Вивозили людей з Волновахи на "швидких". Володимир Весьолкін про велику війну з росією та зрадників

У Маріуполі і Волновасі евакуацію можна було організувати. Я зробив це у своїй громаді 25 лютого в умовах оточення за декілька годин

Як для вас почалась велика війна з Росією?

До 24 лютого мої друзі військові казали, ворог прориватиме оборону поруч з трасою Донецьк-Маріуполь, через Волноваху. Ще 23 лютого ми провели нараду з правоохоронцями і лягли спати. 24 лютого стріляли не сильно. У нас бойові дії активізувались ще у жовтні 2021. 25 числа о 12-й годині до нас дійшла інформація — між нашою і Ольгинською громадою прорвали лінію оборони. Захопили одну з трьох доріг на Маріуполь. Ми зрозуміли — це час "Ч", і почали з відділом освіти здійснювати евакуацію. Відразу вивезли два автобуси людей. Потім поїхали у Волноваху, зустрілись з теробороною, отримали зброю. В той же день дізнались, що Збройні сили планують відступати з нашої громади. Побачивши це на власні очі, ми зрозуміли — залишатись з трьома автоматами небезпечно, і вирушили назад у Волноваху. 26 лютого вся влада евакуювалась з міста, ми залишались з військовими майже до 10 березня.

Ви займались евакуацією цивільних з Волновахи. Розкажіть, як це було?

В один з днів я спитав військових, чи ніхто не звертався з проханням виїхати? Мені розповіли, що в будівлі ДСНС безліч людей. Ми поїхали туди забирати їх. У підвалі було людей 150. Вони боялись їхати, бо стріляли. Довелося переконувати, що виїзд вільний на нашу територію. З усіх людей перший раз ми вмовили лише молоду сімейну пару з дитиною. Повернулись наступного дня. У приміщенні стояли нові машини швидкої та рятувальників. Ми почали від них шукати ключі буквально по кишенях. "Хто сідає за кермо?", — запитав я. Один водій швидкої погодився і ще двоє цивільних. На трьох швидких і нашій машині ми ще раз вивезли людей. Наступного дня ми завели новий, дорогий водовіз MAN, який стояв без акумулятора. Ще трьох людей вивезли. На наступний день завели ще рятувальний MAN. Туди людей 15 влізло. І так на цих всіх машинах ми вивозили людей до місця, де влада організувала прийом евакуйованих.

Ви з владою Волновахи говорили, чому вони не займалися евакуацією жителів?

На початку березня при мені один раз вони приїхали і забрали людей з лікарні. Я з ними не спілкувався на цю тему. Можу сказати твердо — у Маріуполі і Волновасі евакуацію можна було організувати. Я зробив це 25 лютого в умовах оточення за декілька годин. У Маріуполя був час до 5 березня, у Волновахи до 10 березня. Я у Волновасі зустрічав добровольця, працівника військкомату, який на шкільному автобусі заїхав у місто забрати людей. Я навіть таке не взявся би робити. Цей автобус не маневрений, сарай. Він для мене герой.

У вас були складні ситуації під час евакуації?

Один раз заїжджав у місто, поруч впала міна і відірвала ногу бійцю, повз якого я їхав. Мені розрубала колесо. На зворотньому шляху ми його забрали, наклали турнікет. Одночасно я аналізував, що мені краще робити. Без колеса на диску їхати до Вугледара або Курахового — це жесть. Потім згадав — на виїзді з міста стояли військові машини, я поїхав до них. Поміняли колесо і поїхав далі. Було ризиковано, було страшно. Але на посаду голови військово-цивільної адміністрації треба призначати тих, кому не страшно.

Україна вбиває не просто зрадників, а тих, хто бере активну участь у війні

Поговоримо про справи минулих років. Ви народились і виросли у Горлівці, яка з 2014-го року окупована. Що це за місто? Які заводи там залишились сьогодні?

Інфраструктура Горлівки почала занепадати ще за радянських часів. Це штучно створене місто. Тільки почалась криза вугільної галузі, все почало ламатись. Відсутність роботи, відсутність фінансування, все менше було спорту, все гірше ставали вулиці. На очах асфальт, будинки розвалювались. На початку 2000-х Горлівка потроху почала відроджуватись. Занепадали віддалені райони міста, шахтарські селища. Зараз на місці промислових підприємств залишились лише забори і бетонні конструкції. Горлівки як індустріального міста вже не існує.

Ви кажете, Горлівка занепадала. Однак, на початку 2014-го року існував міф, що Донбас годує всю Україну. Якщо годує, то мав би і розвиватись.

Я добре пам’ятаю: бюджет Горлівки у 2014 році трохи перевищив мільярд гривень. З них 750 мільйонів були субвенції і дотації, а 250 власні кошти. Навіть в умовах нинішньої децентралізації, це буде дотаційне місто. Цей міф для неосвічених людей.

Поговоримо про тих, хто керував Горлівкою або був причетний до влади в ній. Ви 11 серпня у Фейсбуці писали про смерть Юрія Крикуленка на прізвисько Бєня. Він до 2014 був депутатом Горлівської міської ради, а після — ініціатором так званої “русской весны”. Яка роль цієї людини була у Горлівці і при владі “ДНР”?

