського — прифронтового містечка на Донеччині, звідки евакуювалася ще на початку повномасштабної війни. На знімках — купа цегли й уламків на місці, де стояв будинок її бабусі та дідуся. Про оселю, яку дідусь власноруч зводив у 60-х роках минулого століття, Катерина розповіла для платформи «Свій дім».
Пряме влучання
Про те, що будинку більше немає, жінка дізналася випадково — від дальнього родича. Той надіслав світлини й запитав: «А це не будинок твоїх бабусі та дідуся?». Коли Катерина відкрила фото, сумнівів не залишилося.
«Від будинку та кухні не залишилося навіть стін — очевидно, це було пряме влучання. Частково вцілів лише гараж. Того ж обстрілу зазнала й сусідська оселя», — розповідає вона.
Родинське, вулиця, де був будинок родини Катерини
До 2025 року будинок стояв неушкодженим. Мама Катерини слідкувала за ним, підтримувала в нормальному стані, хоч і не жила там після смерті батьків. Коли не стало бабусі й дідуся, ні вона, ні її брат не захотіли продавати оселю — надто багато там було теплих спогадів. А потім почалася велика війна.
Катерина виїхала з Родинського у лютому 2022-го, а маму вмовила евакуюватися лише в 2024-му, коли удари суттєво посилилися.
«Росіяни зруйнували не просто житло — вони спаплюжили моє дитинство, розтоптали роки життя й зусилля моєї родини, позбавили нас спадку. Це не про стіни, це про історію цілої сім'ї», — каже Катерина.
Руїни будинку у Родинському
Біль від втрати родинного дому посилюється ще й тим, що росіяни знищили й те місце, де Катерина працювала сім років, — Родинський професійний ліцей. Снаряд влучив саме в той корпус, де був її кабінет.
Без права на компенсацію
Катерина та її рідні не зможуть отримати компенсацію за програмою «єВідновлення» — через проблеми з документами, які не встигли вирішити до початку великої війни.
«Коли відбулися зміни в законодавстві, треба було внести дані до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У дідуся був впертий характер: він казав, що це «його будинок, він там прожив усе життя, то навіщо це робити». В останні роки його життя мій дядько взявся за оформлення документів, але не встиг завершити через епідемію COVID-19», — пояснює жінка.
Процес затягнувся ще й через те, що в прізвищах дідуся та дядька була різниця в одній літері — рідство потрібно було доводити через суд. Наприкінці березня 2020 року дідусь помер, що додало бюрократичних складнощів. А коли почалося повномасштабне вторгнення, займатися цим питанням стало вже просто нереально.
Будинок, де кожна кімната мала своє призначення
Бабуся та дідусь Катерини познайомилися в Покровську (тоді — Красноармійську), а потім вирішили переїхати в молоде місто Родинське, яке на той час активно розвивалося завдяки двом шахтам. На одній з них дідусь пропрацював багато років.
Спочатку подружжя винаймало житло, але дідусь вирішив звести власний будинок. Він прагматично ставився до життя і казав, що в квартирі мало місця для сім'ї.
«Пам'ятаю, як бабуся розказувала, що довгий час не вірила, що він будує житло по вечорах та на вихідних. Думала, що він проводить час із друзями. Але він зробив те, що запланував, — і в цій оселі вони мешкали все своє життя», — згадує Катерина.
Будинок спланували так, щоб у дітей і дорослих були власні кімнати. Також була окрема вітальня та приміщення для прийому їжі — дідусь вважав, що їсти на кухні неприпустимо.
«Також були кухня, яку ми називали верандою, й коридор. А у дворі — голуб'ятник. Дідусь розводив тільки білих голубів і вважав їх своїми янголами-охоронцями. Коли він снідав та обідав, то завжди дивився на птахів», — розповідає жінка.
Подружжя вирощувало різні фруктові дерева та кущі аґрусу, смородини й порічки.
«З особливого — смачна груша «Лєсная красавіца», біла черешня, китайський лимонник та волоський горіх з тонкою кожурою, яких я більше ніколи в своєму житті не пробувала», — каже Катерина.
Тепер від усього цього — лише спогади та купа уламків на фотографіях.
Свої в Telegram 
