Релокувала бізнес та працевлаштувала переселенок. Як Олена Хатмулліна готує смачну "Поживу"
Тож Олені вдалось не тільки релокувати свій бізнес, а й допомогти людям, які втратили власний дім.
В рідному місті Олена мала два бізнеси
До повномасштабної війни Олена Хатмулліна займалася кількома видами підприємницької діяльності. В рідному місті вона започаткувала виробництво туалетного паперу та миючих засобів, а згодом почала вирощувати мікрозелень.
Справи йшли добре: бізнеси розвивалися, приносили прибуток, але все різко змінилося з початком повномасштабної війни. Олена залишалася в Костянтинівці. Та коли біля її підприємства впало кілька снарядів, а у виробничому цеху пошкодило вікна й дах, вирішила їхати сама і релокувати підприємство.
"З логістикою вже тоді почали виникати проблеми — сировину неможливо було купити й привезти до нас, щоб працювати далі. І тут постало питання — куди переїжджати, яке обладнання брати, а яке залишити, як його транспортувати? Тому, хто не стикався з цим, важко зрозуміти як це складно".
Переїжджати Олена вирішила до Шумська, що на Тернопільщині, бо там жили її друзі. З ними вона познайомилася ще на початку війни, у 2014 році.
“Я тоді займалася благодійною діяльністю, а мій рідний брат Едуард був волонтером, зараз він військовий. І до нас з допомогою для бійців приїжджали шумські волонтери із громадського об’єднання “Схід та захід єдині”. Тоді ми познайомилися, почали співпрацювати, а згодом навіть і здружилися. Ми неодноразово потім їздили до Шумська на свята й фестивалі”.
Новий напрямок розвитку — чому саме сублімована їжа?
Коли в Костянтинівці стало небезпечно жити, ті самі друзі-волонтери запропонували Олені перебратися до Шумська, допомогли влаштуватись на новому місці. Із собою Хатмулліна забрала маму, тітку та двоюрідну сестру.
“Частину обладнання для виробництва миючих засобів вивезли до Дніпра, верстати для туалетного паперу — на Тернопільщину. Чесно кажучи, я мала надію, що в Шумську продовжу займатись цим напрямком. Але не судилося. Вже на місці зрозуміла, що той папір тут нікому не потрібен — логістичні зв'язки, м'яко кажучи, не дуже, бо Шумськ знаходиться за 100 кілометрів від обласних центрів. Я порахувала рентабельність, вона вийшла нульовою, тому розпочинати тут виробництво не було ніякого сенсу”.
Олена стала шукати нові напрямки. Так виникла ідея виробництва сублімованої їжі.
Наприкінці 2022 року, коли росія ракетами знищувала енергетичну систему і в країні були постійні відключення електрики, Олена подумала — було б добре у такій ситуації мати під рукою сублімовану їжу. І щоб приготування не залежало від світла чи газу.
“Спробувала, вийшло досить смачно. Потім до дегустації приєдналися друзі. Їм теж сподобалося. Вирішила розвиватися саме в цьому напрямку. Але на це були потрібні гроші. Та насправді мене це не лякало. У мене багаторічний досвід підприємницької діяльності, я багато навчалась, маю досвід з пошуку інвестиційних програм та залучення грантів”.
В пошуках влучної назви бренду
Завдяки грантовій програмі “Mercy Corps” Олена змогла придбати додаткове обладнання, серед якого промисловий субліматор, який дозволяє випускати більший обсяг продукції.
"До того ж друзі сказали, що від такої кількості “фуду” та “еко” у них виникають асоціації з чимось несправжнім. Бо вже багато підробок і звичайні пересічні громадяни-споживачі, коли бачать чергове “еко”, у них виникають великі сумніви щодо якості товару. Тому я відмовилась від цієї назви. Потім я вирішила — хочу, щоб назва була стародавня. Почала шукати стародавні словники та кулінарні книги. І знайшла те, що хотіла. Це слово — пожива, означає “швидке насичення”, і воно ідеально підходить для мого продукту. Тому що сублімована їжа — це дійсно швидке насичення, це їжа швидкого приготування. До того ж вона поживна, корисна для здоров'я. Сумнівів щодо назви більше не було. Залишалося тільки перевірити, чи не використовується ця назва кимось вже. Я з таким нетерпінням чекала тієї миті, коли мені скажуть, що місце вільне. Ну, і одразу ж подала документи на реєстрацію торгової марки”.
Зараз ТМ “ПОЖИВА” випускає вже 20 страв. Це борщ, супи, каші, страви з картоплі, м’яса, а також вегетаріанські. Олена вже 4 роки майже не вживає м’яса, саме тому в асортименті є суто овочеві позиції.
За її словами, на підприємстві розроблені технічні умови виготовлення продукції. У кожній страві є своя технологічна карта. Зараз продукція ТМ “ПОЖИВА” проходить лабораторні випробування.
