Галину Татаренко війна наздогнала у Харкові. Кернес вмер би вдруге, побачивши місто зараз
Переселенка з Луганська Галина Татаренко з 2016-го року мешкає в Харкові. Родина придбала тут в кредит житло. Мирне життя для неї і всіх харків'ян закінчилося вранці 24 лютого 2022 року. Харків потерпає від «братської любові», яка заряджена ракетами із систем залпового вогню «Град» та «Смерч», снарядами, а також авіабомбами.
Для земляків була «понаєхавшая»
Я не хочу говорити анонімно. Я розповім з відкритим обличчям. Мені нема чого приховувати, бо я говорю правду. До 2014 році мешкала в Луганську. Я кандидат юридичних наук, працювала на посаді доцента кафедри правознавства юридичного факультету Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, який зараз є переміщеним університетом та розташований у місті Сєвєродонецьк (вже евакуйований і звідци - Свои). Зараз також працюю на юридичному факультеті, але очолюю кафедру конституційного права.
Фото зроблено у 2013 році, у Луганську
Влітку 2014-го з чоловіком та двома синами-підлітками ми поїхали з Луганська. Повернулися додому в жовтні, коли було перше перемир’я. У мене було на це дві причини. Перша – я вірила, що все закінчилося, а друга – у бабусі стався інсульт, і я хотіла з нею попрощатися. Остаточно покинула Луганськ в березні 2015-го. Облаштувалися в Сєвєродонецьку. Я продовжувала працювати в виші.
Згадую, що були деякі люди, які нас, луганчан, називали «понаєхавшими» (Луганськ та Сєвєродонецьк - міста в одному регіоні, відстань між ними близько 90 км - Свои), але, з рештою, ми знайшли прийняття та підтримку і влилися у громаду.
Разом із синами працюємо в інформаційному фронті на рашистськіх пабліках
В Северодонецьк з Харкова їздила через тиждень за розкладом. В 2016-му році вдруге вийшла заміж. Із чоловіком була знайома ще зі школи, він мій однокласник і моє перше кохання. Зараз він служить в Національній гвардії України, захищає нашу країну.
В Харкові залишаюся з дітьми, у мене сини-двійнята. Їм зараз по 20 років, обидва студенти. Зараз вони волонтерять, допомагають в інформаційній боротьбі. У місцеву тероборону набирають людей, у яких переважно є автомобіль або з бойовим досвідом. У синів нема ані того, ані іншого. Разом з тим, я розумію, що скоро - і вони стануть потрібні на фронті.
Зі своїми студентами та колегами скооперувалися і працюємо в інформаційному фронті - валимо рашистські групи в соцмережах. Російська сторона бреше і не соромиться. Я заходжу в пабліки, а там транслюють ті самі сюжети, які показуємо ми, тільки з іншою озвучкою. Відео, де показують, що люди стоять щитом перед російськими танками, а там озвучка - начебто люди вітають їх, приносять українські прапорці, щоб їх кинути під танк! Коли показували чоловіка, який ніс міну, озвучка була така, що він рятує своє місто від нацистів, які замінували міст. Просто жах, як працює пропаганда.
Наприклад, в Луганську є група «Журналистика со вкусом». Її веде мій колишній студент Артем. Він показує обстріл Харкова і каже, що це Україна сама себе руйнує. Я йому пишу, що він бреше. Спочатку Артем затирав мої коментарі, а згодом взагалі видалив з групи.
Я дуже вдячна своїм студентам. Вони роблять все, що можуть, волонтерять в різних містах Луганської області. Знаю, що багато з наших випускників пішли захищати Україну на передовій. Справжні патріоти своєї країни!
Не маю права займати місце в укритті
Всі ці дні, що йде війна, знаходимося у себе в квартирі. Ми її нещодавно придбали в кредит, зробили ремонт та переїхали, буквально в серпні 2021 року! 2022-й був першим Новим роком у новій оселі. В нашому будинку є підвал, але там перебувають переважно мами з дітьми та хатніми тваринами. Я не маю права займати місце тих, кому це більш необхідне.
Ще можна сховатися в метро, поруч з будинком є станція. Один раз туди спускалися. Але, як на мене, це жах. Метро здається мені пасткою. Там важко підтримувати зв’язок, а мені треба мати інтернет, щоб бути в курсі подій. А ще спілкуватися із чоловіком, з колегами, підбадьорювати один одного.
Обстріл центру Харкова
Одна з ночей війни була найстрашнішою та найважчою в моєму житті. Тричі з дітьми виходила на сходи у будинку, але не йшли в укриття. Там і без нас не проштовхнутися. Вибух, начебто гриб, почуло все місто. Спочатку була думка, що це той самий ядерний вибух, яким Росія лякає увесь світ.
