Художник Саша Корбан з Донеччини пише мурали. Вони не лише про спротив, а й допомагають війську
Кампанія «НаKILL ворога» — коли мистецтво рятує життя
15 травня 2024 року Благодійний фонд «Сучасна Україна» запустив кампанію «НаKILL ворога: Підтримай перших на рубежі!» — масштабний збір коштів на FPV-дрони для прикордонників. Цільова сума — 5 мільйонів гривень на сучасне обладнання, яке допоможе захисникам ефективніше стримувати ворога на передовій.
Частиною кампанії став мурал «Перші, з честю!», який створив у Хмельницькому відомий український стріт-арт художник Саша Корбан. Для нього участь у проєкті — не просто творче завдання, а особиста місія.
Саша Корбан
«Коли почув тему — одразу погодився. Бо це важливо. Це про наших захисників. І про це треба розповідати», — каже художник про своє рішення долучитися до кампанії.
Саша переконаний: мистецтво під час війни — це не лише про красу чи естетику. Це про присутність. Про те, що навіть у найважчі часи українці здатні творити, говорити, надихати.
«Якщо люди — в Україні чи за кордоном — бачать українське мистецтво й воно їх надихає, значить, воно вже виконує свою роль».
А ще для нього важливо, аби мистецтво було частиною волонтерства, благодійності, допомоги. Воно може привертати увагу, збирати кошти, зцілювати й мобілізувати.
Мурал «Перші, з честю!» — образ тих, хто тримає кордон
Співпраця з Благодійним фондом «Сучасна Україна» почалася у 2023 році, коли волонтер фонду, відомий художник-мураліст Володимир Манжос запропонував кандидатуру Саші Корбана для створення муралу. Першу ідею реалізувати не вдалося, але діалог розпочався.
Коли з'явилася концепція муралу в Хмельницькому в рамках проєкту «Мурали Сучасної України», куратор Юлія Островська одразу подумала про Корбана. Тема — прикордонники, які першими зустрічають ворога — резонувала з художником.
«Мені хотілося показати мужність цих людей», — пояснює Саша свою мотивацію взятися за роботу.
Робота над муралом у Хмельницькому тривала понад тиждень. За цей час Корбан не лише створив візуальний образ, а й глибше зрозумів людей, яким присвячена його робота.
Мурал "Перші, з честю!"
«Під час створення муралу я щодня спілкувався з військовими, слухав їхні історії. І з кожною з них усе більше розумів: це величезна, справжня праця. І це люди, які мають мужність тримати нашу країну», — ділиться художник.
Мурал обрамлений чіткими лініями — символом кордону.
«Це не буквальний кордон України, але він чіткий. Навіть цією простою лінією я хотів показати, що завдяки Державній прикордонній службі, Збройним силам України, усім, хто стоїть на захисті, наша країна міцно тримається», — пояснює автор.
У центрі композиції — фігура військового з біноклем. Це не портрет конкретної людини, а узагальнений образ захисника, зібраний із облич, голосів, історій справжніх прикордонників.
Для муралу «Перші, з честю!» Корбан обрав техніку, наближену до скетчінгу — фірмовий стиль, що нагадує штрихи кульковою ручкою. Здавалося б, проста техніка, але вона несе глибокий сенс.
«Наче один із курсантів намалював свою мрію. Вони ж ідуть на навчання не просто так, а з щирим прагненням. У його уяві — він уже стоїть на захисті кордонів своєї країни», — розповідає художник про обраний підхід.
Візуальна простота підкреслює щирість і справжність теми.
«Мені здається, багато хто у школі малював кульковою ручкою в зошиті. Я теж це робив — і роблю досі. Це щось дуже знайоме кожному», — додає Корбан.
Завершивши мурал, Саша зізнається: досі емоційно не відійшов від роботи.
Відкриття муралу на Хмельниччині
«Коли я малюю — віддаю все своє тепло, всю свою любов. Цього разу — цій стінці», — каже художник.
Спілкування з прикордонниками залишило глибокий слід: «Коли чуєш ці життєві, болючі, справжні розповіді — вони надихають. Болем, силою, гідністю. І ти думаєш: як їм подякувати за те, що вони тримають країну?».
Мерч як інструмент збору коштів
За мотивами муралу Благодійний фонд «Сучасна Україна» випустив унікальний мерч, який допомагає збирати кошти на FPV-дрони для бойових підрозділів ДПСУ. Колекція доступна для попереднього замовлення на сайті фонду.
«Саме тому я погодився. Бо це більше, ніж мурал. Це — спосіб подякувати. І це — спільна справа», — підкреслює Корбан значення проєкту.
Мистецтво як форма волонтерства
Для Саші участь у кампанії «НаKILL ворога» — це втілення його розуміння ролі мистецтва під час війни. Це не просто естетика, а конкретна допомога.
«Якщо я можу бути корисним для наших захисників — я залюбки беру участь. Це важливо для мене», — наголошує художник.
Команда фонду «Сучасна Україна», за його словами, робить дуже добру справу: «Збирають кошти, допомагають нашим військовим. І мені хочеться бути причетним — допомагати, як я можу. З усією любов'ю. Тим, що я трошечки вмію».
Від окупованої Донеччини до світового визнання
Шлях Саші Корбана до участі в благодійній кампанії розпочався на Донеччині, у окупованій з 2014 року Хрестівці (раніше Кіровське). У 15 років він закохався в графіті — після того, як у місто прийшла хвиля хіп-хоп культури.
