Мені пропонували підвищення на роботі, якщо я покину футбол. Історія Анни Таратухіної з Луганська
Анна Таратухіна – футболістка і тренерка. У 2014 році вона залишила рідний Луганськ і тепер живе у Києві, разом з чоловіком виховує двох дітей. У вільний час навчає маленьких діточок грати у футбол, а найближчим часом сама планує повернутися до спорту.
Історію Анни опублікував ютуб-канал NRG Club.
Як захопилася футболом
Десь років у вісім-дев’ять я почала грати в футбол. Я жила біля стадіону, і у вільний час ми з хлопцями ганяли в м’яча. Так я і обрала футбол.
Буквально за пів року при школі створили жіночу команду «Луганочка». Ми почали грати, заявились на чемпіонат України у Вищу Лігу. Найбільше досягнення команди – це четверте місце в чемпіонаті. На жаль, призових місць ми не посідали. Грали з 2001 до 2004 рік. Потім команда розвалилася.
Але на її основі був створений міні-футбольний жіночий клуб «Інтерпласт». У першому сезоні в чемпіонаті ми взяли бронзу, а в наступний сезон 2005-2006 ми стали чемпіонами і отримали звання майстрів спорту з футзалу.
Згодом я закінчила Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, за спеціальністю я викладач з фізичної культури та тренер.
Переїзд з Луганська
Коли в 2014 році почалися бойові дії в Луганську, нам на роботі запропонували перевести нас в інші міста. Я обрала Харків, але, на жаль, там не було місць, тому мене перевели до Києва.
Я переїхала сюди сама. Члени моєї родини опинилися хто де. У Луганську ніхто не залишався, тому що там не було ані світла, ані води, ані зв’язку. Усі звідти поїхали. Моя мама була паралізована, тому в серпні ми її вивезли з міста. Якби вона залишилася в Луганську, то загинула б. Бо одразу після виїзду в ту кімнату, де вона знаходилася, прилетів снаряд.
Сім’я моєї сестри-близнючки влітку 2014-го жила біля військової частини. Коли там почалися обстріли, її маленька дитина почала бігти до вікон і кричати: «Салюти, салюти!» Наступного дня вони відразу поїхали до Криму, жили там, а потім її чоловік перевіз до Росії. Коли вона останній раз приїжджала в Україну, то вона була в захваті. Вона б залишилась тут, але її чоловік поставив їй ультиматум – або ти зі мною в Росії, або без мене. Тому, на жаль, вона в Росії. Мене також туди кликали, але я обрала Київ.
Анна ТаратухінаФото: З особистого архіву
Моя команда ФК «Інтер» залишилася в Луганську і зараз представляє «чемпіонат ЛНР», грає в чемпіонатах Росії. Вони не захотіли переїхати, хоча була можливість.
Чи сумує за рідним містом
За рідним містом сумую, за людьми, що там залишилися. Але це місто вже ніколи не буде таким, яким було до 2014 року. Там усе змінилося, змінилися і самі люди. Тому я відчуваю скоріше ностальгію за дитинством.
Я поїхала з Луганська з одним рюкзаком. Я не планувала тут назавжди залишатися, я думала, це тимчасове. Але вже сьомий рік я тут. І я не жалкую, тому що я живу в правовій державі, яка мене захистить. А там зараз немає правового поля, там досі зникають люди, і ніхто не може гарантувати, що завтра не пропадеш ти.
Про переселення до нового міста
На місяць раніше за мене до Києва переїхала моя кума з дитиною. Вони виїхали, коли по місту почали падати снаряди. Ми разом з нею стали знімати житло.
Спочатку були труднощі. Я не знала міста, не знала, як дістатися на роботу. У колективі не всі були привітні зі мною, не всі були раді мене бачити і навіть в очі казали, чого я сюди приїхала. Коли ми шукали іншу квартиру, то багато ріелторів не хотіли з нами працювати, мовляв, хазяїни дуже часто відмовляють людям, які приїхали з Луганська або Донецька. Навіть зараз проблематично знайти собі житло, якщо ти переселенець.
Мій спортивний характер допоміг мені не зламатися. Не зважай на труднощі, стисни зуби – життя триває. Я розвивалася і шукала якісь варіанти.
У 2015 році в мене був вільний час після роботи, я натрапила на об’яву в інтернеті про пошук волонтерів для організації «Донбас SOS», які б працювали на гарячій лінії, консультували переселенців. Я заповнила анкету, мені перетелефонували і запропонували бути волонтером.
На жаль, багато хто стикається з дискримінацією. У який орган не звертайся, усюди бувають нюанси, яких з юридичної точки зору не має бути, але за фактом вони є.
