Чотири роки тому українські військові вийшли з “Азовсталі”. Тоді закінчилась оборона Маріуполя
Факти наведено відповідно до даних МВС та проєкту М86. Літопис оборони Маріуполя — це верифікована українськими військовими поденна хроніка боротьби за місто та подвигу його гарнізону.
Саме 20 травня 2022 року оборонці остаточно залишили територію заводу «Азовсталь» — останній рубіж захисту міста. Маріуполь обороняли бійці окремого загону спецпризначення «Азов» та 12-ї бригади оперативного призначення Нацгвардії, морпіхи 36-ї окремої бригади, інші підрозділи ЗСУ, прикордонники, поліцейські, співробітники СБУ й ГУР, тероборонівці. Понад 1500 захисників Маріуполя досі залишаються в російському полоні.
Співвідношення сил і роль оборони Маріуполя
Маріуполь мали тримати близько 8 тисяч українських бійців із приблизно 40 танками. Проти них Кремль кинув понад 25 тисяч військових і близько 200 танків — тобто перевага в бронетехніці й БТР у цьому районі сягала десятикратної.
«Загальна довжина зовнішньої лінії оборони навколо Маріуполя складала 85 кілометрів. Це вимагало розмістити на ній принаймні 8 000 захисників — всі сили гарнізону. Тоді в тилу не лишилося б жодного бійця при тому, що реальна глибина оборони міста сягала 10 км. Вочевидь, втримати оборону навколо Маріуполя наявними силами було неможливо», — констатують автори проєкту М86.
Росіяни мали повне панування в небі й на морі. Ворожі бомбардувальники наносили по місту й передмістях до 100 авіаударів на добу, у повітрі постійно працювали ударні гелікоптери. Нечисленні гармати й міномети морпіхів та «Азову» залишилися без боєкомплекту вже на початку боїв.
Та попри нерівність сил, оборонці Маріуполя зламали кремлівський план блискавичного захоплення міста. Майже на три місяці вони стягнули на себе колосальні сили окупантів і вибороли для України безцінний час на старті повномасштабного вторгнення.
24 лютого: удари по ППО та аеропорту, житлових кварталах
З перших годин вторгнення Маріуполь став однією з пріоритетних цілей Кремля — важливий порт, промисловий центр, до того ж після 2014 року місто перетворилося на «столицю» вільного Донбасу та базу «Азову».
24 лютого перші російські ракети впали на позиції підрозділів ППО, що прикривали місто, та на мікрорайон Східний. Зі сходу підходили ворожі танкові колони. Хаотично обстрілювалися житлові квартали, вибухи чули за 15 кілометрів. Перший бій після початку наступу прийняли військові 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського, яка тримала східну лінію оборони від селища Пищевик до узбережжя Азовського моря.
Захисники готувалися й до висадки ворожого десанту на ділянці від Маріуполя до Юр'ївки, де чергували бійці «Азову». Однак десант так і не висадили. Натомість уже близько 9-ї ранку 24 лютого по маріупольському аеропорту почала бити корабельна артилерія російського флоту разом з авіацією РФ.
Першу добу вторгнення «Укрзалізниця» працювала в Маріуполі у штатному режимі: два евакуаційних потяги встигли вийти на Дніпро, а о 1-й годині ночі 25 лютого ще один на Львів. Це були останні цивільні рейси з міста.
Початок блокади, Маріуполь без світла і тепла
Кільце навколо Маріуполя зімкнулося стрімко. Протягом 24-28 лютого окупанти підійшли до міста зі сходу, півночі та заходу й швидко досягли його східної межі. Ворог прорвав українську оборону на Волноваському напрямку, захопив Бердянськ і Мелітополь — це відкрило йому наступ на Маріуполь одночасно з північного заходу та заходу. Маріупольський район оборони опинявся в оточенні.
Комбінат «Азовсталь» на цьому етапі ще був лише місцем дислокації окремих підрозділів гарнізону — частини тилового забезпечення й командного пункту. Своєю фортецею він стане пізніше.
