Вийшла у коридор, а там армагеддон. Переселенка з Донецька про ракетний удар по Києву 10 жовтня
Анна Тулупова чотири роки тому купила квартиру в Києві. Переселенка з Донецька дуже раділа цьому, адже це означало, поневірянням по орендованому житлу прийшов кінець. І до роботи, офіс якої знаходився у бізнес-центр «101 Tower», — рукою подати. 10 жовтня світлини розтрощеної 27-поверхової скляної будівлі облетіли всі соцмережі та українські ЗМІ — у станцію теплопостачання, яка знаходиться неподалік від хмарочоса, влучила російська ракета. Анна пригадує той день із жахом і розповідає історію свого життя. Поки Свої спілкувалися з нею, у Києві знову лунала повітряна тривога, тож спілкування ми продовжували в укритті.
Анна зустрічає мене на розі вулиць Жилянської та Льва Толстого. На цьому перехресті перетинаються три райони — Солом'янський, Шевченківський та Голосіївський. Будинок моєї землячки знаходиться вже у Голосіївському. Вітаємося і одразу йдемо у двір. Тут і розбити автівки — більшість з них не підлягає ремонту, і купи будівельного сміття, а поруч — віконні рами. На квітнику — шифер. Його нещодавно привезли, хто саме — Анна не знає. Нібито від якогось депутата.
Двері у бомбосховище у будинку Анни
«Зараз головне — це зробити дах. Бо він дуже пошкоджений, можна сказати, що його зовсім немає. Комунальники нещодавно поставили там балку, зібрану з п'яти частин. Вона не закріплена, хитається. Ми вказуємо робітникам на це, що така балка довго не простоїть, а у відповідь тільки хамство, мовляв, «ми вам нічого не винні». А нещодавні дощі добряче залили квартири на шостому поверсі. Я так розумію, що там зараз ніхто не живе, поїхали одразу після вибуху. А коли приїдуть, то навіть не уявляю, що побачать в квартирах».
Після вибуху виходжу в під’їзд, а там армагеддон і песик бігає
З весни жінка працює дистанційно. Ранок 10 жовтня нічим не відрізнявся від інших: душ, сніданок, кава. Коли пролунали перші вибухи, Анна вже сиділа за столом перед ноутбуком біля балконного вікна.
«У робочому чаті ранкова перекличка. І я на питання, чи все у мене добре, відповіла — напружено. Я нібито щось відчувала. А потім по Києву полетіли ракети. Коли одна з них впала в парку Шевченка, то у мене навіть балкон здригнувся. Відстань від парку до мого будинку — незначна, десь півтора кілометра».
Так Анна працювала перед ракетним обстрілом Києва 10 жовтня 2022
А потім вибух на теплоенергоцентралі.
«Вибуховою хвилею мене з кімнати відкинуло в коридор. Вирішила повзти до ліфта. Провернула замок, а двері не можу відчинити, вони зігнулись у всередину квартири. І в цей час пролунав другий вибух — ракета прилетіла в бізнес-центр. З кухні на мене вилетіло скло. Побігла в кімнату, швидко одяглася. У цей час сусід вириває мої двері, питає — чи я тут. Хапаю рюкзак з документами і грошима, виходжу в під'їзд, а там морок, всі шибки розбиті, двері вивалені. У під'їзді справжній армагеддон. На другому поверсі бігає собака вже з повідцем. Я взяла песика на руки, спустилася у підвал. А там вже більше 25 сусідів з різних під’їздів, серед них двоє дітей — 7-річна дівчинка та немовля».
У підвалі темно.
— Чия собака? — питає Анна.
— А яка? — лунає десь поруч.
— Такса, — відповідає Анна.
— То наша, — каже радісно чоловік.
Добре, що власник знайшовся. Потім Анна зателефонувала рідним та колегам, сказала, що з нею все гаразд. Бо всі ж знають, що вона живе поруч із «101 Tower».
У дворі — робітники МНС, швидкої, поліції. Серед сусідів Анни тільки кілька легкопоранених, їх відвозять у найближчу лікарню.
«Люди в бізнес-центрі не постраждали, тому що у них суворе правило: якщо лунає повітряна тривога, ти повинен спуститися у підземний паркінг».
А чий же будинок?
І тут лунає повітряна тривога. Голосно, але недовго. Анна пропонує спуститися до укриття. Воно розташоване у її під’їзді. Спускаємося сходинками, відкриваємо важкі металеві двері.
«Дім збудований у 50-х роках минулого століття, після війни. Тож тут є справжнє бомбосховище з водопроводом та туалетом».
Укриття у будинку, де живе Анна
На підлозі сховища стільці, матраци та ліжка. Ми перші. Потім спускається сусід, а за ним дві жінки пенсійного віку. Одна з них Наталя, вона активістка будинку.
