Наш батько обрав шлях воїна. Родина загиблого героя перерахувала мільйон гривень на допомогу армії
Оксана Волкова з доньками — 14-річною Світланою та 10-річною Тетяною (імена змінені на прохання героїнь) — пожертвували благодійному фонду «Свої» значну суму — мільйон гривень. Це частина з тих грошей, які родина отримала від держави: навесні їх коханий чоловік і люблячий батько Олег Волков віддав своє життя, захищаючи Україну. Сьогодні, 14 жовтня, ми дякуємо захисникам і захисницям України. Живих та полеглих героїв. І розповідаємо історію родини Волкових.
Невідворотність конфлікту з росією була очевидною ще у 2004-му
Оксана з Олегом познайомилися у 2000-му, вони грали у центрі сучасного мистецтва «ДАХ». За фахом обидва були працівниками хімічної галузі та освіти, але театр і мистецтво завжди були для них невід’ємною частиною життя.
Разом брали участь у Помаранчевій революції у 2004 році. Оксана згадує стажування у Франції, одразу після революції. В розмовах з колегами вже тоді вона проговорювала невідворотність конфлікту з росією, адже зазіхання на українську самостійність для неї і Олега вже тоді — під час конфлікту, що виник на тлі фальсифікації президентських виборів — були очевидними.
У 2014-му за подіями Революції гідності Оксана спостерігала онлайн, бо молодшій доньці Тетянці на той момент було півтора роки. Саме відтоді родина назавжди перейшла на українську мову.
«Чітко пам’ятаю ту ніч. 11 грудня — нічний штурм Майдану. «Беркут» почав витісняти учасників Революції гідності в момент найбільшої їх вразливості, коли на Майдані було менше людей, адже зимову ніч не всі могли провести на барикадах. Всі ці події транслювалися наживо YouTube-каналами протестувальників. Обидві доньки сплять, молодшій на той час було півтора роки, а я в іншій кімнаті дивлюся трансляцію, не відводячи очей.
І раптом бачу свого Олега. Він стоїть посередині між «космонавтами» та мітингувальниками. Дивилася і не розуміла, чим все це закінчиться. Тоді до третьої ночі голосно дзвонили дзвони на Михайлівському золотоверхому соборі, на місце почала сходитися неймовірна кількість людей, що допомогло тоді Майдану вистояти і люди не зазнали шкоди. Відтоді ми вирішили не «зістрибувати» на російську. Чітко усвідомили, що мовне питання тільки в наших руках».
Штурм на Майдані
У розмові Оксана згадує міжнародний фестиваль сучасного мистецтва «ГОГОЛЬFEST», в якому Олег брав участь у вересні 2012-го. Тоді відкриття фестивалю сталося під проголошення маніфесту «Обурюйтесь» правозахисника й одного з укладачів Загальної декларації прав людини Стефана Есселя.
«Вже тоді, як на мене, було зрозуміло, що зміни незворотні. Революція гідності це довела, але те, що Україна навіть після таких трагічних подій — анексії Криму та окупації східних регіонів — так і не прокинулась свідчили про те, що повномасштабна війна неминуча…».
Олег народився, щоб стати воїном
Вісім років тому, з початком війни Росії проти України, Олег одразу пішов на фронт добровольцем. Залишатися осторонь для нього означало зрадити самому собі. Лякатися і ховатися за страхом втратити стабільне життя — повторити помилки своїх пращурів, що підкорилися і зламалися, а отже — переклали розв’язання своїх питань на наступні покоління.
«Чоловік не був кадровим військовим на початку війни, не мав досвіду військової служби через медичні протипоказання. Але він швидко опанував військову справу і в лавах «Правого сектора», і самостійно навчаючись в інших добровольчих формуваннях. На мою думку, Олег народився, щоб стати воїном. За час війни я укріпилась в цій думці, спостерігаючи за ним та його побратимами, які, не маючи попередньо жодного військового досвіду, дуже швидко перетворювались зі звичайних цивільних у справжніх воїнів».
Згодом Олег піде навчатися до Національного університету оборони України, і вже зі званням молодшого лейтенанта стане військовослужбовцем Збройних сил України.
24 лютого 2022-го, у день повномасштабного вторгнення, вся родина Волкових була вдома. Оксана згадує, що того ранку прокинулась рано і, почувши віддалені вибухи, перевірила новини і зрозуміла, що сталось те, до чого Олег вже давно їх підготував. Вона розбудила Олега і дівчат з чітким розумінням плану дій.