Уже 26 лютого рахунок поранених цивільних йшов на десятки — лікарні не встигали оперувати. Штабу оборони стало зрозуміло: доведеться битися в повному оточенні. Командир «Азову» Денис Прокопенко записав відеозвернення з обіцянкою нищити росіян: «Полк „Азов“ разом зі Збройними силами України, Нацгвардією та іншими силовими структурами надійно обороняє місто Маріуполь. Ми будемо битися до останньої краплі крові».
27 лютого українські гелікоптери Мі-8 встигли вивезти невелику кількість поранених цивільних і військових. Уночі диверсійно-розвідувальні групи «Азову» підірвали техніку росіян у районі об'їзної дороги Мелітополя. А ще захисники добре розуміли суть облоги і що боєприпасів катастрофічно бракувало. Чотири КрАЗи з прикриттям снайперської групи спецпризначення вирушили в Розівку Запорізької області, до складів сил оборони сектору «Південь». Машини встигли повернутися в Маріуполь буквально перед самим закриттям коридору — це був останній боєкомплект, доставлений у місто наземним шляхом.
28 лютого Маріуполь залишився без світла. Разом з електрикою зникло й водопостачання майже півмільйонного міста — російська армія перебила високовольтні лінії та ключові енергооб'єкти. З 1 березня Маріуполь опинився в повному оточенні. Розпочалася 82-денна блокада. Саме перед першим березня енергетики усю ніч після обстрілів намагалися відновити подачу електроенергії й до ранку навіть мали певні успіхи. Та росіяни знову вдарили ракетами по критичній інфраструктурі — після цього повернути електрику стало неможливим. Пізніше саме цю тактику Кремль розгорне проти всієї України.
Удар по пологовому, гуманітарна катастрофа, перші танки РФ у місті
У перші ж дні березня цивільних жертв стало так багато, що тіла ховали у дворах і залишали на узбіччях доріг. Усі райони Маріуполя — і східні, і західні — перебували під вогнем. Окупанти хаотично обстрілювали місто з усього, що мали: ствольна та реактивна артилерія, міномети, авіабомби. Мешканці виживали в підвалах — без світла, тепла, води, у крайньому дефіциті продуктів. Лікарі не встигали рятувати людей, медикаменти добігали кінця. Їжу готували на вуличних багаттях, пили технічну воду, зливаючи її з батарей опалення.
На підступах до Маріуполя точилися важкі бої — насамперед на півночі та сході. Захисникам довелося залишити аеропорт, який вісім років був однією з головних баз сил оборони міста. 3 березня від обстрілів згорів гіпермаркет «Епіцентр». Від боїв на околицях ворог переходив до спроб глибоких проривів.
4 березня в порту було потоплено катер "Лубни". Його командир, 25-річний Владислав Геріх, після втрати корабля приєднався до піхоти. Згодом разом із гарнізоном "Азовсталі" він вийшов у полон і влітку 2022 року загинув під час російського теракту в колонії в Оленівці.
Того ж дня в місто з південного заходу зайшло кілька ворожих танків — вони хаотично їздили й обстрілювали будинки. РФ почала обстрілювати район приміської автостанції й тролейбусного депо. Із цього часу багато мирних мешканців ховалися у бомбосховищах "Азовсталі" та в інших укриттях лівобережного району. 5 березня росіяни наблизилися до центру міста.
Спроби евакуації цивільних зривалися через масовані обстріли та цілеспрямовані перешкоди окупантів. Російська армія не пропускала гуманітарні колони з Запоріжжя. 8 березня в Маріуполі випав сніг — рятівний для тисяч мешканців: нестача питної води була настільки гострою, що його збирали й розтоплювали.
9 березня росіяни вдарили по дитячій лікарні та пологовому будинку в центрі Маріуполя. Кадри цього злочину облетіли світ — їх зафіксували українські журналісти Мстислав Чернов, Євген Малолєтка та Василиса Степаненко.
Розбомблений пологовий будинок у Маріуполі
Того ж дня на площі біля академічного драматичного театру з'явилися величезні написи російською: «ДЕТИ». Їх зробив сценограф театру з надією, що це вбереже сховище від бомбардування.