За словами Анни, будинок, в якому вона оселилася у 2018 році, не належить до житловоексплуатаційного управління і створити об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ) не можливо. По суті, будинок нічийний.
«Чотири роки тому будинок відійшов місту. Зараз власник — місто, але його орендує комунальне підприємство «Теплоенерго». Нам не можна створити ОСББ. Умовно будинок належить місту, а місто каже — мешканці, це ваша власність. 10 жовтня стався вибух, наступного дня приїздив якийсь начальник, сказав, що документи підписані, відновлювальні роботи почнуться. Але поки все на місці. Пані Наталя запропонувала в соціальних мережах розмістити прохання про допомогу. Я описала наше становище. Відгукнулися небайдужі люди, привезли багато плівки. Ми змогли нею забити розбиті вікна».
Розплакалася, коли згадувала евакуацію сестри з Бучі
Після відбою повітряної тривоги виходимо зі сховища. Піднімаємося на третій поверх. Тут вже прибрано, лише «зашиті» фанерою вікна у під’їзді та виламані дерев’яні двері у сусідів поверхом нижче нагадують про той жахливий день.
«Я з дозволу МНС-ника піднялася у свою квартиру. Буквально на 20 хвилин. Зібрала необхідні речі, взяла ноутбук і поїхала в Бучу до рідної сестри. Там і досі живу».
Сусідська квартира
Двері на другому поверсі
У квітні 2014 року Анна оселилася у власну квартиру в Калінінському районі Донецька. А вже в липні поїхала з міста. Спочатку компанія евакуювала робітників до Запоріжжя, а з весни 2015-го вона мешкає у Києві.
«22 лютого в росії підписали незрозуміло що про визнання незрозуміло кого. Тоді я подумала, що більш масштабна війна буде саме в Донецькій та Луганській областях. Моя мама живе у Мирнограді, ми домовилися, що вона 24 лютого приїде до Києва. Вона їхала майже у порожньому вагоні, провідниця ще у неї питала, чи точно їй треба у столицю, бо зараз всі навпаки з Києва їдуть. Я на зв’язку з мамою, яка у дорозі, і постійно телефоную сестрі. Вона мене кличе до себе в Бучу, я говорю, що поки не дочекаюся маму, нікуди не поїду. А потім в робочому чаті колеги пишуть, що в Ірпені та Бучі йдуть бої. Кажу сестрі, щоб негайно збиралася і з дітьми виїжджала».
Вид з вікна Анни на кухні
Ми розмовляємо на кухні, біля вікна, де відсутня частина скла. Анна, згадуючи ті події в Бучі, не стримує сліз. Видно, що вона дуже переймалася за рідних. І навіть зараз, через вісім місяців, ці спогади змушують плакати.
«Щодня виїжджати з цих міст ставало все складніше. Вони виїжджають, а їх повертають назад. В результаті вона з чоловіком і двома дітьми залишається в "сірій зоні" на ніч. Подруга підказала, недалеко є церква. Сестра поїхала до церкви, цілу ніч просиділи на стільцях. Двічі вони з батюшкою цієї церкви у складі автомобільних колон намагалися виїхати, але їх повертали. Втретє пощастило — пропустили. А увечері того ж дня в цю церкву влучила бомба».
Газу немає, вікна треба нові
Зараз будинок на Жилянській зі світлом та водою. А ось газу немає. Анна каже, що комунальники відмовляються його підключати.
«Спочатку вони сказали, поки не ми поставимо вікна, то газ не підключать. Тепер потрібно, щоб у кожній квартирі пічник перевірив димар. І кожна квартира має заплатити пічнику по 500 гривень. У нас будинок з чотирьох під’їздів, де розташовано 46 квартир. Вікна поставимо за свій рахунок, а за послуги пічника невже влада не може сплатити?».
Будинок після ракетного обстрілу Києва залишився без даху
Анна вже підрахувала збитки: десь 22 тисячі їй доведеться витратити, щоб вставити вікно на кухні. І це без урахування роботи майстрів. Чому так дорого? Бо стеля в будинку висока — понад три метри. Ремонт балконних дверей обійдеться у п'ять тисяч гривень. На самому балконі місцями потріскалося скло, а конструкцію балкону від вибуху трохи розхитало.
«Але у нас життя відносно непогане. Мама у безпеці, живе у рідні в Чернівцях. Моя квартира не дуже постраждала від вибуху, бо вікна кухні та кімнати виходять вбік. Сестра у новій квартирі і пожити не встигла — купила її влітку 2021-го. В її квартирі мешкали військові, але нічого не розтрощено і будинок цілий, бо знаходиться він на відстані від місць, де відбувалися бої. Але ж більшість людей з Донецька переїхали до Маріуполя, Краматорська, Слов’янська, Бахмута. Навіть не уявляю, як їм зараз…».
Свої в Telegram 
