Семирічний Максим евакуювався з пекла Маріуполя. Шрами війни залишаться з ним на все життя
За даними ЮНІСЕФ, за один місяць війни в Україні 4,3 мільйона дітей вимушено покинули свій дім. Це понад половина дитячого населення країни. Але за цими цифрами є історії дітей та їхній страх війни, який може залишитись з ними назавжди.
Коли Маріуполь вперше потрапив під обстріл, 7-річний Максим плакав. Тепер згадуючи ці події після всього, що йому та його сімʼї довелося пережити, хлопчик навіть не моргає. Після місяця повномасштабної війни, від рідного міста Максима майже нічого не залишилось. Зруйновано дитячі садки, школи, магазини, фабрики, спортивні установи та театри. Не вистачає води та їжі. Максим і його родина перестали сподіватися на швидке повернення. Сімʼя добре пам’ятає момент, коли вони наважились їхати з міста.
"Одного дня ми побачили, як якийсь чоловік біг вулицями та кричав "Евакуація!", — згадує мама Максима. — Евакуація була організована у два напрямки. Люди бігли, щоб врятувати своїх дітей, втекти зі справжнього пекла".
Страх буквально повис у повітрі, коли родина сіла у стару іржаву машину та поїхала на блокпост на виїзді з Маріуполя. Коли машина здригнулася, під'їхавши до воріт, охоронці блокпосту підняли зброю.
Семирічний Максим з МаріуполяФото: ЮНІСЕФ
"Ми підняли руки вгору та закричали "Не стріляйте! У нас зламана машина", — розповідає мама хлопчика.
Охоронці дали дітям сік та солодощі, та почали вмовляти батьків Максима залишитися.
"Чому ви їдете в Україну? — запитали вони. — Там стріляють, а тут тихо".
На одному з наступних блокпостів родина почула вибухи. Проїхавши трохи далі, вони побачили, як горить земля. Сімʼя буквально тікала від смерті й ледве уникла її.
Врешті-решт в Урзуфі газ в машині закінчився, сімʼї довелося йти пішки до підконтрольної Україні території.Зараз родина знайшла собі притулок в Словаччині, але психологічні шрами залишилися на все життя.
"Це літак? — питає хлопчик у своєї бабусі, коли над ними пролітає реактивник. — Зараз почнуть бомбити?".
Свої в Telegram 