Реконструкція фото - вид зверху на драмтеатр у Маріуполі з написом "ДЕТИ"
Водночас план швидкого штурму, заточений під лічені дні, провалився. Російське командування перенаправило на Маріуполь колони бронетехніки, які йшли від Волновахи на Запоріжжя. Блоковане місто відтягувало на себе дедалі більші сили окупаційної армії.
Удар по драмтеатру. Перша масова евакуація. Захоплення частини міста
Після 10 березня загальний російський наступ на півдні України було зупинено. Сили оборони продовжували організований спротив під Миколаєвом і в Маріуполі — тому командування російського угруповання «Південь» спрямувало саме сюди до 70% свого матеріально-технічного й ресурсного забезпечення. Для блокування та штурму Маріупольського району Кремль виділив підрозділи 150-ї мотострілецької дивізії з 8-ї загальновійськової армії, формування 1-го армійського корпусу (бойовики «ДНР»), морпіхів — зокрема 810-ту окрему бригаду морської піхоти Чорноморського флоту та 177-й окремий полк з 58-ї загальновійськової армії. Те, що ці сили зав'язли під Маріуполем, фактично загальмувало стратегічний наступ на лівому березі Дніпра.
У першій-другій декаді березня росіяни прицільно били по пожежниках, медиках, цивільних у їхніх будинках і укриттях. 10 березня — потужний удар по Центральному району та руйнування будівлі Головного управління ДСНС у Донецькій області з знищенням пожежної техніки. 11 березня позиції оборонців на околицях розбивала ворожа бронетехніка — танки прорвалися повз Metro до лікарні №2 і розстрілювали багатоповерхівки. 12 березня під тиском бронетехніки росіян з району ПортCity на заході міста було захоплено лікарню №2, авіаударом зруйновано Академію поліції. Тоді ж було взято Волноваху — це фактично унеможливило деблокаду Маріуполя з півночі.
13 березня українські бійці врятували знімальну групу Associated Press — останніх незалежних журналістів у Маріуполі. Згодом ці кадри стануть основою для оскароносного фільму «20 днів у Маріуполі».
15 березня з міста виїхала одна з перших колон цивільних автомобілів — врятувалися близько 20 тисяч людей. У напрямку Запоріжжя через Бердянськ і Мангуш виїхало понад 4 тисячі приватних авто, 570 з яких надвечір уже дісталися Запоріжжя. Це стало можливим завдяки тому, що українські оборонці утримували завод «Азовінтекс» і контролювали трасу Мангуш — Маріуполь. Того ж дня українська патрульна поліція отримала наказ виїхати з міста.
16 березня російський літак скинув авіабомбу на будівлю драмтеатру, де знайшли притулок близько 1 200 маріупольців. Загиблими, за результатами розслідування Associated Press, вважають щонайменше половину з них.
Зруйнований театр у Маріуполі
Станом на 17 березня українські військові контролювали лише близько половини оточеного міста, але щодня нищили ворожу техніку всередині периметра. Із заходу росіяни виходили до площі Кірова, на сході намагалися закріпитися вздовж Морського бульвару. Російські підрозділи, які 11-12 березня увійшли до міської забудови з боку Metro та мікрорайону Західний, за тиждень змогли просунутися лише близько 3,5 км. Як розповідав в інтерв'ю NV офіцер «Азову» Дмитро Андрющенко, звільнений з полону, бої в межах міста, поза територією Азовсталі, велися ще близько місяця — до 20-23 квітня.
Маріуполь, березень 2022
«До 15-16 квітня ще навіть на правому березі були наші сили оборони і ми тримали оборону в місті», — нагадував він.
Захоплення центру Маріуполя. Бої за Лівобережний район. Перший повітряний міст на "Азовсталь"
18 березня росіяни зруйнували Пост-міст через Кальміус, який поєднував Центральний та Лівобережний райони. Тепер дістатися з центру до "Азовсталі", яка стрімко перетворювалася на основний форпост гарнізону, стало смертельно ризиковано. Ворог додатково обстрілював центральні прохідні комбінату, щоб унеможливити рух техніки. З цього моменту з правого берега річки на лівий можна було потрапити лише трьома способами: на човнах, через далекий об'їзд Кальміуським районом фактично по лінії зіткнення або старим аварійним мостом поруч зі зруйнованим.
