«Живемо влітку без світла, як собаки». Мешканці прифронтової Новоолександрівки про життя в ізоляції
Відсутність нормальної дороги та електроенергії - це лише маківка проблем з якими проживають своє життя місцеві мешканці в Новоолександрівці, що на Луганщині. Hromadske відвідало ізольоване селище та показало, як тут живуть люди.
Життя у ізоляції
Новоолександрівка без перебільшення є ізольованим. Енергопостачання тут немає з 2014 року. Окрім цього, немає продуктових крамниць, сюди навіть не приїжджають автокрамниці, мабуть, ще й через те, що тут немає гідної дороги, а в'їзд потребує узгодження. Так дозвіл на відвідини села журналісти отримали майже місяць.
«Туди зараз проїхати неможливо. Якщо хочете — можете пішки йти. Людину для супроводу я вам дам, — каже військовий, який уповноважений вирішити, чи пропускати нас до села й додає звертаючись до когось: То нехай ідуть, вони через триста метрів розвернуться й підуть назад».
Військовий показує шлях до Новоолександрівки
Для того, щоб подолати дорогу, яка переважна складається з багнюки, журналісти з'їздили до ринка у Попасній, де і придбали гумові чоботи.
За півтори години вони долають грунтову дорогу, яку власне накатали військові через ліс та поле. Через те, що нею їздять лише військовою технікою, легковикам тут проїхати майже неможливо навіть у теплу погоду, а коли ще не висихало - тим паче. Нарешті побачили першу людину.
Екскурсія селищем, де колись жило з сотню людей, їм провів 65-річний місцевий мешканець Володимир Олексійович, який був переконаний, що журналістів не пустять до селища.
«Подивіться нашу красу! Тут колись люди жили. Від війни виїхали. Тут сараї були. Хата житлова. Кухня була. Нема!» — розповідає він крокуючи селом.
Усе це добро знищила пожежа, яка вирувала у Новоолександрівці 1 вересня 2020 року.
72-річна Галина Михайлівна раніше жила в Старобільську, працювала інженеркою на заводі. Більше ніж 20 років тому переїхала у Новоолександрівку. Живе тут сама.
Галина Михайлівна
«По-перше, мені подобається. На свіжому повітрі. У мене вік уже. Добре тут. Свої продукти, у мене город, я займаюся, працюю. Ну, а що сидіти десь — я звикла працювати. До магазину далеко — сім кілометрів. Чоловіків прошу, щоб на велосипеді привозили [продукти]. А зараз не проїдеш. Вчора ходила сама. Нога болить [тепер]. Туди сім кілометрів — і назад. Я люблю ходити, але вже здоров'я не дозволяє», — спокійно пояснює вона.
Шлях до Європи
Володимир Олексійович вказує на стежинку й повідомляє, що нею ходить у Європу, й уточнює: «Ну, Попасну ми називаємо Європа!»
«Якщо на Попасну їхати з Первомайської траси, то там останні три букви збиті. Від "Попасна" залишилася "Попа", — сміється, але вмить стає смурним. — Квапиться ж Україна до Європи, а я в цій ж**і! Без світла, без нічого. Як хочеш, так і живи!»
Жарт про Європу досить розповсюджений на окупованих територіях . Але Новоолександрівка під окупацією не перебувала і дня. З 2014 по 2018 рік - у «сірій зоні» — тобто між позиціями української армії та бойовиків. А у 2018 році ЗСУ взяли селище під контроль.
Але й досі селище знаходиться у ізоляції, й одна з найсерйозніших проблем- з 2014-го немає в селі й електрики. Усі проблеми вирішуються дуже повільно, а обіцянки чиновників вирішити проблему з електропостачанням так і залишаються обіцянками. Крім Новоолександрівки, така сама проблема є лише в Опитному на Донеччині. Там без світла виживають понад 30 людей.
«Якщо нам гарантують, що там буде режим тиші, аби відновити енергопостачання, то ми все зробимо. Але поки що такої гарантії нам не дають, на жаль», — пояснює голова Луганської обласної державної адміністрації Сергій Гайдай.
Насправді для того, щоб вирішити проблему з електропостачанням у Новоолександрівці, потрібно прокладати нову лінію, бо раніше село живилося від окупованого нині Первомайська. Отже перспективи досить сумнівні.
Червоний Хрест
На будинках місцевих можна побачити надсучасні сонячні батареї. Майже у кожному жилому обійсті - дизельні генератори. Але це заслуга не влади, а Червоного Хреста.
«Живемо влітку, як собаки. М'ясо купили — до вечора з'їли. Ковбасу купили — до вечора з'їли. [Інакше] вранці собаці віддамо», — розповідає 57-річний Микола Миколайович.
Він пояснює, що сонячних батарей вистачає, лише щоб зарядити телефон, а для генераторів потрібне пальне, яке потрібно купити й принести з Попасної.
«Ми намагаємося їм допомагати, але наша допомога там обмежена, тому що економічну діяльність там здійснювати, враховуючи правила безпеки, неможливо. Там неможливо стимулювати місцеве підприємництво, стимулювати, щоби люди орали землю, тому що це наражає їх на небезпеку. Тож обмежуємося тим, що щомісяця перераховуємо їм на картку фінансову допомогу [кожному — окремо]. Також на початку грудня ми завезли паливо, яким люди могли опалювати свої будинки впродовж холодного періоду», - розповідає речник Міжнародного комітету Червоного Хреста в Україні Олександр Власенко.
Свої в Telegram 
