Храм біля лінії фронту на Луганщині приютив літніх людей. Як дім милосердя виживає в умовах війни
У будинку милосердя при Свято-Георгіївському храмі в прифронтовій Комишувасі Луганської області зараз живуть 17 літніх людей, що за різними обставинами втратили кришу над головою.
Як храм пережив найстрашніші дні війни та як справляється тепер, розповідає hromadske.
Не будинок для людей похилого віку, а дім милосердя
Будинок милосердя при Свято-Георгіївському храмі Української православної церкви Московського патріархату в Комишувасі Луганської області існує з 2006 року. Попередній настоятель вмовив луганського бізнесмена Володимира Полубатка вкластися в будівництво.
«У народі [такі місця] називають будинками для людей похилого віку – лячна назва. Але в нас при храмі – будинок милосердя», – зауважує нинішній настоятель 32-річний отець Сергій.
Мешканці будинку милосердя за обідомФото: hromadske
Після початку війни багато став звертатися до Будинку милосердя по допомогу.
«У когось житло руйнувалося через обстріли, хтось просто шукав більш віддалене місце, щоб піти від цих звуків. У нас було кілька бабусь із того [окупованого] боку. Через війну їхали й опинялися в нас потім. Родичі також роз'їжджалися хто куди міг, відповідно, їхні бабусі, мами, дідусі, тати ставали самотніми й теж знаходили в нас пристановище», – розповідає настоятель.
81-рік Лідію Кісакову била дочка, її приютили в храміФото: hromadske
70-річний Олександр Карих з Горлівки займається малюваннямФото: hromadske
64-річний Сергій Аксьоненко пише ікониФото: hromadske
Страшний обстріл
Сам храм розташований за шість кілометрів від лінії фронту. Звуки обстрілів тут чули всі роки війни — аж до липня 2020-го, коли почало діяти перемир'я. Восени 2014-го тут трапився серйозний обстріл: бойовики застосували реактивні системи залпового вогню «Град».
«Ми відправили вечірню службу, і я вирішив прилягти. Тільки почав дрімати (день важкий був) — і такий гуркіт неймовірний, усе тремтить. Мені здавалося, що це двоповерхова будівля ось так хитається. Матушка забігає перелякана: «Ой, що це, що це?!» Кажу: «Падай на підлогу, потім будемо з'ясовувати!» Падаємо на підлогу. Які молитви я знав — такі й читав. Страшно було», – згадує отець.
Після цього Сергій з дружиною Наталією почали евакуювати людей: на візках спускали літніх людей в підвал.
Після обстрілу храм майже не постраждав, але хрест на куполі нахилило ударною хвилею.
Мешканці будинку милосердя Фото: hromadske
Живуть на допомогу благодійників
«До війни тут було набагато простіше – і людей більше, і спонсорів. Без благодійників неможливо, тут би вже все давно розвалилося, – розповідає настоятель. – У нас основний спонсор залишився — за його гроші це все будувалося. Він привозить продукти раз на місяць».
Допомагають й інші благодійні організації та просто небайдужі. Наприклад, «Спілка самаритян України», яка працює в сусідньому місті Золоте.
Свої в Telegram 
