Хто зустрічає людей з евакуаційного потяга у Львові. Репортаж із залізничного вокзалу
На Львівський вокзал і досі щодня прибувають евакуаційні потяги зі сходу. Свої пробули кілька днів з волонтерами в різні зміни й подивилися, як вони зустрічають переселенців. А ще дізналися, як надають першу допомогу тим, хто рятується від боївих дій і окупації.
Потяг — шанс врятуватися
На Львівському залізничному вокзалі 24 на 7 працює організація “Медико-психологічна допомога”, яка була створена майже від початку повномасштабного вторгнення. Основною діяльністю волонтерів цієї організації є робота з переселенцями.
“Люди зараз мігрують як і зі Сходу на Захід, так і навпаки. Наш профіль - це маломобільні люди, поранені й т.д. Ми зустрічаємо людей з евакуаційних потягів та автобусів й надаємо їм психологічну допомогу”, — розповідає волонтер-реабілітолог Дмитро.
Окремого потягу, який мав назву евакуаційний — вже немає, це було раніше. В потязі люди з різних міст, і окупованих також. Потяги з прифронтових зон зазвичай прибувають вдень і увечері. Саме до них приєднуються вагони з Покровська. Ті декілька вагонів, що чіпляються, пристосовані для лежачих людей, там є автоматичний ліфт, щоб волонтери могли забрати людину й одразу викликати швидку при потребі. Евакуаційні автобуси зазвичай прибувають вночі.
За словами переселенців, щоб виїхати з окупованої території треба мінімум три дні, якщо все буде добре. З окупованих територій люди ще мають дістатися до неокупованого міста, наприклад, Покровська.
“Дуже багато людей пішки або якимись полями перетинали кордон з окупованої частини, з дітьми без речей тощо, ну, різні ситуації бувають. З людей беруть дуже багато грошей перевізники. Навіть через Росію вивозять, по дорозі окупанти нищать телефони, щоб люди не мали зв'язку з рідними”.
Цими потягами зазвичай приїжджає десь приблизно 100-200 людей. Як правило, за день один волонтер може допомогти шістьом маломобільним людям.
Волонтерська діяльність на вокзалі
На залізничному вокзалі волонтери працюють у дві зміни: з сьомої ранку до сьомої вечора і з сьомої вечора до сьомої ранку. Тобто одна зміна триває 12 годин. За словами координатора нічних змін Андрія, нічні зміни трохи спокійніші.
На зміні близько 11 людей — лікар, двоє психологів, координатор, адміністратор і решта волонтерів, які займаються чергуванням.
Волонтер Дмитро намагається виходити на зміни три-чотири рази на тиждень.
Волонтер Дмитро
“Ми всі волонтери, це суто люди, які самостійно і свідомо обрали приходити сюди й робити добру справу. Особисто я намагаюся бути тут, бо мені важливо допомагати людям”.
А психотерапевтка Надія з березня до сьогодні продовжує виходити на зміни двічі на тиждень.
“Кризовим консультуванням я допомагаю людям зрозуміти що вони робитимуть далі. Ми намагаємось закривати базові потреби переселенців”.
За словами Дмитра, не всі волонтери мають психологічну або медичну освіту, але від організації для них регулярно проводяться тренінги. Також на кожній зміні є фахівець-психолог, який допомагає волонтерам.
Як тільки волонтери заступають на зміну, до їх обов'язків також входить патрулювання залізничного вокзалу як всередині, так і зовні. Навіщо? Люди не завжди просять про допомогу. Дмитро наголошує, якщо людина евакуйована — вона вже не чекає добрих новин, вона не чекає допомоги. Тому волонтери мають запропонувати їй підсилення, пояснити, що це все безплатно, поставити питання, щоб визначити, в якому людина стані.
“На початку повномасштабного вторгнення це було: “Чи ви їли?”. Люди елементарно забували їсти”, — розповідає Дмитро.
Тільки-но переселенці прибувають на вокзал, волонтери скеровують їх на отримання виплат і надають інформацію по поселенню чи транспортуванню. Це займає близько 40 хвилин.
“Людей треба зустріти з поїзда, маломобільних — зняти, допомогти з речами. Люди їдуть з усім, тому інколи буває важко. Плюс на вокзалі є тільки один спеціальний ліфт для маломобільних людей, все інше робиться вручну волонтерами… В розмові з людиною ми маємо оцінити її психологічний стан і надати хоча б мінімальну психологічну допомогу. Раніше було важче, зараз менше людей”, — пояснює Дмитро.
Організація також годує волонтерів та переселенців. Харчування надають різні організації та фонди, або за допомогою самостійних зборів.
Раніше на вокзалі були волонтери й з-за кордону, вони приїжджали самостійно. Поки ми були на вокзалі, зустріли тільки одного волонтера-американця. Дмитро вважає, що нині іноземних волонтерів менше через їхні посольства, які рекомендують їм повертатися додому.
“Іноземні волонтери працюють разом з нами, єдине — мови не знають, говорять або французькою, або англійською, але за кілька місяців підтягується і мова”, — наголошує Дмитро.
