Що я б сказав своєму діду-прадіду. Свої написали ці рядки 9 травня 2022 року під звуки сирен
Журналісти Свои.City написали листи-послання своїм дідам та прадідам і поділилися важливим для них саме зараз - 9 травня 2022 року, у розпал війни Росії проти України. Читайте, про що ми запитуємо, просимо і що хочемо сказати.
Я так хочу прийти до вас на могилу у звільнений Луганськ
Марина Терещенко
Вибачте, прадіде Федоре, я все просрала. Нашого Луганська, який був для вас домом, нема. А війна - є. Ви кожного вечора принагідно розповідали моїй мамі та дядькам з тітками про те, що війна то - горе. Страшне горе. А кожного свята ви неодмінно бажали всім мирного неба. Тоді, малими, ніхто не розумів, чому це так важливо, а зараз я пишу ці рядки вже як двічі біженка у своїй країні під звуки повітряної тривоги.
Діду, я так хочу прийти до вас на могилу у звільнений Луганськ і сказати, що війна закінчилася! Небо над Україною ще буде мирним, обов’язково, бо його боронять такі ж мужні воїни, як ви.
Нам вистрілили у потилицю з Червоної площі
Максим Бондарєв
Прадіде Марко, я більше не святкую День перемоги. Нічого святкувати. В нас його вкрали. 24 лютого, о четвертій ранку, нам вдарили у спину. Вистрілили у потилицю з Червоної площі. Пам’ять про біль і каліцтва великої війни виявилась короткою у народа-переможця. Медалі, парадна форма, георгіївська стрічка, червоний прапор - це тепер зручний привід ділити на своїх та чужих.
Українців, яким був ти, ненавидять сьогодні у Кремлі. Твою україномовну доньку обов’язково засудять за шпіонаж. Вона без медичної допомоги помиратиме в тюрмі. Чому? Бо гниди з КДБ та їх посіпаки дорвались до влади. Їм не шкода людей. Впевнений, не за таке майбутнє ти воював.
Твоя медаль “За відвагу” в антресолі. Я іноді показую її друзям. Запорожець ми продали. Гараж теж. Таня вдома під обстрілами. Твій онук Валера, його дружина Олена і правнук Дмитро у безпеці. Я ховаюсь від російських ракет у коридорі і переживаю, що мені не вистачає твоє мужності бити ворога зброєю. Пробач.
Всі знають, що "ніколи знову". Але знову і знову летять ракети та снаряди по землі
Валерія Панасенко
Діду Гришко, привіт. Ми с тобою не встигли познайомитися, але мені в дитинстві багато про тебе розповідали. Прабабуся Нюся, твоя Нюся, взяла мене маленьку на руки, що аж трусилися від захвату, й побажала мені бути найщасливішою. А я щаслива, але, мабуть, не так, не по-справжньому.На війні ти захищав моє майбутнє, майбутнє моїх батьків, дідуся й бабусі. Ти повернувся. Трошки скалічений, без пальців, але повернувся живим. Ми всією родиною вдячні тобі за можливість жити вільно на своїй землі. Ми приходимо на твою могилу через роки й низько кланяємось. Дякую тобі, діду, за свободу.
Може ти його не впізнав одразу, але він точно знав, що то ти. Він розповість тобі про те, що зараз відбувається у нашій країні, а ти одразу не повіриш. Адже всі знають, що "ніколи знову". Але знову. Знову і знову летять ракети та снаряди по нашій землі, вони назавжди забирають життя звичайних людей, але їх дух тут, поруч із нами, а можливо й поруч з тобою, діду.
Але я вірю, що скоро все скінчиться, зійде переможне сонце і я матиму змогу повернутися додому і схилити голову біля твоєї могили. Й розповісти все, що болить. Дякую тобі, діду Гришко, за волю і життя. Твоя онука, Лєра.
Але за ці 2,5 місяці війни я зрозуміла, що ніякої перемоги і не було
Софія Пилипенко
Дорогий прадідусю Іване, ми з тобою не знаємо одне одного, але мій батько часто про тебе розповідав. На жаль, я пам’ятаю лише одне — ти воював у Другій Світовій війні, загинув у битві й зараз твоя могила знаходиться в якомусь молдавському селі. Тато часто жалівся, що туди майже не доїдеш.
За непідтвердженими даними, у Маріуполі від дій російських окупантів загинуло близько 20 000 людей. Скоріше за все, їхні тіла ніколи не знайдуть. Важко навіть порахувати, скільки людей просто постраждали через цю безглузду війну: хтось втратив кінцівки, хтось дім, хтось рідних. Я знаю, що це зовсім не ті речі, про які варто було б написати тобі у День перемоги. Але за ці 2,5 місяці війни я зрозуміла, що ніякої перемоги і не було. Лише виграна битва на шляху до остаточної перемоги світла над темрявою, яка коштувала так багато людських життів. Якщо ти захочеш мені заперечити, я не буду слухати, бо тепер бачу все на власні очі. Справжня перемога поки що дуже далеко.
