Олена Хатмулліна з Костянтинівки вчиться водити фуру. Для чого підприємиці це вміння
Від хімії до перепілок: як війна змінила життя
До повномасштабного вторгнення Олена Хатмулліна вела успішний бізнес у Костянтинівці Донецької області. Займалася хімією, виготовляла санітарно-гігієнічну продукцію — туалетний папір, серветки. Паралельно вирощувала мікрогрін — модну нині мікрозелень, яку охоче купували місцеві ресторани та свідомі городяни.
Олена була однією з перших учасниць обласної програми "Український донецький куркуль", що підтримувала місцевих аграріїв та виробників. Справи йшли непогано, бізнес розвивався, плани будувалися на роки вперед.
Олена Хатмулліна вирощувала мікрогрін
Але війна все змінила. У 2024 році Олена пережила особисту трагедію — загинув її брат Едік, який воював у лавах ЗСУ. Після цього жінка остаточно вирішила переїхати на Тернопільщину, де почала життя практично з чистого аркуша.
На новому місці довелося повністю змінити сферу діяльності. Тепер Олена розводить перепілок і готує сублімовану їжу. Це вже друге "обнулення" бізнесу через війну, як каже сама підприємниця. Але вона не здається і продовжує шукати нові можливості.
"Я не знала, як до того монстра підійти"
За кермо вантажівки Олена сіла вперше у житті, хоча водійський стаж у неї солідний — майже 30 років. Перше посвідчення отримала в 18, а за кермо вперше сіла ще в 16 — навчав батько. Брат Едік теж допомагав освоювати техніку водіння, навіть давав покататися на мотоциклі, але Олені не сподобався вітер в обличчя.
"Все життя їзджу на "механіці", і не відчуваю жодного дискомфорту. Мене батько навчав. Брат Едік також допомагав, навіть давав їздити на мотоциклі. Але мені не подобається вітер в обличчя", — каже жінка.
Але досвід водіння легкового автомобіля — це одне, а багатотонна вантажівка — зовсім інше.
Ідея отримати категорію "С" виникла з практичної потреби. У господарстві Олени є вантажний автомобіль, але керувати ним вона не могла через відсутність відповідних прав.
"У мене є вантажний автомобіль, а водія немає. І ти не можеш ні відігнати його, ні підігнати. Бо я не знала, як до того монстра підійти. А найняти когось — це додаткові витрати, та й не завжди знайдеш людину, якій можна довірити техніку", — пояснює жінка свою мотивацію.
Вперше оголошення про безкоштовне навчання на водійку вантажівки вона побачила у Facebook ще в червні. Тоді набір уже закінчився, і Олена засмутилася. Але через кілька місяців знову з'явилася реклама — цього разу про навчання у Кременці, всього за 40 кілометрів від її нового дому.
Два тижні теорії і щоденна практика
Навчання виявилося інтенсивним, але цікавим. Щодня по дві години практичних занять з досвідченим інструктором, два тижні вивчення правил дорожнього руху, потім — екзамен з теорії. Олена каже, що теоретична частина пройшла без проблем — правила вона й так знала напам'ять за стільки років водіння.
А от практика — це зовсім інші відчуття. Олена зізнається, що найважче для неї — не керувати вантажівкою, а просто залізти в кабіну. Висота інша, габарити інші, навіть сидіння розташоване по-іншому.
"Це просто кайф, це найвищий пілотаж! Те, що ми на тих своїх шкаралупках їздимо — це ні в яке порівняння з фурою. Сидиш високо, бачиш усю дорогу, відчуття потужності неймовірне. Кермувати нескладно. Їхати, правила, дорога — це все виходить. А ось залізти в кабіну — це справжній квест", — сміється жінка.
Попри всі труднощі, Олена в захваті від нового досвіду. Вона вже планує продовжити навчання і отримати категорію "Е" — для керування вантажівкою з причепом.
"Як тільки продовжать програму, подамся ще на категорію "Е". Мене війна обнулила вже двічі. Якщо таке станеться втретє — куплю собі велику машину і стану людиною світу. Їздитиму на ній різними країнами, працюватиму і житиму в автівці. Це ж свобода і незалежність", — мріє підприємниця.
Свої в Telegram 