Волонтери не забувають дбати і один про одного: “Ми звертаємо увагу на те, хто як себе почуває. Бо нам треба триматися і теж відпочивати”, — розповідає Надія.
“Люди пригнічені, бо вони вимушені були знаходитися в окупації, вони не обирали ту владу чи щось таке, вони просто не мали варіанту як виїхати й тягнули до останнього…”, — Дмитро.
Координатор Андрій
“Зараз виїжджають напевно ті, що до останнього залишалися там, в окупації. Страшні історії”, — ділиться координатор Андрій.
За спостереженнями Дмитра, для дітей певною мірою евакуація є пригодою, тому волонтери намагаються, спілкуючись з ними, дотримуватися цієї ідеї. Батьки ж переживають по-іншому, для них це невідомість.
“Багато хто стресує, бо сім'ї розділяються: хтось з сім'ї виїжджає, але інколи стареньких залишають помирати, бо вони просто не перенесуть дороги”, — ділиться Дмитро.
Тому волонтери постійно слідкують за емоційним станом переселенців, щоб оперативно надати допомогу.
“Ми дивимось на те, як розмовляє і поводиться людина, з'ясовуємо який стан у форматі розмови і так далі”, — розповідає Дмитро.
Важливо, щоб волонтери протягом розмови не зачепили внутрішні болі людей, а допомогли, тому розмова має бути обережною.
“У нас є волонтери зі сходу, наприклад, хлопець із Сєвєродонецька. Вони більш розрізняють Донецький чи Луганський регіон і вже на внутрішньому рівні регіонального розуміння пробують допомагати. Іноді якраз і потрібен такий підхід. Люди різні, підходи різні, але біда одна, тому все одно всі розуміємо один одного”.
За словами координатора Андрія, зараз людей менше, але вони потребують більшої уваги та більшого психологічного занурення.
Ситуації на вокзалі
На вокзалі відбувається різне, але як розповідають волонтери — до всього звикаєш.
“Якось евакуйовувався дитячий будинок зі сходу, дітей везли до Польщі. Усі вчительки, як я розумію, втекли, залишилась лише директриса, яка і вивозила всіх. Тоді я побачив купу дітей, які були раді мені, й одну жінку, сильну жінку, яка змогла це все організувати й привезти їх сюди. Це було для мене шоком”, — ділиться Дмитро.
На вокзалі залишається багато тварин, яких волонтери часто забирають до себе. Кажуть, якось їм на вокзал привезли коробку з кошенятами, то всіх і позабирали волонтери. Кажуть, щотижня щось таке відбувається.
На змінах волонтери намагаються перемикатися з людей на тварин, тоді стає емоційно легше.
“У нас була жінка, яка їхала з Німеччини й в неї тут вкрали всю техніку, то ми допомагали їй прийти в нормальний стан, щоб вона більш менш безпечно та стабільно почувалася”, — розповідає координатор Андрій.
Психотерапевтка Надія і координатор Андрій на Львівському вокзалі
А психотерапевтка Надія якось була свідком такої історії: “Запам'яталася мені сім'я з Краматорська: мама і дівчинка. Повітряна тривога, ми всі ховаємося в укритті й оця дівчина Саша, років, мабуть, 7, починає розповідати віршик про путіна з таким яскравим матом. Тож майже всі люди в укритті за цей час стабілізувалися і заспокоїлися. І от вона потім продовжує розповідати про себе і каже, що в Краматорську вона залишила червону машинку на пульті й вона дуже сумує за нею. Ну, ми з волонтерами пишемо в наш робочий чат, що треба червону машинку на пульті й що ви думаєте — за 15 хвилин нам її привезли. Це була практично комендантська година, це настільки було радісно, словами не передати. Дівчинка подумала, що це її машинка, і вона дуже її заспокоювала, коли були повітряні тривоги”.
Мотивація волонтерів
На думку Дмитра, одним з основних принципів волонтерів є не просто допомогти людині, а посприяти, щоб вона почала думати та розв'язувати свої проблеми самостійно.
“Наприклад, людина читає новини в інтернеті, але дізнатися якісь подробиці про те, де поїсти чи які хостели відкриті не може — підходить до нас, ми її обережно направляємо, щоб вона самостійно це зробила. Коли підказуєш, це іноді дратує людей, але все одно дуже допомагає включатися”.
Також гарним стимулом сюди приходити для волонтерів є можливість “відключити мозок” на ці дванадцять годин зміни:
“Ми робимо не просто добру справу, а день собі і як мінімум шістьом людям, яким кожен з нас допоміг”.
А для Надії мотивацією є одна фраза: ”допомагаючи іншим, я допомагаю собі”.
“Одна справа читати новини, а інша — робити новини. Ми зараз робимо новини і пробуємо мотивувати людей допомагати й теж робити новини на Перемогу”, — ділиться Дмитро.
Надія з посмішкою розповідає про свою впевненість в Перемозі: "Все буде Україна, тому я налаштовую себе тільки на позитив. Якщо я буду не на позитиві, то я не зможу допомагати людям".
***
Матеріал підготовлено в межах програми «Сильні медіа – сильне суспільство», що реалізується ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки проєкту USAID «Демократичне врядування у Східній Україні». Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору авторів.
Свої в Telegram 
