Коли говорять гармати, наші музи не вдягають броніки. Як пройшла презентація журналу "+/-∞" у Львові

Коли до початку презентації залишалося 3 хвилини, головний редактор журналу Слава Бондаренко просить усіх “почекати ще 13 хвилин”. Саме в цей час до мистецького центру приходить все більше людей і невдовзі лекційний простір заповнюється відвідувачами повністю. Серед тих, хто прийшов на презентацію, багато авторів “Плюс Мінус Нескінченність” та незалежних діячів культури зі сходу.

Можна побачити, наприклад, засновника “Галерея неотодрешь” Віталія Матухна з Лисичанська, художницю Марію Вишедську з Бахмута, засновника візуального архіву про схід “Індустріальний рай” Олександра Кучинського.

Презентація журналу "+/- Нескінченність"Фото: Свої City

Процес спостереження за відвідувачами презентації перериває вступне слово Слави. Він одразу ж ділиться “маленькою перемогою” команди журналу, адже нещодавно перший випуск “+/- Нескінченність” заборонили в так званій “ЛНР”.

“Перед вами екстремістська література”, — жартує головний редактор, показуючи перший номер журналу.

Не дивлячись на те, що “+/- Нескінченність” позиціонує себе як журнал про сучасну культуру Луганщини, новий випуск присвячений не лише мешканцям цієї області.

Фрагмент першого випуску журналуФото: "+/- Нескінченність"

У ньому зібрані поезії, проза, картини та інші твори від митців з усієї України, створені в перші 2 місяці повномасштабної війни. Хоча команда зазначає, що третій номер журналу — не про війну. Він про людей.

“24 лютого вся Україна несподівано перетворилась на Донбас. Тому цей випуск ми вирішили повністю віддати творчості, що народилася під обстрілами, бомбардуваннями, в окупації, гарячих точках, тилу та у вимушеній еміграції. Він про музику, яка записувалася під біт війни, про графіку і живопис, що надихалися зведеннями з фронту. Він про невмируще бажання жити. Бо коли говорять гармати, наші музи не вдягають броніки”, — йдеться у вступному слові до журналу.

Третій, новий випуск журналуФото: Свої

Наповнення для журналу команда знайшла завдяки відкритому набору. У нього була одна умова — роботи, які надсилали митці, мали бути створені після 24 лютого.

У фінальній версії журналу можна побачити поезії, картини, фотографії, прозу, підбірки музики від митців з Харкова, Донецька, Старобільська, Сєвєродонецька, Лисичанська, Мелітополя та інших міст. Деякі з цих митців були присутні на події.

Журнал "Плюс Мінус Нескінченність"Фото: Свої

Першим про свою роботу розповідає художник Артемій Бондаренко — підліток родом з Луганська. У його серії “Сховище, Сільпо, Сховище” зображені різні бабусі, яких він зустрічав у супермаркеті “Сільпо” (там Артемій волонтерив у перші місяці повномасштабної війни — Свої).

Свій мистецький проєкт також презентувала ілюстраторка з Донецька Левіза Нікуліна. Її робота “Подвійна крива(ва)” — це колажі з портретами відомих диктаторів: Гітлера, Путіна, Лукашенка, Сталіна та інших.

Журнал "Плюс Мінус Нескінченність"Фото: Свої

До своїх ілюстрацій Левіза додала і вірш, який написала під час роботи над серією “Подвійна крива(ва)”. Зараз ілюстраторка живе у Львові й працює над серією картин “Повітряні сни”.

Цей проєкт буде присвячено досвіду, знайомому кожній людині — коли ти прокидаєшся посеред ночі від повітряної тривоги і маєш дуже багато різних думок в голові

Наступною про свої роботи розповідає мисткиня Олена Каїнська. Картини, надруковані в журналі, є частиною проєкту “Травма” — над ним Олена почала працювати ще до 24 лютого, на резиденції “Аура міста” в Старобільську. Так, на роботу “Переселенці” Олену надихнули засновниці резиденції зі Старобільська, які були вимушено переселені з Луганська.

Мене вразив той факт, що людина бере із собою лише те, що вона може понести за один раз. Невідомо, що вона “засуне в той рюкзак”: хвору бабусю, кота, ноутбук чи одяг. Я подумала, що це схоже на равликів, які несуть на собі всю свою хатку

Дизайнерка журналу Катерина Дрозд з Бахмута питає: “Хтось ще з авторів хоче розповісти про свої роботи?”. У цей момент головний редактор звертається до чоловіка в кутку, який протягом усієї події грав на саморобному інструменті з магнітних стрічок (він називає його “магнітна бандура” — Свої): “Може, Сашко хоче розповісти про те, як він не потрапив до журналу?”.

Сашко Долгий, до якого звертається Слава Бондаренко, — музикант з Лисичанська. Він розповідає, що теж хотів долучитись до нового номеру журналу — відправити запис свого виступу з резиденції “Плюс-Мінус” у Сєвєродонецьку. Втім, ця робота була створена до 24 лютого, що суперечило умовам відкритого набору.

"Магнітна бандура", яку Сашко зробив власноручФото: Свої

“До речі, наступний випуск буде повністю присвячений творчості українських захисників і захисниць”, — зазначає Слава Бондаренко.

Після цього команда пропонує завершити презентацію, дякує усім відвідувачам і кличе всіх до простору Sneaker Mate на афтепаті. Але туди Свої вже не пішли.

Цю фотокнигу про Маріуполь видав військовий Мирослав Кобилянський. 7 років він знімав місто з дрона

День Валентини, коли чоловік помирав на руках. Слухайте подкаст "Свої розмови" зі Святогірська

Художник з Донеччини Борис Шелегов продає картини на підтримку ЗСУ. Він намалював загибель "совка"