«Коли я побачив, що це таке, це було, мабуть, якесь кохання! Перше натискання на балончик із фарбою — це момент, який закарбувався на все життя», — згадує художник.
Мистецтво врятувало його після смерті матері: «Я не знав, як жити, що робити. Саме малюнки мене врятували».
Це було у часи його студентства, нині ж він відомий художник. Мурали Саші Корбана можна побачити по всій Україні — від сходу до заходу.
«Я вже й не згадаю весь список. Це й Одеса, Запоріжжя, Миколаїв, Київ, Полтава, Хмельницький, Северодонецьк, Лисичанськ. Щось було й на Львівщині. Багато де — дуже багато було запрошень».
Роботи Саши Корбана
Роботи Саші Корбана
За кордоном його роботи також цінують. Бразилія, Малайзія, Туреччина, Грузія, Об'єднані Арабські Емірати, Італія, Франція, Німеччина — перелік довгий. Навіть Ірак був у цьому маршруті.
Запрошення надходять і зараз, але через війну не завжди вдається на них реагувати.
«Я завжди пояснюю: на жаль, зараз є певні обставини. Якщо зможу — приїду. Але поки що… ну, поки що ось так», — каже Саша.
Піти працювати у шахту здавалося єдиним правильним шляхом
Саша Корбан виріс у шахтарському містечку, де майже кожна родина була пов'язана з вугледобувною промисловістю.
«Хтось із сім'ї точно працював на шахті — чи мама, чи тато, чи брат. У мене теж так було», — каже він.
Після смерті батьків опинився перед вибором, який насправді був безвихіддю — зі спортом не склалося, альтернатив не було. Пішов працювати в шахту, паралельно намагаючись малювати. Попри роботу та сумніви, Саша продовжував творити у вільний час. З'явилися перші результати — і запрошення на графіті-фестиваль у Запоріжжі.
«Я пам'ятаю, як у мене тремтіли коліна. Поруч були хлопці, про яких я читав, чиї роботи бачив».
Це стало точкою росту — Саша почав знайомитися з іншими художниками і вперше серйозно замислився: а що, як шахта — не єдиний шлях?
«Я не був найкращим шахтарем. Роботу виконував чесно, справно, але я її не любив», — згадує Саша.
Мурали Сашка Корбана
У 2011 році залишив шахту попри те, що вона давала стабільність.
«Товариші казали, що я дурень — пішов у нікуда. Але мені хотілося іншого», — пригадує він.
Через два роки фінансова ситуація стала критичною — «стоїш у магазині й думаєш: сосиска чи пензлик».
Коли зателефонував на шахту з бажанням повернутися, йому порадили подумати кілька місяців. «Я ж пішов заради мрії. Отже, треба працювати більше», — вирішив Корбан.
2014-й: окупація і переїзд
Життя почало налагоджуватись, але у 2014 році в регіон прийшли російські окупанти. Саша намагався пояснювати друзям абсурдність ситуації, але таких, хто розумів, було небагато.
«Я не хотів виїжджати, бо це мій дім. Це важко. Але потім прийшло розуміння, що іншого шляху немає», — каже він.
Блокпости проходив із паспортом, де був сфотографований з «оселедцем» (зачіска). Це фото і досі у паспорті художника.
«Коли я дізнався, що мама померла, я був у Маріуполі» — про найважчу роботу художника
На запитання, яка з робіт запам’яталась найбільше, Саша вагається — для нього всі мурали особливі. Кожен має свою історію, кожен пов’язаний із внутрішнім досвідом, і виділити один — майже неможливо.
Та коли мова заходить про найважчу роботу — з емоційної точки зору — він згадує Маріуполь. У 2018 році він створив там мурал із зображенням дівчинки Мілани. У 2015-му дитина потрапила під російський обстріл, втратила ногу, її мама загинула. Ця історія боліла багатьом — і художнику зокрема.
Та для Саші цей проєкт був ще й глибоко особистим: «Я вчився в Маріуполі. І саме там дізнався, що моя мама померла. Це місто — особливе й болюче водночас».
Мурал "Мілана"
Коли йому запропонували створити там мурал, присвячений Мілані, погодитись було непросто. Повертатися в місто, пов’язане з особистою трагедією, означало прожити все заново: «Мені було дуже важко повернутись у Маріуполь. Але й дуже важливо».
На жаль, після окупації Маріуполя мурал не зберігся. Росіяни намалювали на його місці інший.
Повномасштабна війна змінила фокус і сенси
Після 24 лютого 2022 року життя Саші Корбана, як і мільйонів українців, змінилося кардинально. У перші місяці повномасштабної війни він створив мурал «Золота нитка» на Оболоні — розірваний прапор, який зшиває рука воїна. Але, попри увагу до роботи, тоді Саша не погодився на жодну розмову з журналістами.
Мурал "Золота нитка" у Києві
«Бо це не моя заслуга. Це заслуга наших неймовірних чоловіків і жінок, усіх, хто причетний до того, що наша країна досі стоїть, що ми живі».
Відтоді він часто ставив собі запитання: чи має сенс мистецтво під час війни? Особливо після новин про обстріли, втрати, «прильоти», може, ці малюнки — взагалі не на часі.
У 2022-му він свідомо відмовився від багатьох проєктів. Відчував, що зараз не час для цього. Але саме розмови з військовими змінили його ставлення. Вони переконували: ці роботи потрібні, бо теж є частиною опору.
«Я їм кажу: якби не ви, усе це було б нікому не потрібно. А вони відповідають: це треба, це надихає, це теж боротьба».
Свої в Telegram 
