Найважчі бої на Бахмутському напрямку. Павло Жебрівський про звільнення сходу і "донецьких куркулів"

Ви — ініціатор та ідеолог програми «Донецький український куркуль», в межах якої людям давали гранти для започаткування бізнесу. Що з вашими куркулями зараз?

Сергій Свириденко переїхав на Волинь, де відновив роботу своєї козячої ферми. У Чаплика з-під Бахмута розбило будинок та ферму. Він вимушений розпустити своїх корів. Аня Петриченко, яка мала швейний бізнес, у Німеччині волонтерить. Головко з Маріуполя воює. І таких, хто воює, багато. В принципі — або волонтерять, або економікою займаються. З тих, хто молодший за віком, вони на фронті.

Для сходу України куркуль — матюкальне слово. Це людина з радянським способом мислення — мироїд. А для мене куркуль — архетип українця. Це людина, яка має свою справу, заможна, має трохи романтизму і тішиться життю. Відновити цей архетип було метою нашого проєкту.

У 2016 році ми летіли з президентом Порошенком з Краматорська до Маріуполя. Він мені каже: "На наступний рік маємо прийняти бюджет. Яку програму потрібно запустити, аби люди відчули допомогу держави?". Я відповів: "Петре, виділи мільярдів гривень на українського куркуля і ми отримаємо той середній клас, про який так багато говорять".

Ви коли запускали програму казали, якщо буде 150 тисяч куркулів, буде демократія. Як ви оцінюєте бажання жителів Донеччини брати участь у таких програмах та створювати власні бізнеси. Чи не занадто кволим виявилось населення?

На 2018 рік ми планували пропагування програми і навчання. На Донеччині і на Луганщині люди звикли ходити на завод чи шахту. Проявити дух вольностей, бажання взяти відповідальність за свою родину, ризикнути — було одне з ключових завдань проєкту.

Проєктів дійсно було не так багато. На 2017 ми мали 80+ мільйонів гривень на проєкти куркулів, використали 60 мільйонів. Грошей було більше, ніж тих, хто міг отримати цей грант. Підприємницьку жилку потрібно ще формувати.

Нам відомо, що у Торецьку заснували за грантові гроші птахофабрику. Про неї написали всі ЗМІ, але вона не працювала. Ви знаєте про випадки, коли грант підприємці отримали, але діяльність не почали?

Куркулям не просто гроші давали. Вони складали бізнес-план, який проходив через комісію при департаменті економіки. Після цього план затверджували і перераховували гроші. Можливо, десь такі випадки були. Я, звичайно, все проконтролювати не міг. Був хлопець, який купив трактор і розорився. Десь 5-6 бізнесів із 185 були не дієздатними.

Якщо вони були не дієздатними, чому їх пропустили та профінансували?

Пропускала комісія, а не одна людина, яка розчерком пера роздавала фінанси. В душу кожному зазирнути не можна. Чи є непорядні люди та нечесні? Є.

Ви багато спілкуєтесь з військовими і нещодавно повернулись з Бахмута. Як ви бачите деокупацію регіону?

Найважчі бої зараз на бахмутському напрямку, але місто росіянам не вдасться захопити. Я переконаний, у лобову агломерацію Рубіжне-Лисичанськ-Сіверськодонецьк українське військо не братиме. Наступ розвиватиметься на Сватове, Білокуракине, де в оточення візьмуть російське угруповання.

Ми це вже спостерігали у Лимані та на Харківщині. У окупантів буде три виходи. Перший — удобрити українську землю, другий — здатись в полон, третій — втекти. Українське військо не йтиме у лобові атаки та не нищитиме інфраструктуру. Це наша земля, наші міста і нам їх відновлювати.

Як ви вважаєте, чому так званим «ЛНРівцям» не повідомляли у Лимані про відступ?

Частині дійсно не повідомили. Наші хлопці заходять у будинок. Дивляться — стоїть зброя, стоїть самогонка. Починають шукати, а ті у підвал сховались. Московити вважають «ЛНРівців» за другий ґатунок, хохлами. Вони просто гарматне м’ясо. Якщо подивитись по зброї, по екіпіровці, то вона на порядок нижча, ніж у московитів.

З 24 лютого серед моїх знайомих з’явились люди, які себе раптово почали вважати «русскими». Жили вони до того нормально, все їх влаштовувало. Але 24-го щось "клацнуло". І що цікаво, російський режим спирається саме на таких людей під час окупації. Яким чином їх повернути у поле української державности?

Нам потрібен справжній закон про колабораціонізм. У країнах Балтії є поняття «не громадянин». Людина користується всіма благами держави, отримує соціальну підтримку, але вона не має права обирати і бути обраною у владу. Ми також маємо закон про колабораціонізм, щоб прописати цей мінімум. Не може вчитель, який схилився і почав навчати діточок за московитською програмою, знову викладати. Це весілля у Малинівці. Навряд весь український нарід об’єднає минуле. Тільки успішне майбутнє це спроможне зробити.

Чи не здається вам, що запровадження «не громадянства» це жорстко? Адже знайдуться люди, які відчули себе «русскими» і які говоритимуть, що їх утискають.

Якщо ти громадянин України, то в тебе є не тільки права, а й обов’язки. Обов’язок шанувати свою державу, захищати державу, платити податки. Якщо ти цього не дотримуєшся, то, вибач, держава не дасть тобі прав у повному об’ємі. У нас сьогодні поняття «громадянин», як розуміють? Ефимерна держава щось винна людині. Але держава — це ми. Ми не кажемо про право на роботу, право на соціальну допомогу. Ти це матимеш. Але обирати владу чи бути владою, яка кликатиме сюди Путіна чи Навального, ти не зможеш.

З полону привіз зошит з рецептами й пошиті речі. Історія поліціянта з Маріуполя Святослава Єрмонова

Забуті села сходу України. Куди не довозять гуманітарку — розповідає волонтер Євген Ткачов

Купив квартиру в іпотеку під 3% під час війни, бо вірю в ЗСУ. Три історії переселенців зі сходу