«Він одразу поїхав до академії, бо отримав повідомлення, щоб всі студенти негайно з’явилися на кафедрі. Зробив всі справи, оформив документи, повернувся додому. Сказав, що нам треба виїжджати за межі України. Тоді ми востаннє бачилися…».
Одне з улюблених фото Олега
Необхідні для виїзду речі вже були напоготові. Оксана з доньками перечекали, коли зменшиться потік машин. Вечір провели у підвалі і вночі 25 лютого виїхали з Києва до села Черкаської області, до рідних. Потім їхній шлях лежав через Львів, Польщу та Німеччину. Кінцевою зупинкою стала Франція, куди вони прибули 11 березня.
«У цій країні у мене багато знайомих, я колись тут навчалася. Знаю французьку, тому з мовою немає проблем. Молодша донька почала вивчати французьку два роки тому, а отже вже непогано адаптувалась, старша — добре володіє англійською, тож дає собі раду і паралельно вчить французьку. Обидві вчаться у школі, а я влаштувалася на роботу. Підписала річний контракт з університетом, займаюсь науковою діяльністю за своїм фахом».
В середині травня жінка з доньками приїжджала до Києва. Зі штабу надійшла інформація, що Олег загинув. Це сталося сьомого травня.
Оксана на мітингу у Франції. Напис на плакаті: “Звуки вибухів не можуть заглушити наші слова”
«Чекали поки повернуть тіло Олега. Майже два місяці пробули вдома в очікуванні, а в перших числах липня повернулися до Франції. Оскільки я підписала контракт в іншому від нашої реєстрації місті, нам треба було переїхати і знайти житло до початку дії контракту. Але за тиждень ми вже знову були в Києві, бо нарешті вдалося забрати з окупованої території тіло чоловіка. Поховання відбулося у Києві 23 липня».
Дружина загиблого героя каже, коли їй прийшла звістка про смерть чоловіка, вона довго не могла в це повірити. Сподівалася, що це помилка і її коханий живий.
«Наприкінці вересня ми, як родина загиблого військового, який боровся проти російського окупанта, отримали від держави одноразову допомогу в розмірі 15 мільйонів гривень. Ці гроші розподілили між нами і батьками Олега. Старша донька запропонувала частину задонатити на благодійність. Я написала у фейсбуці, щоб люди накидали варіанти, кому доцільно прямо зараз допомогти».
Оксана уважно читала всі коментарі, а потім побачила допис Лесі Литвинової, голови благодійного фонду «СВОЇ».
Це був терміновий збір для хлопців на передовій. І щоб закрити його, не вистачало півтора мільйони гривень. 23 вересня Оксана перевела на рахунок фонду 999 999 гривень.
«Особисто Лесю не знаю, але підписана на неї ще з Революції гідності. Потім скидалася грошима, коли вона збирала на допомогу переселенцям з Донецької та Луганської областей. Тоді ще працював волонтерський центр «Фролівська 9/11». Згодом донатила на боротьбу з коронавірусом — на купівлю кисневих концентраторів».
Леся Литвинова
Ось повідомлення від Оксани, яке отримала в месенджері Леся Литвинова:
«Я і мої доньки зробили переказ у ваш фонд для реалізації поки що засекреченого проєкту для допомоги хлопцям в гарячих точках сумою 999 999 (оскільки приват не хотів пропускати 1000000). Це гроші, які ми отримали від держави через загибель мого чоловіка, татка дівчат. Для нас важливо, щоб наші хлопці мали збільшені шанси на повернення живими до своїх родин! Нехай все у вас вийде! Дякуємо вам за вашу працю!».
Старша донька Світлана, якій виповнилося 14 років, згадує останню розмову з батьком.
«Він сказав, що попри всю трагічність подій, він точно знає, що відбувається звершення і все розгортається правильно для розвитку та еволюції України. І що він добре знає, відчуває, що саме зараз він знаходиться саме там, де мусить бути. І що які б новини я не почула з України, єдине, що я повинна відчувати — це гордість за свою країну. І я її відчуваю».
Дружина полеглого героя каже — Олег обрав шлях воїна.
«І я ніколи його не відмовляла і йому не заважала. Звісно, родині було не просто всі ці роки, але ми завжди поважали його вибір, і ми пишаємось його шляхом та героїзмом, який він неодноразово засвідчував у найгарячіших боях за вільну і процвітаючу Україну!».
Свої в Telegram 
