Маріуполь міг стати Пластовим центром сходу. Але війна змінила долі підлітків-пластунів
20-річний Сергій Молчанов сформував перший пластовий гурток у Маріуполі до початку великої війни, а після — пішов добровольцем в ЗСУ. Для Свої він розповів про діяльність організації в місті Марії та долю маріупольських пластунів після повномасштабного вторгнення.
Про Пласт в Маріуполі
Восени 2020 року я зацікавився Пластом. Це українська скаутська організація, яка виховує патріотичну українську молодь. Я родом з Харківщини, тож через якийсь час вирішив започаткувати Пласт у своєму містечку та залучити туди молодь.
Ми сформували гурток з юнаками та юначками 15-16 років — так почали розвивати організацію на Харківщині. Знаю, що в 90-х роках Пласт був і на Донеччині, а далі — занепад організації. Потім через якийсь час на сході знову почали відкриватися станиці (так називають офіси чи осередки у тому чи іншому місті)
Перший Пластовий освітній форум у Святогірську
Поступово відбувався розвиток організації. Наприклад, у 2021 році відбувся перший Пластовий Освітній Форум у Донецькій області — у Святогірську. На форумі було близько 50 людей. Там були пластуни з Волновахи, Краматорська, Авдіївки та інших міст. Тоді ж ми з іншими пластунами сформували стратегію розвитку. Якби не війна, то донецький Пласт за кілька років зміг би зрівнятися з харківським.
В 90-х у Маріуполі один чоловік почав розвивати Пласт, але все це занепало. Але в червні 2021 року з допомогою випускників Української академії лідерства 2021 року Пластова станиця в місті знову відкрилася.
Пластуни та пластунки, яких розділила війна
У Маріуполі до 24 лютого було троє виховників — це наставники для підлітків у Пласті, яких було близько 20.
Саме тоді я вступив в Українську академію лідерства у Маріуполі і прожив там шість місяців, протягом яких і розвивав Пласт, був одним з наставників.
Я познайомився з маріупольськими пластунами — це юнаки і юначки, яким було по 14-15 років. Вони приходили на зустрічі в осередок Академії до пластунки, яка там працювала. В якийсь момент вони запропонували мені стати виховником їх гуртка. Це було дуже мило і, звичайно, я погодився. У цьому гуртку було шестеро людей: дівчина на псевдо “Аврора”, яка допомагала мені з виховною діяльністю, троє юначок і двоє юнаків.
Я приїхав в Маріуполь, щоб допомагати розвивати місто, а краще за все я можу це робити, ставши його частиною. Бути ж виховником — дуже велика відповідальність і досвід. Я не просто навчаю, я і сам навчаюсь. Таким чином в Маріуполі сформувався єдиний пластовий гурток — наш.
Навчання в Академії тривало щодня з 7-ї ранку і до 23-ї ночі, крім неділі, тож я зрозумів, що неділя — день, коли ми з маріупольськими пластунами можемо бачитись і працювати. Протягом 6 місяців кожного тижня ми зустрічалися. Скажу, що помітив, як за цей час вони змінилися, виросли.
У Маріуполі ми з моїм гуртком встигли реалізувати один проєкт — акцію на День пам'яті жертв голодоморів. У центрі міста в парку Гурова ми зробили інсталяцію, присвячену цій події. Це було дуже гарно. Навіть маріупольські медіа про нас написали.
Про плани станиці в Маріуполі? Тоді ми планували проводити рекрутингову кампанію навесні, планували відкривати Морський Вишкільний Центр в місті, але…
Якби не війна, Маріуполь міг би стати молодіжною столицею та Пластовим центром на сході України.
Одна юначка дуже довго цікавилася Пластом і була прихильницею організації: брала активну участь у роботі, але не була членкинею. Та через певні складнощі дівчина не мала однострою — пластунської уніформи.
Я написав знайомій з іншої станиці і попросив, щоб вона надіслала однострій. Я забрав його і якраз на Маріупольській пластовій події подарував його цій юначці. Коли вона побачила — була в сльозах. Ті емоції неможливо передати словами.
На жаль, коли почалася повномасштабна війна, ми з моїм гуртком не встигли попрощатися. У січні я виїхав разом з іншими студентами Академії з Маріуполя, а в лютому пішов добровольцем в ЗСУ.
Багато хто з пластунів виїхали з міста, з мого гуртка — майже всі виїхали. Одна юначка вступила до музичної академії закордоном. А ще одна, на жаль, якийсь час не виходила на зв’язок, тому я до кінця не знаю, яка в неї ситуація… Знаю також, що один юнак якраз через Пласт поїхав до Німеччини. І зараз він там займається пластовою діяльністю, розвиває організацію і українську культуру — проводить пластові сходини, табори і залучає нових людей. А ще один юнак зараз на західній Україні, поки не займається пластовою діяльністю, бо як я знаю, в період його евакуації з Маріуполя в нього згоріло багато речей: проба, однострій, рюкзак, спальник та все інше…
Здається, майже ніхто з Маріупольських пластунів у місті не залишився.
Наостанок, Пласт — це те, що дає можливість молоді отримувати практичний досвід. Пласт не вчить в теорії, Пласт вчить на практиці: береш і робиш.
Я інвестував свій час в юнаків, юначок та організацію, бо вважаю, що це важливо. Для мене особисто і для нашої країни важливо, щоб молодь мала патріотичне виховання. Єдине, про що я шкодую, — що не став пластуном ще раніше.
Матеріал підготовлено в межах програми «Сильні медіа – сильне суспільство», що реалізується ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки проєкту USAID «Демократичне врядування у Східній Україні». Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору авторів.
Свої в Telegram 
