Вчусь у ДонНУ та у виші в Вільнюсі, стажувалась у посольстві в Естонії. Досвід Анастасії Коберської

Як я стала вчитись у Вільнюсі

На третьому курсі я просто подорожувала. Завітала до друзів, які навчалися в Університеті Миколаса Ромеріса. Для навчання на міжнародних відносинах необхідна практика з іноземних мов, та й загалом іноземний досвід навчання, тому постійно шукала якісь можливості. От і під час цієї подорожі я випадково потрапила на міжнародні збори студентів. Там підняла руку, розповіла про себе, про свій університет. А потім спитала, яким чином можу тут навчатись. Мені відповіли, що на це мають бути підстави: або Еразмус (програма Євросоюзу з обміну студентів. – Свои), або двостороння угода між вишами. Ані першого, ані другого не було, але було бажання.

Мене запросили на музичний конкурс – я трохи співаю, і про це я теж розповіла. Цей конкурс був продовженням нашого діалогу. Для литовського університету це була можливість подумати. Щоб я в них навчалась, їм потрібно було укласти з вишем-переселенцем угоду. Литва активно підтримувала Україну тоді, підтримує і зараз. Можливо, це тоді теж допомогло.

Я прийшла на той концерт і виступила як гостя. Заспівала українську пісню і ще одну іноземну. Мабуть, крикнула я добре, бо колонки полетіли, але вийшло класно. Мені дали найвищу нагороду. Я не зрозуміла за що, бо я взагалі «нелегалом» була на тому музичному конкурсі. Але коли мені вручали нагороду, то сказали, що вони на мене чекають.

Анастасія Коберська співає, і це допомогло їй потрапити на навчання до литовського Університету Миколаса Ромеріса Університет Миколаса Ромеріса

Після концерту до мене підійшла ректорка міжнародного відділу і сказала, що вони хочуть укласти угоду з моїм університетом. Студентці другого курсу почути це було чимсь божевільним.

Литва надає багато можливостей для іноземних студентів, особливо українських. Тому крім всього цього, я подалась на стипендію від уряду Литви і виграла її. Весь третій курс я провела в Литві. Одночасно я стажувалась у центрі НАТО з питань енергетичної безпеки у Вільнюсі.

Як я потрапила на стажування до посольства України в Естонії

Я давно шукала можливість стажування в дипломатичних установах. Якщо я вже навчаюсь на міжнародних відносинах, то посольство – моє потенційне місце роботи.

Після закінчення бакалаврату важливо було спробувати свої сили. Литва була чимось знайомим, а мені хотілось нового досвіду. Я вирішила, що Естонія – це саме те. Подала документи, мотиваційний лист, резюме – і мене прийняли на кілька місяців.

Як я допомагала складати промову для президента

Я обрала правильний час, щоб приїхати. За час мого стажування тут, чого тільки не відбувалося: приїздила група депутатів, кілька міністрів, президент з дружиною, голова митної служби.

Під час візиту президента Володимира Зеленського до Естонії (відбувся 26 листопада 2019 року. – Свои) я допомагала готувати тексти промов. Намагалась підійти до цього креативно, творчо, щоб це було не загально і бюрократично, а цікаво. Вкладала всю себе.

І от у день візиту я слухаю президента і розумію, що це той варіант промови, до створення якого я теж доклала зусилля

Загалом процедура створення і ухвалення таких текстів дуже складна, над ними працюють багато людей. Тому чути знайомі слова в промові такого рівня було дуже приємно. Для студента усвідомлення, що ти влучив у ціль, надзвичайно важливе. Це надає нових сил і розуміння, що ти все робиш правильно.

Чим мене вражає ДонНУ

Коли ДонНУ переїхав до Вінниці, в місті була хвиля нерозуміння, але батьки і я не піддалися дезінформації. Ми проаналізували ситуацію, і я зрозуміла, що це – один з кращих вишів країни. А ще мене вразила його історія.

Я сама вінничанка, не планувала залишатися в місті, але таке враження, що моя історія й історія університету переплелись. Хотілося своєю участю підтримати цей виш. Подумала, що там, мабуть, неймовірні люди, якщо вони погодилися переїжджати, і що це все того вартує.

Мене не лякали труднощі з аудиторіями, бо основне – це люди, а люди виявилися неймовірні. Ця ситуація змушувала розвиватись нас всіх.

Ким я бачу себе через п’ять років

Я задоволена тим, що відбувається в моєму житті. У мене всередині є моторчик, який не дає засиджуватись на місці.

В Університеті Миколаса Ромеріса Фейсбук Анастасії Коберської

Я намагаюсь жити сьогодні, тут і зараз. Намагаюсь брати від життя все і вірю, що таким чином через п’ять років ти отримаєш те, на що заслуговуєш. Через п’ять років я бачу себе щасливою, з розумінням, чого я хочу від життя.

Дуже люблю фразу, з якої починаю всі свої мотиваційні листи: «Чому птахи залишаються на місці, якщо вони можуть летіти куди завгодно?»

***

Від «Своих». Майже шість років Донецький національний університет є вишем-переселенцем і працює у Вінниці. За цей час він став носити ім’я поета і дисидента Василя Стуса – який родом з Вінниччини, але у дитинстві і молодості жив на Донбасі. Є й чимало змін у роботі вишу. Ми показуємо університет через п’ять історій успіху його студентів.

Студент ДонНУ Руслан Глухманюк створив центр мистецтва. Чому там роблять провокативні проєкти

Як Марія Юзькова завдяки Донецькому національному університету створила станцію глибокого сортування

Как в кабинете со старыми дипломными студенты из Рубежного сделали студию для видеоблогеров

Как за четыре года получить четыре диплома. История студентки из Луганска