Того ж дня очільник Патрульної поліції Маріуполя Михайло Вершинін опублікував відео на тлі охопленого вогнем району з прямим закликом до світу: «Панове, які вирішують долю світу, зараз Україна — це та держава, яка демонструє всім силу та міць. Маленька країна, яка бореться з таким монстром, як Росія. Не дозволяйте їм нас знищувати! Все в ваших силах. Надайте нам системи ППО!».
Згодом Вершинін потрапив у російський полон, мав серйозні проблеми зі здоров'ям, але був звільнений за обміном.
Протягом березня росіяни піддавали безперервним ударам металургійні гіганти — заводи «Азовсталь» та імені Ілліча. Туди прилітали всі можливі боєприпаси: від снарядів ствольної артилерії до важких авіабомб. Над промзонами постійно висіли ворожі БПЛА. Попри це, вуличні бої в центральній частині міста тривали. Зразковою операцією тих днів став несподіваний для росіян рейд у глибокий тил ворога 19 березня з ціллю в командному пункті на комунальному підприємстві — було знищено танк, два БТР та до взводу піхоти.
20 березня у порт Бердянська зайшов великий десантний корабель «Саратов», який доставив бронетранспортери російської морпіхоти — техніку, яка згодом штурмуватиме Маріуполь. У цей же день захисники остаточно зачистили гуртожиток на Граверному провулку, ліквідувавши прорив спецпризначенців ГРУ та російських морпіхів.
20 березня Головне управління розвідки України організовує перші гелікоптерні рейди в оточене місто — рятівний повітряний міст. Усього було здійснено сім таких вильотів за участю 16 гелікоптерів Мі-8 і одного Мі-24, який мав відвертати увагу противника. Через високий ризик бути збитим кожен екіпаж мав зробити лише один рейс. До завдання залучили найкращі екіпажі 11, 12, 16 та 18 бригад армійської авіації. Підсумок: вивезено 64 поранених, доставлено в Маріуполь 72 бійці та п'ять лікарів, а також 30 тонн вантажу.
31 березня один гелікоптер на зворотньому шляху з "Азовсталі" збили ракетою ПЗРК — борт упав разом із пораненими. 5 квітня по шляху до Маріуполя збили ще два борти 12-ї окремої бригади армійської авіації. Це була остання спроба прориву в місто повітряним шляхом.
Станом на 23 березня росіяни захопили район Центрального ринку й вийшли до Театрального скверу — тобто опинилися в самому серці Маріуполя. Цілі вулиці Старого міста були зруйновані, забудову XIX століття знищено вщент.
24 березня вдалося завдати ударів по великих десантних кораблях РФ — «Саратов», «Орськ», «Новочеркаськ», «Цезар Куников», у порту Бердянська й істотно ускладнити логістику окупантів. Того ж дня з території маріупольського порту в бік контрольованої ЗСУ території спробувала прорватися група військовослужбовців 503-го батальйону морської піхоти ЗСУ. За 5 км вони потрапили в полон. Частина бійців батальйону продовжила оборону Маріуполя.
Маріуполь
В останні дні березня захисникам Маріуполя довелося відступити від проспекту Металургів — росіяни взяли під контроль головну артерію правобережжя й отримали можливість обстрілювати "Азовсталь" з танків.
Остаточне захоплення правобережжя Маріуполя. Тритонні ФАБи по місту. Фільтраційні табори
На початку квітня міськрада Маріуполя заявила про те, що місті зруйновано 90% будівель. У квітні супутникові знімки засвідчили появу в передмісті кількох масових поховань. До кінця квітня кільце оборони стиснеться до території "Азовсталі". Її оборона стане окремою сторінкою битви — героїчною і трагічною водночас.
Під час штурмів окупанти застосовували тактику, яка прирекла Маріуполь на страшні руйнування. Заховавшись у міській забудові, російські танки годинами й днями нищили будинки перед собою, щоб зайняти новий рубіж і перенести вогонь далі.
4 квітня ворог уперше увірвався на комбінат Ілліча та територію морського порту, але оборонці утримували позиції. Захисники перетворювали на «м'ясорубку» для ворога останні кілометри до "Азовсталі".