Діду, скільки ще тієї війни на наш рід?
Гаяне Авакян
Діду Айказе, ти не знаєш, але вже четверте покоління нашої родини живе у війні.
Твої батьки пережили Другу світову, воювали у радянській армії. Тобі було тільки 10, коли та страшна війна почалася. Як ти жив, поки мами і батька не було поруч?
Ти і твої п’ятеро дочок - всі стали жертвами війни у Нагірному Карабасі. Моя мама вимушено виїхала в Україну і шукала мир тут, намагалася додзвонюватися до вас всі роки, поки ви були під обстрілами та без зв’язку. Інші тітки - втрачали чоловіків, синів, братів. Ми з тобою бачилися тільки раз в житті, бо жили за тисячі кілометрів.
Діду, ти помер і не побачив, що у Карабасі знову війна. Ти помер і не знаєш, що вісім років тому земля, на якій твоя донька знайшла прихисток, будувала свою родину і дім, зайнялася вогнем війни Росії проти України.
Діду, все дуже погано. Російська армія буквально знищує тут людей і міста. Я - твоя онука - і Тимофій - твій правнук, про якого ти й не знаєш - знову вимушені залишити все і тікати від війни.
Скільки ще тієї війни на наш рід?
У нас гудуть сирени, гинуть люди
Інесса Курінна
Прадід, я не знала тебе, бо ти зник під час війни. Відтоді не минуло і століття, а на українську землю знову вдерлися окупанти. У життя кожного українця. Розповім, як то було у мене.
24 лютого, о 5:00, ми прокинулися від звуків потужних вибухів. Діти дуже злякалися. Я посадила молодшого у коридорі і дала альбом та олівці. Він дуже любить малювати….
Потім ми важко вибиралися до безпечного місця. І коли ми були у прихистку, я відкрила альбом, щоб подивитися, що малював молодший син тоді, в перший день великої війни. Він намалював монстрів. Я спитала: "Хто це?". Він відповів "Сиреноголові".
Скажи мені, чому діти все розуміють, а мільйони дорослих - ні? У них (сиреноголових) сьогодні паради, плакати з гаслом "Спасибо деду за победу"... А в нас - гудуть сирени, гинуть люди.. . Скажи, чи вам, дідам та прадідам, потрібна така "вдячність"?
Якщо зустрінеш Бога, передай йому...
Анна Курцановська
Привіт, діду. Пам’ятаєш сусіда дядю Мішу? Ваші будинки стояли навпроти. Він кожного дня по декілька разів підходив до воріт і горланив: “Это мы за Родину жизнь отдавали. Мы стояли”. І при цьому рипів зубами. Мені тоді восьмирічній дівчині було одночасно і весело, і лячно.
Зараз за нашу Батьківщину знову віддають життя воїни. Вони стояли, стоять і будуть стояти за нашу свободу і незалежність. Зараз пишу і у мене сльози на очах, бо в новинах пишуть, що в черговий раз російська армію штурмує “Азовсталь”. Якщо зустрінеш Бога, передай йому, що сталевих воїнів треба рятувати. Бо наши молитви до нього поки не доходять.
Дідо, моя черга підходить
Олександр Білінський
Так, дідо, я за кілька секунд можу купити квиток у будь-яку країну, придбати біткоін (це сучасна валюта), намалювати NFT-токен, але найважче намалювати схему евакуації та придбати квиток у колону з автівок, які не обстріляють на виізді з Маріуполя (того самого, куди ти любив їздити).
Так, дідо, я люблю подорожувати Україною, на вихідних бувати у Тернополі чи Львові, літати Боїнгом у Барселону чи Стамбул.
Так, дідо, я любив вдома перебирати старі фотографії з вашого весілля з бабусею. Ти приїхав після війни з Тернопільщини на відновлення Донбасу, вона - з цією ж метою зі Смоленської області. Але найважче мені дивитися зараз на фотоальбоми з будинків у Охтирці, Чернігові, Бучі, Волновасі, Гостомеля, Ірпеня, мешканців яких вбили орки (це сучасна назва росіян) зі Смоленської області.
Так, дідо, я можу одночасно бути у пяти соцмережах, нам Ілон Маск (це сучасний Ейнштейн) переправляє Starlink та продає Teslа, але ми - як і ти колись - стоїмо у километровій черзі на пошту за марками.
Так, дідо, моя черга підходить.
Свої в Telegram 
