Це героїні соціальної фотовиставки “Небезмежність" в Маріуполі. Вона - про сексуальні домагання
Соціальна фотовиставка “Небезмежність” відкрилася у Лівобережному соціальному офісі Мультицентру в Маріуполі. Вона присвячена проблемі сексуальних домагань до жінок.
Виставка складається із 14-ти світлин та особливих історій жінок зі всієї України. Ці жінки зазнали домагань у громадських місцях.
"Опитування, яке було проведено UNFPA показало, що в нас дві третини населення погоджуються з тим, що з цією темою в суспільстві майже не працюють", – каже спеціалістка фонду ООН у галузі народонаселення в Україні Ольга Цуприкова в коментарі для “Суспільне”.
"Кожна історія – різна, але є дещо спільне. Усі вони залишили слід у пам'яті героїнь, завдавши непоправної психологічної шкоди. Тріщини на склі, через яке зроблені світлини, символізують порушення особистих меж. "Не без меж" – саме від цього походить назва проєкту", - зазначають автори.
За допомогою цього проєкту автори хочуть привернути увагу до цієї проблеми. Фотовиставка у Маріуполі триватиме до кінця лютого.
Марія, 34 роки
У сімнадцять мене зґвалтували. Я поверталася додому ввечері після святкування закінчення сесії. Подумала, що можу прогулятися пішки, адже це було на моєму районі. Уже майже дійшла додому – аж раптом на мене напав незнайомий чоловік. Дістав ніж і заборонив на себе дивитися. Мені було так страшно, що я просто заклякла на місці.
Це був лютий, складні часи для нашої сім'ї, адже за три місяці до цього не стало моєї матері. Я не хотіла говорити про зґвалтування, навіть татові написала все в записці.
У міліцію вирішили не звертатися – я боялась, а батько не наполягав. Складно було прийняти ситуацію і все ж зрозуміти, що зі мною сталося. Пошепки розповідала подругам, шукала підтримки. Скоріше хотілось викреслити цей епізод із життя і більше не згадувати.
Час лікує і робить нас іншими. Зараз я б інакше вчинила – точно б не мовчала.
Ольга, 26 років
Мені було 16 чи 17, я їхала поїздом зі Львова до Дніпра. Оскільки їхала одна, то купила квиток на плацкарт – там безпечніше. Однак не того разу.
Зі мною у вагоні їхала компанія із чотирьох чоловіків, які повертались із заробітків. Як і «годиться», вони розпили пляшку горілки і почали робити мені компліменти, залицятися. Я попросила не чіпати мене, на що вони просто розсміялися. Це було неприємно.
Ігнорувати їх не вдавалося, тому що вони постійно до мене зверталися і «виводили» на емоції. Іншим пасажирам було байдуже. Зрештою, один із чоловіків поліз до мене руками. Тоді я звернулася до провідника, а той… просто зробив їм зауваження.
Це була найгірша поїздка в моєму житті. Я, фактично підліток, потрапила в лапи чотирьох дорослих чоловіків. На щастя, все обійшлося, але цей неприємний спогад тепер назавжди зі мною.
Свої в Telegram 
