Храм біля лінії фронту на Луганщині приютив літніх людей. Як дім милосердя виживає в умовах війни

Як храм пережив найстрашніші дні війни та як справляється тепер, розповідає hromadske.

Не будинок для людей похилого віку, а дім милосердя

Будинок милосердя при Свято-Георгіївському храмі Української православної церкви Московського патріархату в Комишувасі Луганської області існує з 2006 року. Попередній настоятель вмовив луганського бізнесмена Володимира Полубатка вкластися в будівництво.

«У народі [такі місця] називають будинками для людей похилого віку – лячна назва. Але в нас при храмі – будинок милосердя», – зауважує нинішній настоятель 32-річний отець Сергій.

Мешканці будинку милосердя за обідомФото: hromadskeАвтор: Макс Левін

Після початку війни багато став звертатися до Будинку милосердя по допомогу.

«У когось житло руйнувалося через обстріли, хтось просто шукав більш віддалене місце, щоб піти від цих звуків. У нас було кілька бабусь із того [окупованого] боку. Через війну їхали й опинялися в нас потім. Родичі також роз'їжджалися хто куди міг, відповідно, їхні бабусі, мами, дідусі, тати ставали самотніми й теж знаходили в нас пристановище», – розповідає настоятель.

81-рік Лідію Кісакову била дочка, її приютили в храміФото: hromadskeАвтор: Макс Левін

70-річний Олександр Карих з Горлівки займається малюваннямФото: hromadskeАвтор: Макс Левін

64-річний Сергій Аксьоненко пише ікониФото: hromadskeАвтор: Макс Левін

Страшний обстріл

Сам храм розташований за шість кілометрів від лінії фронту. Звуки обстрілів тут чули всі роки війни — аж до липня 2020-го, коли почало діяти перемир'я. Восени 2014-го тут трапився серйозний обстріл: бойовики застосували реактивні системи залпового вогню «Град».

«Ми відправили вечірню службу, і я вирішив прилягти. Тільки почав дрімати (день важкий був) — і такий гуркіт неймовірний, усе тремтить. Мені здавалося, що це двоповерхова будівля ось так хитається. Матушка забігає перелякана: «Ой, що це, що це?!» Кажу: «Падай на підлогу, потім будемо з'ясовувати!» Падаємо на підлогу. Які молитви я знав — такі й читав. Страшно було», – згадує отець.

Після цього Сергій з дружиною Наталією почали евакуювати людей: на візках спускали літніх людей в підвал.

Я гадав, що храм рознесло, поки ми в підвалі були, воно так падало — не передати. Виходив і думав, що однієї стіни немає. Підійшов, дивлюся: вікна цілі, штукатурка ціла. Я здивувався тоді

Після обстрілу храм майже не постраждав, але хрест на куполі нахилило ударною хвилею.

Мешканці будинку милосердя Фото: hromadskeАвтор: Макс Левін

Живуть на допомогу благодійників

«До війни тут було набагато простіше – і людей більше, і спонсорів. Без благодійників неможливо, тут би вже все давно розвалилося, – розповідає настоятель. – У нас основний спонсор залишився — за його гроші це все будувалося. Він привозить продукти раз на місяць».

Допомагають й інші благодійні організації та просто небайдужі. Наприклад, «Спілка самаритян України», яка працює в сусідньому місті Золоте.

Лидия Поречная из Славянска сама сирота, приютила ребенка, но из-за войны жила в Киеве на вокзале

В Северодонецке нет приюта для бездомных. Кто может им помочь

Как это – быть одиноким пенсионером, когда рядом война? История Маргариты Ивановны из Попасной