"Це потрібно, аби отримати санітарно-гігієнічний висновок, що продукт повністю безпечний для здоров'я людини. Найближчим часом на виробництві будемо впроваджувати НАССР — систему управління безпечністю харчових продуктів. Я вважаю, що цей крок важливий для розвитку і подальшого виходу на європейський ринок”.
Працює на обладнанні, яке розроблялося НАСА для виготовлення їжі для астронавтів
Наразі на підприємстві працюють четверо людей: технолог з харчового виробництва, працівник цеху, менеджер з продажів та Олена. Власниця працює на рівні з усіма, за потреби включається в усі процеси.
За її словами, унікальність продукції полягає в самому методі її виготовлення. Олена каже, що на її виробництві використовується інноваційне високотехнологічне обладнання, яке розроблялося НАСА ще в 1968 році для виготовлення їжі для астронавтів.
“Спочатку страва готується повністю. Наприклад, візьмемо борщ. Приготували ми борщ, смачний, запашний. Потім поміщаємо його у охолоджену до -20 сублімаційну камеру, вмикаємо програму. Спочатку починається шокове заморожування, тобто наш борщ заморожується до мінус 40°. Це відбувається дуже швидко, майже за 30 хвилин. Потім після заморозки включається вакуумна помпа і продукт починає поступово нагріватися, тобто розморожуватись. І в цей момент, коли продукт розморожуються, з нього випаровується волога. За допомогою вакуумної помпи ця волога видаляється з камери. Весь процес займає 30 годин. Наприкінці циклу ми отримуємо повністю сухий борщ. Він дуже крихкий, його структуру можна порівняти з чипсами. Борщ фасується в спеціальні пакети. А коли зголодніли, відкриваєте цей пакет, заливаєте окропом, потрібно 300 мл. Почекайте від 7 до 12 хвилин і можна їсти. Такий сублімований борщ повністю зберігає всі свої смакові властивості, поживні речовини, колір, запах. Начебто це щойно зварений в каструлі борщ”.
Обладнання придбане для виробництва їжі
Їжа без консервантів і за демократичною ціною
Олена зауважила, що в процесі приготування страв не використовуються консерванти та хімічні домішки для тривалого зберігання.
“Ми використовуємо тільки морську сіль, духмяний або чорний перець і лавровий листочок. Додатково сіль окремо додається в кожний пакетик, щоб споживач зміг страву довести до свого смаку. Також в кожний окремий пакет додається киснепоглинач, завдяки якому наш продукт зберігається тривалий час. Він поглинає вологу, якщо вона залишилась в пакеті, та запобігає окисненню жирів, не дає зіпсувати їжу”.
Що стосується цін на продукцію, то за словами Олени, порівняно з іншими виробниками, вони демократичні.
“Одна порція, залежно від виду продукту, коштує від 85 до 120 гривень. Я вирішила, що під час війни не маю права завищувати ціни або ставити ту, яку заманеться. У нас є собівартість продукції, від неї й відштовхуємося. Робимо невеличку націнку і продаємо”.
Продукція, яку виготовляє Олена
Всі працівники — переселенці
На сьогодні виробництво сублімованої їжі швидкого приготування під торговою маркою “ПОЖИВА” — цілком соціальне підприємництво, тому що на виробництві працюють виключно жінки-переселенки. Олена каже, для неї важливо підтримати саме цю категорію українців, бо вона теж переселенка і на власному досвіді знає, як це — втратити все та опинитися в чужому місті без нічого.
“По-друге, весь прибуток, який я отримую, йде на виготовлення їжі для хлопців на фронт. У мене рідний брат воює на Куп'янському напрямку. Зараз у мене є знайомі хлопці в різних підрозділах, які теж потребують такої їжі. Вона зручна, легка, а ми всі знаємо, що коли вони виходять на позиції, то вся амуніція важить понад 30 кілограмів, і брати ще їжу — це дуже складно. Тому такі пакетики, які важать 40-60 грамів, для них дуже зручні. Крім того, така їжа дуже поживна”.
А ще з літа 2022-го в Костянтинівці працює перепелина ферма. Це теж був для Олени новий напрямок і своєрідний виклик, бо з птахівництвом вона ніколи не мала справи. Каже, коли поїхала на Тернопільщину, у місті залишилися майже всі робітники її виробництв.
“І я вирішила спробувати себе в новій справі й заодно дати людям роботу. Ферма у нас невеличка, одночасно можемо вирощувати до 1000 птахів. Звичайно, продаємо перепелині тушки, яйця, добові курчата. Потроху розвиваємося. Не можу сказати, що ферма приносить шалені прибутки, але фінансово підтримувати своїх двох працівників і себе цей бізнес дозволяє”.
В планах в Олени створити лінійку дієтичного харчування з перепелиних продуктів.
Свої в Telegram 