6 квітня до обстрілів долучилися кораблі Чорноморського флоту — Маріуполь нищили одночасно з землі, повітря та води.
8 квітня головні сили захисників були зосереджені на двох заводах: імені Ілліча та Азовсталі.
9 квітня через загрозу оточення українці залишили «Азовінтекс» — опорний пункт на західній межі міста, який тримали від першого дня вторгнення.
10 квітня заступник командира полку «Азов» Святослав Паламар записав відеозвернення про ціну цієї оборони: «Це коли відділення азовців штурмує роту елітного спецназу. Це коли побратим, маючи важке поранення, тікає з госпіталя, бо пообіцяв своїм друзям допомогти боротися на передньому краю. Це коли наші хірурги в нелюдських, важких умовах проводять надскладні операції, ампутації. Коли маленька тендітна дівчинка біжить під „Градами“ та рятує життя людей. Це коли 19-річний молодий хлопчинка скромно розказує про те, як йому вдалося знищити 20 одиниць техніки. Це коли колишній офіцер відділення кадрів бере в руки гранатомет і біжить знищувати ворожі танки».
👆🏼 Відкинути скорботу, повернути місто, перемогти. Заради тих, хто вже віддав за цю перемогу життя. Маріуполь – Україна!🇺🇦🇺🇦🇺🇦 pic.twitter.com/EzZ46X3xxs
— First Corps Azov of the National Guard of Ukraine (@azov_media) April 10, 2022
Того ж дня командир 36-ї бригади морської піхоти полковник Володимир Баранюк вирішив пробитися з оточеного периметра комбінату імені Ілліча в напрямку Волновахи. Кілька спроб 11-13 квітня завершилися невдало: росіяни відкрили вогонь по колоні, вона розсіялася, частина бійців загинули, частина потрапили в полон. З 13 квітня командування морпіхами 36-ї бригади у Маріуполі прийняв майор Сергій Волинський («Волина») — саме він вивів решту бійців із заводу імені Ілліча на Азовсталь.
З 14-15 квітня Росія почала системно застосовувати стратегічні бомбардувальники Ту-22М3 і тритонні фугасні авіабомби ФАБ-3000 — востаннє ці боєприпаси використовували під час радянської інтервенції в Афганістані. Під їхніми ударами трощилася оборона Приморського району.
15-16 квітня українські сили залишили правобережні райони Маріуполя, пробиваючись на Азовсталь. Після захоплення росіянами заводу імені Ілліча та виходу до моря в районі залізничного вокзалу утримати правобережжя стало неможливо. Штаб оборони наказав покинути Центральний, Приморський і Кальміуський райони. Через панування ворога в небі передислокування майже третини гарнізону стало надскладною операцією.
Маріуполь у квітні 2022
17 квітня командир «Азову» Денис Прокопенко («Редіс») виголосив промову, в якій пояснив азовцям мету подальшого спротиву: Маріуполь стягує на себе сили ворога з інших фронтів.
Станом на 18 квітня російські окупанти утримували у фільтраційних таборах на лінії Мангуш — Нікольське — Ялта не менше 27 тисяч людей. Щонайменше 20 тисяч проходили «фільтрацію» на південному заході від Маріуполя. Ще від 5 до 7 тисяч — у таборі біля села Безіменне на Донеччині. Після таборів людей депортували до Росії, частину катували й убивали в застінках.
Азовсталь — остання фортеця оборони Маріуполя
Російські танки, авіація та артилерія повністю знищили забудову на схід від Азовсталі. До 20 квітня більшість оборонців, які тримали ці будівлі, відступила на територію комбінату — він став останньою фортецею в Маріуполі. Майже весь час захисники проводили в підземеллях. Через бомбардування будь-який вихід на поверхню перетворювався на смертельне завдання.
У ніч з 27 на 28 квітня комбінат піддався безпрецедентній атаці з повітря. Після ударів Ту-22М3 на цілі заходили фронтові бомбардувальники Су-24 та штурмовики Су-25 — кількадесят разів. На комбінат скидали значну кількість запалювальних боєприпасів. Тоді ж було зруйновано перекриття над бункером «Залізяка», де розміщувався шпиталь. Частина поранених загинула. Операційну кімнату завалило уламками бетону. Умови надання допомоги, які й до того були жахливими, погіршилися ще більше. Після ударів авіації по заводу відкрили вогонь російські кораблі. У медиків на Азовсталі добігали кінця медикаменти, знеболювальні, антибіотики.