Кожного дня мені дзвонять знайомі з Луганська, про яких я роками нічого не чула. І раптово вони питають, як справи, як пройшла ніч. І цікавляться дійсно щиро. Я їм розповідаю, що Харків – найбільше російськомовне місто України. І сюди прийшов «руський мир» звільняти людей від «нацистів» та «бандерівців». Згадую, що ані в Сєвєродонецьку, куди ми бігли з Луганська, ані в Харкові, де облаштувалися і почали нове життя, мене жодного разу не пригнічували за російську мову. Зараз для себе я вирішила, що відмовляюся від російської мови у буденному житті також, на роботі я вже давно розмовляю українською.
Якби Кернес побачив, що роблять «асвабадители» з Харковом, він би вдруге вмер!
У Харкові, мені як освітянці особливо болить зруйнований Національний університет Каразіна. Це ж історична пам’ятка. Ракетним ударом знищили будівлю соціологічного факультету.
А ви бачили, як снаряди розтрощили екопарк Фельдмана? Загинули тварини. Чи можуть бути нацисти серед оленів? Коли я все це бачу, волосся встає дибки. Це жах! Я відмовляюся вірити, що це зараз відбувається з нами.
Харків - це прекрасне та зручне місто. З кожним роком тут ставало все комфортніше. До 24 лютого 2022 року. Коли я думала про можливості обрати собі інше місце проживання, а у чоловіка були варіанти залишитися в Харкові чи переїхати до Києва, зупинилися на Харкові.
До колишнього очільника Кернеса можна ставитись по різному, але я побачила, як він любив це місто. Зараз харків’яни в соцмережах жартують: мовляв, якби Кернес побачив, що роблять «асвабадители» із Харковом, то він би вдруге вмер. У соцмережах бачила меми типу «росіяни мали б бодай малий шанс, якби не ходили по наших газонах». Це чорний гумор у чорні дні.
Харків’яни надсилають прокльони «російському брату»
Чи змінилася риторика харків’ян? Так, звісно! Не знаю, як в Харкові було в 2014-му році, але після переїзду сюди я постійно чула, що «українці та росіяни – браття», що «будемо розмовляти тільки російською мовою». А зараз багато хто з харків’ян переходить на українську, в місцевих пабліках звучать прокльони в бік вже колишніх братів.
Обстріли Харкова
Запам’ятався випадок біля продуктового магазину (це в перші дні війни), коли ще по місту не гупали ракети. Стоїмо, розмовляємо, хто що чув, хто що бачив. В людях страх змішався з ненавистю. І тут одна бабуся каже, що житлові квартали обстрілюють, мабуть, тому що тут українська армія поставила свою техніку. Ви би бачили людей поруч, думала, що її поб’ють. Жінку врятувало те, що вона похилого віку.
Міжнародне гуманітарне право? Ні, не чули!
Я - викладачка юридичних дисциплін, і серед іншого викладаю міжнародне гуманітарне право, яке повинно застосовуватися під час збройних конфліктів з метою обмеження засобів та методів ведення воєнних дій. Воно говорить про захист цивільного населення та інфраструктури; про правила війни; про заборонену зброю; про відповідальність за порушення норм та методів ведення збройного конфлікту.
Зараз ми бачимо, що Росія та Білорусь грубо нехтують, порушують норми міжнародного гуманітарного права. Про це свідчать невиправдані вбивства цивільних беззахисних та беззбройних людей та обстріли цивільних об’єктів: пологових будинків, лікарень, садочків, закладів освіти. Руйнування комунікацій, руйнування історичних пам’яток, створення загрози техногенних катастроф, використання населення як «живого щита» та використання забороненої зброї.
Всі ці дії заборонені міжнародним гуманітарним правом та підставою для притягнення агресора до відповідальності. Зараз Україна збирає факти, з якими звернеться до міжнародних судових установ з вимогою покарати агресора. Україна вже подала позов проти Росії до Міжнародного суду ООН в Гаазі.
Коли закінчиться війна і Україна переможе, думаю, що Росія має відповідати приблизно так, як свого часу відповідала Німеччина після Другої світової війни. Країна-агресор повинна повністю взяти на себе відповідальність за вбитих та поранених людей, за зруйновані міста та села. Відновлювати Україну за власний рахунок, сплачувати українцям репарації. Як на мене, Росія вчинила геноцид ще гірший, ніж німці в минулому столітті. Сподіваюся, що Україна та міжнародна спільнота зроблять все, аби Росія не залишилася безкарною.
Дуже сподіваюся, що ми всі витримаємо, виживемо. Головне - щоб залишилась держава і не сталося ганебної капітуляції. Я в це не хочу вірити. Вважаю, що світ може та повинен допомогти Україні стримати агресора і захистини нашу землю, ми маємо з честю та перемогою вийти з цієї війни.
Свої в Telegram 
