Забрати із собою всю любов до рідного міста. Обговорюємо картини на виставці переселенців «За межею»
«За межею» - так називається виставка картин переселенців з Донбасу, яка відкрилась в одному з торговельних центрів Києва. Більшість картин представлені Сергієм Ткаченком. У мирні часи він мешкав у Донецьку. Символічно, що виставка розпочала роботу 5 березня. Адже в цей день сім років тому 10 тисяч донеччан вийшли на наймасовіший мітинг на захист України.
«Хотів позбутися внутрішньої травми»
Всі ці довгі 7 років йде боротьба проти окупації Донбасу. І вона приймає різні форми, наприклад, арт-супротив. Виставку «За межею» представила Vil Ganovsky T-Studio - це творча когорта представників найрізноманітніших професій, від бухгалтерів і аналітиків до викладачів і програмістів, частина з яких також є переселенцями. Її мета - привернути увагу до проблем Донбасу і переселенців, протистояти агресії Росії та дезінформації. Побачити виставку можна в київському торгівельному центрі Gorodok Gallery у ART HUB Mozhlyvist.
Один з членів студії - Сергій Ткаченко, у Донецьку очолював обласну організацію «Комітет виборців України». Був присутнім на всіх проукраїнських акціях і мітингах. Він є керівником проектів у Венеціанській комісії Ради Європи. У вільний час малює.
Сергій Ткаченко на відкритті виставки картин "За межею" в Києві
- У Донецьку я ніколи не брав у руки кісті, до цього у мене хисту не було. Писати картини почав вже після переїзду до Києва. Це було бажання позбутися внутрішньої травми. Саме з цим запитом у 2015 році я і прийшов у студію до Сергія Вильгановського (також донеччанина, який переїхав до Києва ще задовго до війни - Свои).
Однієї з перших серйозних картин став «Переселенець». Чоловіка з торбиною, в яку вмістилися всі символи Донецька. Це і п’ятизірковий стадіон «Донбас Арена», і пам'ятник «Слава шахтарській праці», і театр опери та балету, а також шахти та терикони. Ця картина дуже проникливо нагадує кожному переселенцю, що дім - це також і ті спогади та досвід, які ти непомітно для оточуючих щодня носиш із собою.
Картина «Навала» теж дуже красномовна. На ній зображений залізничний вокзал Донецька. За словами Сергія, напевне, саме вокзал – останній спогад кожної людини, яка саме потягом покидала захоплене бойовиками місто.
- У кожного, хто виїхав з Донбасу після 2014 року, є своя дата, своя точка «біфуркації» та неповернення до колишнього життя. Для мене це – 5 червня 2014-го. Тоді нам здавалося, що це лише на декілька тижнів, бо вдома залишилася купа справ. Потім – що весь цей абсурд має закінчитися до кінця літа, бо діти 1 вересня мають піти до школи. Далі було ще декілька внутрішніх дедлайнів, які також швидко розтанули в мареві невиправданих сподівань.
На виставці Сергій представив більше двох десятків своїх картин. Своїми враженнями і думками про них поділилися Наталя Омельченко - переселенка, колишня членкиня комісії Громадської ради при Донецькій обласній адміністрації з питань материнства, дитинства та охорони здоров’я, а зараз голова Громадської організації «Активна громадянська позиція». А також Роман Сущенко, колишній політв’язень Кремля, журналіст.
Картина «Кулі-баба»
Наталя Омельченко: Першою на очі попалася георгієвська стрічка. А вже потім роздивилася всю картину загалом. Мені здається, що насіння кульбабки – це ми, переселенці. А стара відьма – «русский мир». Він, цей «русский мир», старий, потворний, і, як мені здається, вмираючий. Він не буде довго жити, але навесні 2014 року йому вистачило сил, щоб зі всієї сили подути на насіння кульбабки.
Картина Сергія Ткаченка "Кулі-баба"
Відьма подула на квітку - і її частини розлетілися. Одні впали ближче, інші – подалі. Хтось з переселенців облаштувався ближче до дому, у Донецькій або Луганській областях, а хтось в різних регіонах України. Є і такі, кого стара вигнала далеко за межі країни. І такі, хто впав в одному місці, а через деякий час подув вітер - і довелося знову «перелітати», тобто змінювати одне орендоване житло на друге, друге на третє… І дивлячись на те, як влада «піклується» про нас, доведеться переселенцям ще багато часу «перелітати» то туди, то сюди.