Чому не поїхала до Європи
Моя кума поїхала до Європи за програмою біженства. Ти можеш скористатися такими програмами й поїхати до іншої країни як біженець, якщо тобі в твоїй рідній країні загрожує небезпека. Поки вони вивчають твої документи, тобі дають житло, годують, надають можливість навчатися на мовних курсах, дітей влаштовують в садочок або школу. Забезпечують повноцінною підтримкою від держави, хоча ти навіть не громадянин цієї країни. Там все роблять для того, щоб ти скоріше адаптувався.
Я передумала користуватися такою програмою. Бо добре там, де нас немає. Я хочу, щоб мої діти росли в Україні, щоб вони знали свої корні, звідки вони.
Про чоловіка
З моїм чоловіком ми познайомилися випадково. Він повертався з Росії, де був на заробітках. Після початку російської агресії проти України він вирішив більше там не працювати. А я поверталася з Росії після відвідування могили мами. Ми зустрілися в автобусі Вороніж – Харків, а потім Харків – Київ. Розговорилися, обмінялися телефонами і стали спілкуватися.
Він був одним з тих, хто мене підтримав. Йому було байдуже, звідки я, він побачив, яка я людина, судив за моїми діями, а не за якимось упередженими міркам, які причепили до переселенців.
Анна Таратухіна з дітьмиФото: З особистого архіву
Як знайшла нову команду в Києві
Я почала шукати собі нову команду. У інтернеті знайшла інформацію про клуб NRG. Я зателефонувала, мене запросили на тренування. Мені там сподобалося. Ми стали тренуватися, за місяць мене включили в заявку, щоб грати на чемпіонаті Києва. Дякую дівчатам за підтримку, вони мені допомагали и дуже гостинно прийняли.
Анна Таратухіна разом зі своєю командою NRGФото: NRG
Як вирішила стати тренером
Я займалася тренерством ще в Луганську. Там меценат Юрій Шацький побудував дитячу футбольну академію, три великих зали для футзалу, збирав усіх талановитих дітей. Він створив команду для дівчат. Я допомагала тренеру, тренувала дівочу команду. Під моїм керівництвом вони навіть виграли кубок до Дня Незалежності.
Потім відновила тренерську діяльність в Києві. У мене підростає старший син, він став цікавитися футболом. Я його привела на тренування. Згодом у його секції побачили, що я сама вмію грати в футбол, тому мені запропонували тренувати маленьких діточок. Зараз треную діток 3-4 років. Діти талановиті, треба їх зацікавити і розвивати їхні сильні сторони.
Анна Таратухіна грає за жіночу команду в КиєвіФото: З особистого архіву
Чоловік допомагає. Коли старший народився, він їздив з нами на змагання і няньчив хлопчика, поки ми грали в футбол. Дякуючи йому, я можу розвиватися не тільки як жінка, але і як тренер, футболістка.
Про жінок у футболі
У дівчат в моїй команді були чоловіки, які розповідали, що жінки повинні сидіти вдома і варити борщі. І мені траплялися люди, які вважали, що футбол – не для жінок. Учителя в школі казали, що треба бути більш жіночою. Але насправді футбол – це така ж жіноча справа, як і чоловіча.
Я мала обрати – або футбол, або кар’єра. І я вибрала футбол. Ще коли я жила і працювала в Луганську, ми з моїми колегами-хлопцями збиралися раз на тиждень і грали в футбол. Потім наше керівництво запропонувало провести змагання між філіалами, у якому я брала участь. А згодом змінилося керівництво, мені запропонували підвищення і розвиток на роботі, але за умови, що я не буду грати в футбол. Для мене досі незрозуміло, чому не можна в вільний час грати в футбол, якщо ти справляєшся зі своєю посадовою інструкцією? Це загадка. Я сказала їм, що продовжу грати, бо це не заважає моїй роботі. А від кар’єрного розвитку я відмовилася. Мені було принциповіше грати в футбол, аніж підніматися по кар’єрній сходинці.
Гра команди Анни ТаратухіноїФото: З особистого архіву
Мій колега з Донецька, який переводився одночасно зі мною, зараз уже директор. Звісно, йому простіше, бо він не ходив у декрет. Але все одно він уже директор.
На словах у нас чоловіки і жінки рівні, але все одно чоловіків на керівних посадах більше, ніж жінок. І мені особисто навіть казали, що не будуть мене підвищувати, бо я можу піти в декрет, тому компанія не буде вкладати гроші в мій розвиток.
Плани на майбутнє
У моїх планах зараз повернутися на тренування до мого клубу NRG. Сподіваюсь, що ситуація з коронавірусом поліпшиться, і ми зможемо повноцінно повернутися на тренування і планувати участь у змаганнях.
Також хочу продовжувати тренувати малят. Сподіваюсь, що більше дітей прийде до мене на заняття, і я буду розвиватися в цьому напрямку також. Адже в футбол я не буду грати вічно. Я хочу, звісно, грати. Але мені подобається і тренувати дітей.
Свої в Telegram 
