Боялася, що він буде в окупації. Дружина загиблого воїна зі Слов'янська перепоховала його у Києві
Друге прощання
Тиша київського кладовища розривається салютом, а потім чергою з гвинтівок. Солдати розтягують український прапор над блискучою дерев'яною труною та мовчки стоять на яскравому білому снігу. Жінка плаче — на її обличчі біль.
Наталія ховає свого чоловіка вдруге.
Віталій загинув три роки тому в боях на сході Донбасу. Його перша могила була в їхньому рідному Слов'янську. Але відтоді російські війська просунулися, і місто дедалі частіше зазнає атак.
"Коли ми поховали його в Слов'янську, Україна звільняла території, і ми думали, що війна скоро закінчиться", — пояснює Наталія після церемонії перепоховання з військовими почестями.
Патріот, який не встиг побачити доньку
Віталій був художником-керамістом. Він добровільно зголосився захищати країну на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році.
"Він не хотів, але мусив це зробити. Він був патріотом", — каже Наталія крізь сльози.
Наталія
Коли чоловік загинув, жінка була вагітна. Віталій так і не зміг побачити їхню дочку. Рішення перенести тіло з землі, де він народився та воював, було надзвичайно болісним.
"Це було дуже важко емоційно. Але це було правильне рішення, — впевнена Наталія. — Було б набагато важче залишити його, знати, що він залишився".
Атаки щодня
Слов'янськ розташований поблизу лінії фронту, де російські війська намагаються просуватися вже кілька місяців. Україна все ще контролює близько п'ятої частини Донецької області, включно з цим містом.
"На вулицях літають дрони, вони влучають у мікроавтобуси, а в центрі міста падають авіабомби, залишаючи вирви", — розповідає Наталія про життя в Слов'янську зараз.
"Кілька місяців тому атаки були щотижня. Тепер — кожні кілька днів".
Поки США намагаються добитися мирної угоди між Москвою та Києвом, Росія продовжує вторгнення. Київ пропонує заморозити бойові дії, не поступаючись територіями. Але Москва хоче отримати контроль над рештою Донбасу.
"Нам потрібно об'єднатися"
На північ від Слов'янська, на околицях Харкова, з'являється дедалі більше ознак того, що небезпечна зона поширюється. Робітники встановлюють антидронові сітки над дорогами.
У підвалі одного з будинків працює майстерня з виробництва українських безпілотників. Солдати підрозділу "Тайфун" ремонтують пошкоджені на передовій дрони та впроваджують інновації. Україні потрібно використовувати всі шанси проти ворога, який має більше людей та ресурсів.
Роботу команди супроводжує весела французька поп-музика, але настрій солдатів не такий райдужний.
"Ми намагаємося не обговорювати це тут, — каже 29-річний Роман, коли мова заходить про відмову від території в обмін на мир. — Люди сваряться, і нам це зараз не потрібно. Нам потрібно об'єднатися та боротися з росіянами".
Роман втратив багато побратимів на цій війні
Роман втратив "багато хлопців" за два роки служби в піхоті на Донбасі. Як і багато українців, він впевнений: якщо Путіну подарувати Донбас, це не зробить Україну безпечною.
"Росіяни повернуться за новими територіями", — каже він.
Перемога — це збереження державності
Зігнувшись над ноутбуком у задній кімнаті, інший солдат визнає, що "перемога" зараз виглядає інакше.
"Я б сказав, що наша перемога полягає у збереженні нашої державності, — стверджує Максим, ретельно підбираючи слова. — Навіть якщо у нас буде три квадратні кілометри землі, але ми збережемо нашу конституцію та наші інституції, це все одно Україна".
Він вважає, що солдати повинні продовжувати боротьбу.
"Росія в 10 разів більша за нас. Але ми все одно не можемо здатися".
Надія на майбутнє
Тим часом у Києві Наталія тримається за руку подруги, поки працівники кладовища насипають свіжу землю на труну та встановлюють дерев'яний хрест. Віталій посміхається з фотографії, позуючи поруч із жовтим соняшником.
Наталія відчуває полегшення, що чоловік знову поруч, і вона з дочкою Віталіною може безпечно приходити на його могилу.
"Вона дивиться відео з ним, дивиться фотографії і дуже любить його", — посміхається Наталія.
Жінка також сподівається незабаром повідомити чоловікові, що знову вагітна — за допомогою сперми, яку пара спеціально заморозила в клініці лише за кілька днів до смерті Віталія. Багато солдатів зараз роблять те саме перед відправкою на фронт.
Наталія каже, що жоден із побратимів Віталія не потрапив на перепоховання — багато з них також загинули.
Україна заплатила величезну ціну за чотири роки великої війни. Віддати Росії землю, яку вона вже контролює, — варіант, який зараз багато хто тихо приймає.
Але Наталія не може змиритися з думкою, що Росія захопить ще більше територій, включно з містом, де вони з Віталієм жили та були закохані.
Вона "не сумнівається", що чоловік хотів би, щоб армія продовжувала боротьбу.
"Росія може зробити паузу на рік, потім буде ще один прорив, і вони будуть у Харкові", — каже Наталія.
Свої в Telegram 