Картина «Переселенець»
Картина Сергія Ткаченка "Переселенець"
Наталя Омельченко: Цю картину бачила вже давно у соціальних мережах. Мене вона дуже вразила. Наскільки точно автор зміг показати наш біль. Ми хочемо забрати з собою всю любов до рідного міста, всі наші враження. По суті, Донецьк залишився з нами. Ми - принаймні, я кажу про свою родину - ні в якому разі його не забудемо. Вірю, що ми повернемось в український Донецьк. Нехай не назавжди приїдемо, але це обов'язково буде.
Наша родина довгий час мріяла про велику квартиру. Коли народилась четверта дитина, ми ще мешкали у маленькій двокімнатній. Але одночасно своїми силами робили ремонт у новому житлі. Це була омріяна квартира у великому будинку в центрі міста. З наших вікон можна було побачити пів Донецька і навіть більше, в тому числі «Донбас Арену» та терикони. Ще до переїзду замовили донецькій художниці картину. На ній зображена вся родина, де ми вшістьох йдемо до свого будинку. На картині були я, чоловік і четверо дітей, а ще фрагмент центральних вулиць і наш будинок. Ця картина зараз у Донецьку, висить на стіні в передпокоях. Дуже хочу її забрати, а ще обов’язково родинні фотоальбоми.
Картина «Хиткий шлях»
Картина Сергія Ткаченка "Хиткий шлях"
Наталя Омельченко: По-перше, дуже влучна назва картини. По-друге. Тут настільки чітко промальована наша переселенська доля. Кожен з нас щось на швидку руку на себе накинув з одягу, схопив сумку або валізу в необхідними речами і пішов. Тут людина йде по мосту і не бачить, куди саме йде. Більш того, цей міст невідомо в який момент може обвалитися.
А що саме є насправді цей міст? Для мене - це шлях вперед, але він нестабільний, хиткий. А дощечки, які підтримують міст – це місцеві люди, які підтримали нас, переселенців, у важкі часи. Як бачите, їх не так вже і багато, тому і міст далеко не міцний. І тоді, і зараз ті, кого війна не торкнулася, говорять «це ви кликали «русский мир», «це ви кликали Росію», «ви хотіли, щоб прийшов Путін».
А де матеріали про те, що навіть у липні 2014-го було зібрання в Центральній бібліотеці науково-техничної інформації. Саме там кілька сотень простих людей, які не є членами якихось громадських організацій чи політичних сил, говорили озброєним бойовикам, які їх оточили, про те, що «ми за Україну, йдіть геть з нашої землі, нашого міста». І люди не боялися казати їм це прямо в обличчя. Я була там присутня. Цей захід знімало багато камер, але я й досі не можу ніде знайти інформацію про це. Нібито і не було тієї зустрічі у бібліотеці.
А голуб на картині для мене – це надія. Надія, з якою ми й досі живемо. Надія на те, що на Донбасі буде мир і українські прапори. Але не за будь-яку ціну!
***
На цю картину є своє бачення і у Романа Сущенка. Український журналіст був арештований 30 вересня 2016 року у Москві. Його звинуватили у шпигунстві на користь України і засудили до 12 років колонії суворого режиму. 7 вересня 2019 року Роман був звільнений під час обміну українських полонених на злочинців.
Роман Сущенко: Ця робота викликає у мене певні асоціації, оскільки буквально за три місяці до свого звільнення, я намалював схожу за сенсом картину. Вона називалася «Дорога додому». Там також дерев’яний місточок через річку, вересневий пейзаж, ліс і десь далеко знаходилися будиночки. І так сталося, що саме в вересні мене звільнили - і я повернувся додому. Оскільки війна продовжується, то міст, який веде на небо можна трактувати по-різному. Можливо ця людина йде на небо, чи вона йде до якоїсь мрії.
Роман Сущенко на виставці "За межею"
У мене є багато картин з того періоду, коли я знаходився в слідчому ізоляторі, а потім і в колонії. Спочатку було дозволено лише папір і кулькові ручки синього, чорного та фіолетового кольорів. Але у мене палітра була значно ширше, наприклад, я брав сік буряка, заварку від чаю, лушпиння від цибулі. Все це заливав кропом, а коли мої «фарби» настоювалися, вже малював. Ще використовував йод і зеленку.
Хочу виставку Сергія Ткаченко промотувати в Черкасах (на початку грудня минулого року Роман на своєї батьківщині був обраний першим заступником голови Черкаської обласної ради – Свои). Сподіваюсь, що вдасться домовитися з кількома закладами, де нададуть простір. Потрібно, щоб ці роботи побачили не тільки в різних містах України, а також за її межами. У мене є кілька друзів-іноземців, з числа дипломатів, і я переконаний, що вони залюбки приєднаються до цієї ідеї. Сподіваюсь, що у цієї виставки велике майбутнє.
Свої в Telegram 
