Поверніть наших чоловіків. Дружини і матері військовоплонених не знають, де їхні рідні люди

Карина Сапільняк: "Востаннє говорила з чоловіком 13 квітня, наступного дня він зник"

— Мій чоловік — Станіслав Сергійович Сапільняк, служить у 93-й механізованій бригаді "Холодний Яр", у лавах Збройних сил України з 2019. Зник 14 квітня і по цей день знаходиться у полоні. В Ізюмському районі. З його бригади багато хлопців, які зникли — і безвісти, і у полоні. Але про них ніхто нічого не каже і нічого не хоче робити. І навіть не допомагає їх шукати. Тому ми хочемо, щоб нас почули. Чоловік був у Тростянці, Сумах, Бахмуті, Ізюмі, Харкові — у всіх гарячих точках. Але про нього, як і інших хлопців, ніхто не говорить.

Про те, що він у полоні, ми дізналися з фотографій у одному з російських телеграм-каналів. Буквально півтора місяці тому. До цього не знали нічого. Вони ж не дають зв’язатися з рідними. А фото — там було лише 10 чоловіків з бригади, інших не було. І про них просто мовчать. Підтвердження з нашої сторони немає, бо фото не підходять — на них погано видно. Але є й ті, на яких видно добре, але підтвердження все одно немає. Підтвердження від росії — тим паче.

Востаннє ми спілкувалися 13 квітня, увечері. Де він був не розповідав, бо їм не можна.

Ірина Кравець: "Про полон дізналася з відеозвернення чоловіка, де він з вибитими зубами просить розповісти всім, що його тримають у полоні"

— Мій чоловік — Андрій Кравець, військовослужбовець 93-ї бригади "Холодний Яр". До цього він ніколи не служив. З перших днів війни він потрапив на Харківський напрямок і боронив нашу державу. З ним було дуже багато хлопців, але про них ніхто не говорить. Ми всього добиваємося самотужки. 26 числа мені прийшло відеопідтвердження з російської федерації. Це було відеозвернення його до мене, щоб я робила все можливе, аби його визволили.

Я скажу чесно — я вже зробила все, що могла, навіть подала до Європейського суду. Суд постановив росії дати відомості про мого чоловіка, але, на жаль, нічого не робиться.

Я дуже прошу владу, всіх, хто це побачить — звільніть мого чоловіка, він ніколи в руках не тримав зброю. У нього двоє дітей, яких ще треба підняти на ноги.

Те, що з ним зробили за два місяці полону, це дуже страшно — вибиті зуби, одна шкіра.

Я прошу всіх — хай говорять і про нашу 93-ю бригаду, хай не приховується, що хлопці теж в полоні. Дуже багато хлопців зниклих безвісти, про них ніхто не хоче чути. Так і за мого чоловіка — одні відписки, що ми щось робимо, та ніхто не хоче нічого робити.

Ірина Савченко: "Не знаю з квітня де мій син"

— Розшукую безвісти зниклого сина — Євгена Савченка. Він з перших днів війни був там, у 93-й бригаді "Холодний Яр". У 2014-2015 роках мій син був у зоні АТО.

Зараз про нього немає жодної звістки. Я стукаю в усі двері, ніде відповідей немає, окрім однієї: "Чекайте". Для матері це дуже тяжко — чекати.

Пане Президенте, допоможіть, будь ласка, знайти сина. Хоча б якусь звісточку отримати. Не можу з квітня його знайти.

Ганна Шимко: «Зв’язок з чоловіком втратила 17 травня. Він потрапив під ракетний обстріл»

— Мій чоловік — Олег Шимко, пішов у квітні добровольцем на війну. Служив у складі 111 бригади, 119 батальйон тероборони Донецької області.

На жаль, 17 травня зник з ним зв’язок. Був приліт, і він потрапив під ракетний обстріл. Знаю точно, що його витягли з-під завалів і все — більше ніякої інформації нема.

Юлія Ляшенко: «Через дві доби на війні він зник. Чоловік брав участь у боях за Волноваху»

— Мій чоловік зник 4 березня. Він ніде не служив, пішов воювати 2 березня, а четвертого вже зник. Служив у 53-й бригаді, яка боронила Волноваху. Куди б я не зверталася — у 53-ю бригаду, у Міністерство оборони України, мені надходять одні відписки. Я відправила лист 25 липня, мені 25 вересня надійшла відповідь, через два місяці.

Я прошу Президента, Ганну Маляр, яка займається цими питаннями — пошуком наших воїнів. Я знаю, що вона може шукати, особливо 53-ю бригаду, яку ніхто не хоче розшукувати.

Наш військкомат каже, що мій чоловік потрапив у лікарню чи не в лікарню... Ніхто ніяких відомостей не дає.

Я відчуваю постійний страх і не виходжу з дому. Життя в окупації, наче в клітці. Хто допоможе?

Як відновлюють український зв'язок на деокупованому сході. Третина базових станцій Vodafone розбита

Євген Сосновський прожив 65 днів в окупованому Маріуполі. Тепер показує світу, яким було його місто