Ще у 90-х він був у складі злочинного угруповання, яке міліція дуже швидко закрила. Крикуленко відсидів, вийшов і почав займатись металобрухтом. У міську раду він пройшов від партії Балоги. Крикуленко постійно їздив у відрядження за кордон. Під час першої спроби захоплення міської ради я кажу йому: “Ти ж наче нормально живеш, їздиш в Європу. Що тобі не вистачає?”. Він відповів: “Хочу більше, ніж статус депутата”. Розуміючи, що у нього немає більших перспектив, він подумав — це момент, який винесе мене вище.

Після захоплення Горлівки Крикуленко був у команді Ігоря Безлера з позивним Бєс. Бєзлєр зі своєю командою пограбували Горлівку і містян. У місті був один банк з правильними сховищами. Коли почалася так звана “русская вена”, люди понесли туди гроші, а команда Бєса заїхала і все забрала. Потім ця команда виїхала, а Крикуленко залишився. У нього почалось буремне життя. Його саджали, випускали, саджали, випускали. Попри це він продовжував займатись металобрухтом, мав у власності заправку і нічний клуб. Коли почалось повномасштабне вторгнення, Крикуленко запропонував адміністрації перебратися до себе у клуб “Бермуди”. Вони думали замаскуватися під цивільний об’єкт.

Його ліквідація це настільки серйозний удар по вертикалі влади у Горлівці?

В стратегічному сенсі — це величезний удар по всіх. Вони розуміють, що не сховаються. Якщо зараз і ось тут вони знайдуть іншого дурня, який імітуватиме бурхливу діяльність. Вони заміну знайдуть, але тепер всі знають, Україна вбиває не просто зрадників, а тих, хто бере активну участь у війні.

"Бермуди"

Будівля згоріла, всі хто в ній був, загинули. Після цього я всім завжди казав: "Зайцеве Захарченка не обирало"

Ви з 2000-х знайомі із нині покійним Олександром Захарченком. До загибелі він очолював “ДНР”. Розкажіть, як ви з ним познайомились, що це була за людина?

У середині двохтисячних я активно займався дистриб'юторською діяльністю. Ми познайомились, коли він працював супервайзером у торговому домі “Континент”. Потім він швидко став начальником відділу продажів, а потім генеральним директором. Коли я про це дізнався, то запитав його колег, чому саме він? Мені кажуть, було зібрання, приїхав власник — народний депутат Ліщинський, і почав сваритись, що продажі падають. Захарченко запропонував, як їх збільшити. І “раз он такой умный” Ліщинський призначив його генеральним директором. По суті Захарченко став “фунтом”.

Посада гендиректора передбачала співпрацю з обнальними конторами, щоб ухилитись від оподаткування. Вигнали Захарченка з цієї посади, бо він намагався від дистриб’юторів отримувати відкати. Я йому казав: "Слухай, ти до мене приїжджав, коли ще менеджером був, я тебе кавою поїв. Який відкат?". І так я уникав відкатів для нього.

Через рік його спіймали на відкаті і відправили працювати в цех обвалки курятини. Саме тому його називають “Курячий генерал”. Захарченко — людина, яка заради статусу і збагачення бралася за все.

Ви здивувались коли він пішов у 2014 захоплювати Донецьку обладміністрацію у лавах “Оплоту”?

Для мене був шок, що я спочатку не зрозумів, хто це. Коли захопили Донецьку обласну адміністрацію, приїхала Юлія Тимошенко помиритись з людьми. Вся опозиція до Януковича тоді відправилась під адміністрацію для її підтримки. Там я перший раз побачив Захарченка у футболці “Оплоту”. Я зрозумів, це вже мій ворог і всі мирні підписання — фігня. Так і сталось. Цікаво, що коли були вибори голови так званої “ДНР”, ми з хлопцями заблукали і зайшли на окуповану частину Зайцевого. Ми зрозуміли, що заблукали, тут ворог. Вступили в бій. Щоб прорватись до своїх прийшлось зруйнувати будівлю сільської ради, де був штаб ватажків і зберігались бюлетені для голосування. Будівля згоріла, всі хто в ній був, загинули. Після цього я всім завжди казав: "Зайцеве Захарченка не обирало".

Чому обрали саме його на посаду голови “ДНР”?

Спецслужбам Росії потрібен був хлопець, який хоч щось розуміє у роботі великих структур. Вони знали його психотип — він покірний, підпише будь-що. Ще його вибрали, бо він наче свій хлопець з Донеччини. Захарченко — таке українське прізвище. У них тоді, як і зараз, була проблема — до них не йшли працювати адекватні люди в управлінські структури. Навіть регіонали, які хотіли жити у Європі, а людям розповідали хрінь різну про “гейропу”, не йшли до них. Тому обрали його.

Більше про життя Горлівки, мерів зрадників та народних депутатів до яких треба ставитись з обережністю дивіться у відео.

Юрій Свєтличний готує млинці з ностальгією за рідним Луганськом. Він відкрив в Києві “БлінОК”

День після “референдуму”. Ось що журналісти Свої думають про його наслідки для сходу України

Рятувальники з Краматорська створили гурт і читають реп. Він став їхнім спротивом війні