«Іскра» рятує життя поранених бійців на Донеччині. Після виходу з позицій одразу ж дзвонить донечкам

Від стерильності до поля бою

«У цивільній лікарні — стерильність і протокол, на фронті — емоції та адреналін», — так Катерина описує різницю між роботою в мирний час і під час війни.

Досвід роботи в цивільній медицині, каже жінка, їй дуже згодився, але умови зовсім інші.

«Я хочу сказати, що досвід в цивільній лікарні мені згодився. Але там — все стерильно і правильно, а тут ми працюємо на емоціях, на тому, що ми потрібні тут для того, щоб зберегти життя людині», — пояснює медикиня.

Свій позивний, каже Катерина, вона заслужила через темперамент — коли прийшла служити 11 серпня 2022 року, бійці одразу прозвали її «Іскрою».

Катерина до повномасштабної війни працювала у лікарні на ЧернігівщиніАвтор: "Суспільне Донбас"

«Я така забігла, вся на позитиві. Кажуть: "О, іскорка з'явилась, будеш у нас — Іскра"», — згадує жінка.

Зараз Катерина надає першу медичну допомогу пораненим безпосередньо на позиціях і передає їх на евакуацію. За три роки на фронті, каже, через її руки пройшло близько трьох тисяч бійців.

Евакуація під обстрілами

Одна з найбільших проблем, з якою стикається медикиня на передовій, — складність евакуації поранених.

«Надаю допомогу і передаю на "евак". "Евак" на цей момент — це дуже тяжка така, у нас може людина поранена перебувати в бліндажі або десь під деревом і до двох діб, і до трьох діб, тому що не доїжджають машини, щоб забрати людину. Тому що FPV, "Мавіки", обстріли постійні», — говорить Катерина.

Тридцять кілограмів на собі

Медичний наплічник, який жінка носить із собою на позиції, важить 9-11 кілограмів. У ньому — все необхідне для надання першої допомоги: від турнікетів і бинтів до препаратів для зупинки кровотечі.

«Перше — це ноші. Тонометр я з собою ношу, якщо в більш безпечному місці, щоб перевірити тиск, пульсоксиметр у мене завжди з собою на броні. Бронік на цей момент — 9,5 кілограмів, плюс 11, плюс свій власний рюкзак, плюс якась вода, якась їжа, десь до 25-30 кілограм на собі маєш», — розповідає медикиня.

Лягала спати, а у носі смак крові

Раніше Катерина працювала і в стабілізаційному пункті — на Білогорівському напрямку, приймала по 40-50 пацієнтів за ніч. Звикнути до такого потоку поранених було важко навіть з багаторічним досвідом роботи в хірургії.

«Перші два дні в мене взагалі було таке, що я лягала з запахом крові в носі і з смаком в роті крові. Звикала тяжко. Але, мабуть, така я по життю: "Треба — зроблю"», — згадує Катерина.

Що допомагає їй тримати себе в руках і продовжувати рятувати життя? Думки про доньок і про майбутнє України.

«Я — мама двох дітей, заради своїх дітей я готова на все. Аби діти жили в мирній, гарній нашій Україні, а не те, що зараз є», — каже жінка.

Ножиці, які вижили під завалами

Серед речей, які Катерина бере з собою, є особливі медичні ножиці. Вони вціліли під час прямого влучання в стабілізаційний пункт у 2023 році. Ця історія стала для медикині символічною.

Ножиці купила, коли пішла працювати на стабпункт у 2023 році. І попрацювала ними дня три. І "приліт" був на стабпункт.

«Я якраз не була там. І перше, що у мене, кажу: "Хлопці, ви врятували мої ножиці?". Вони кажуть: "Ні, ножиць ніде нема". Кажу: "Як це нема моїх ножиць?". І потім дня через чотири чи через п'ять хлопці розбирали завали і кажуть: "Катюха, все добре, ножиці твої приїдуть до тебе вже в Курахів!"», — розповідає Катерина.

Ці ножиці вона й досі використовує на позиціях, і вони нагадують їй про те, що навіть у найстрашніших обставинах можна вижити.

Заради дітей

Вдома на Катерину чекають дві доньки і батьки. Саме думки про них дають їй сили виходити на позиції знову і знову, попри небезпеку і виснаження.

«Коли я виходжу з позиції, — я дзвоню своїм дітям і розумію, що у мене все класно. У мене є діти! У мене дві дівчинки, старша 11 років і молодша 8 років. Тому заради дітей я себе тримаю», — ділиться Катерина.

Жінка зізнається, що дівчатка — її головна мотивація продовжувати служити і робити все можливе, аби вони жили в мирній країні.

Після війни медикиня мріє повернутися до роботи в цивільній лікарні, де колись працювала 13 років. А ще — нарешті подорожувати з доньками і показати їм світ без звуків вибухів і сирен.

Росіяни зруйнували не житло, це історія родини. Катерина Подолець про сімейне обійстя у Родинському

Я з армії не піду. Лілія Ярошевська із Сіверська втратила близьких на війні, нині рятує поранених

У СІЗО мені казали: «Твій Сергій через тебе бомбить Донецьк». Історія експолоненої Ганни Щатрюк