На початок травня територія комбінату була ретельно пристріляна. Будівлі над бункерами зносила артилерія, по машинах били міномети, піхоту виловлювали снайпери. Кожен рух фіксували російські БПЛА. Ефективно оборонятися і навіть просто вижити ставало надскладно.
1 травня з Азовсталі вдалося вивезти понад сотню цивільних — жінок і дітей. На евакуацію тоді чекали близько 2 тисяч маріупольців, але до Запоріжжя доїхало лише два автобуси з 14.
З 3 травня росіяни почали штурм Азовсталі — з півночі, з боку водонасосної станції. Завод тримався. Спротив гарнізону зривав Кремлю можливість гучно оголосити про захоплення Маріуполя до 9 травня. 8 травня — чорний день для гарнізону: російські бомби пробили склепіння двох бункерів. В одному з них, «Магазин 20», розміщувався ще один шпиталь — важка авіабомба вбила кількадесят бійців і медиків.
Штурм "Азовсталі"
9 травня активізувалися переговори щодо подальшої долі гарнізону. До перемовин з обох сторін долучилися військові розвідники. Через два роки, 20 травня 2024 року, командир "Азову" Денис Прокопенко показав фото з перемовин, які відбувалися до виходу наших захисників з заводу "Азовсталь".
Перемовини про евакуацію цивільних між Прокопенком і російською стороною, 2022 рік
З 12 травня російські війська розпочали «завершальний штурм» території заводу. Противник застосував масовані авіабомбардування та артилерію найбільших калібрів. До штурму було залучено формування загальною чисельністю до 6-7 тисяч особового складу, підтриманих тактичним резервом у 2-3 тисячі окупантів. Танки, БМП та САУ заїжджали на територію комбінату й стріляли прямою наводкою. Попри нестачу боєприпасів, протитанкових засобів і чисельну перевагу росіян, оборонці заводу чинили опір і час від часу вибивали ворога з захоплених позицій.
14 травня ситуація для поранених стала критичною: на заводі в антисанітарних умовах, без медикаментів, води та їжі перебувало близько 600 поранених.
16 травня вище військово-політичне керівництво України віддало наказ керівництву гарнізону зберегти життя й здоров'я особового складу.
Захисник Маріуполя Дмитро Козацький зробив це фото 16 квітня 2022 року
Протягом кількох днів гарнізон складав зброю і виходив у полон.
Перших з території заводу вивозили поранених, йшлося про 10 автобусів, у яких транспортували українських військових. Спочатку ці повідомлення з'явилися у російських джерелах. Далі інформацію підтвердило видання Reuters.
За оцінкою командування «Азову», на той момент на Азовсталі перебувало до 3 тисяч українських захисників. 20 травня вихід захисників із комбінату було завершено.
Український військовий Дмитро Козацький 20 травня опублікував у соцмережах фото із заводу Азовсталь у Маріуполі. "Ну от і все. Дякую за прихисток, Азовсталь — місце моєї смерті і мого життя", — написав він.
Міністерство оборони України у заяві наголосило: гарнізон Маріуполя виконав поставлені завдання, і йому віддано наказ зберегти життя.
«Завдяки оборонцям Маріуполя ми отримали критично важливий час на формування резервів, перегрупування сил та отримання допомоги від партнерів. Усі поставлені командуванням завдання оборонці Маріуполя виконали у повному обсязі. На жаль, ми не маємо можливості деблокувати Азовсталь воєнним шляхом. Найважливіше спільне завдання всієї України та всього світу — зберегти життя оборонців Маріуполя», — йшлося в заяві.
Згодом Росія порушила свої обіцянки щодо полонених захисників міста. Понад півтори тисячі з них досі залишаються в неволі. Понад 50 оборонців Маріуполя росіяни вбили під час теракту в колонії в Оленівці влітку 2022 року. Ще близько 130 оборонців тоді отримали додаткові важкі поранення.
Свої в Telegram 
