Ця книга — присвята захисникам Маріуполя. Гроші від продажу підуть на підтримку воїнів і їхніх родин
“Очі Маріуполя” — книга, в якій зібрана понад сотня історій військових, які 86 днів боронили Маріуполь. Багато фотографій з текстами, які розкривають характери, цінності і мрії героїв, які перебували у надскладних для життя умовах. Написала книгу Анастасія Дмитрук, авторка відомого вірша Майдану “Никогда мы не будем братьями”, а також вірша “За Харків, Марік, за Ірпінь”, написаного наприкінці березня 2022.
Свої поспілкувалися з Анастасією Дмитрук про поїздки до Маріуполя, про те, з чого почалася книга, про роботу над нею і куди підуть гроші від продажу видання. Варто зазначити, що зараз триватиме передпродаж, вже скоро книга вийде друком у видавництві “Наш формат”.
Такі два різних Маріуполя
Під час Революції Гідності Анастасія написала вірш “Никогда мы не будем братьями” і, як вона сама каже, життя перевернулося догори дриґом. Відтоді було сотні читань, презентацій, волонтерських поїздок, поетичні вистави, нові збірки, казки. І нескінченні поїздки Україною.
“Я була у Маріуполі у 2015 році разом з волонтерами: читала свої вірші у Міському саду і виступала на площі Свободи. На обидва заходи прийшло багато людей. Я тоді вперше побачила місто — це був український, звільнений Маріуполь. І це було прекрасно. Ще побувала на базі “Азову” в Урзуфі: мала честь познайомитися з визволителями міста, читати для них вірші і дарувати свої книжки”.
У 2019-му була друга поїздка. Тоді, за словами Анастасії, вона вже побачила трохи інакший Маріуполь.
“Знаєте, про місто говорять люди, їхні погляди, вирази обличчя, їхнє спілкування. Здебільшого враження про місто складається через людей, яких зустрічаєш на своєму шляху. І тоді моє враження про Маріуполь трохи похитнулося, бо я побачила багато пригнічених і похмурих людей. Ці дві протилежні поїздки у Маріуполь закарбувалися у моєї пам’яті”.
Як народилася ідея книги
З початком повномасштабного вторгнення Анастасія разом з громадською організацією “Армія громад України” організувала світову кампанію #terroRussia, яка відбулася у понад 80 містах на чотирьох континентах.
“Я довго намагалася знайти своє місце у цій боротьбі. Сьогодні я — мама півторарічного хлопчика, тому вкрай обмежена в часі і ресурсі, але проєкт “Очі Маріуполя” сам знайшов мене. Навесні отримала в соцмережі повідомлення від матері захисника Маріуполя, про якого до цього в жодному медіа не згадувалося.
Вона попросила розказати про нього через мої сторінки в соцмережах, щоб про долю її сина дізналося якомога більше людей. А потім написала інша мама, і ще, і ще. І тоді я їм пообіцяла, що зроблю все можливе, аби про їхніх дітей дізнався цілий світ. Так народилася ідея проєкту “Очі Маріуполя”. Ця книга — закарбування подвигів і облич воїнів, які боронили місто Марії, тих хто стійко стояв проти бомб і однієї з сильних армій світу”.
Азовець Бублік: “Мама, не хвилюйся. Я там, де хотів бути… Смерті не боюся”
Таїсія Ніконець — саме вона першою написала Анастасії. Жінка дала контакти свого сина, який був у складі тоді ще полку “Азов” (з 9 лютого 2023 року “Азов” є бригадою Національної гвардії України)
“Мені пощастило з Михайлом поспілкуватися, оскільки на той час у Маріуполі зв’язок був дуже слабкий. У червні йому мало виповнитися 30 років, але 14 травня військовослужбовець отримав поранення несумісне з життям”.
Михайло на "Азовсталі"Фото: Михайло Ніконець, Instagram
Михайло Ніконець на псевдо Бублік з Умані. Його війна за Україну почалася у 2014 році — він був активним учасником Майдану. Потім поїхав до Маріуполя, разом з побратимами з “Азову” відстоював місто. Повернувся до мирного життя. З початком повномасштабного вторгнення Михайло не міг залишитися осторонь, хоча, за словами мами, він не призивався через військкомат і не був закріплений за жодною з частин.
“10 березня пішки з Умані пішов до Києва, добрався до столиці через два дні”, — каже Таїсія Ніконець.
27 березня з Дніпра Бублік з групою хлопців на гелікоптерах був направлений у вже оточений ворогом Маріуполь на підкріплення. Це було його добровільне рішення.
Спочатку Михайло був у порту, потім у місті, а 13 квітня “азовці” разом з морпіхами пробились на “Азовсталь”. Інколи дзвонив матері, казав, що її любить і з побратимами робить все для перемоги.
Це одне з повідомлень, яке Михайло надіслав матусі. А ще написав, що не боїться смерті. Боїться, що більше не побачить своїх рідних…
Анастасія зізнається, що в процесі роботи над книгою для себе відкрила ще інакший Маріуполь.
“Я побачила, які там жили круті люди з проукраїнською позицією. Працюючи над цим проєктом, я для себе відкрила для себе молодий, український, потужний Маріуполь, який перетворювався на комфортне місто. Який насолоджувався життям, який будував плани. У якому створювалися сім’ї, народжувалися українські діти. І в один момент ворог відібрав минуле, сьогоднішнє, а головне — майбутнє. І через цю книгу люди, які ніколи не були у Маріуполі або які мають сумніви щодо свого ставлення до цього міста, відкриють світлу сторону міста Марії, того міста, яким би міг Маріуполь стати. Але…”
Поблукати руїнами “Азовсталі” і послухати, як співає Катерина Пташка
Крім Анастасії, яка відповідала за текстову складову книги, у проєкті був художник-фотограф Юрій Шевченко. Візуал і естетичний вигляд книги — його робота. У книзі є QR-коди з відео із приватних архівів героїв, тож читачі разом з ними зможуть поблукати руїнами заводу у пошуках їжі, пробігтись Маріуполем під час обстрілу, послухати спів Каті Пташки.
Частина світлин заблюрені, бо ті військові і досі перебувають у полоні — розвідка забороняє публікувати їхні фотографії, оскільки це ускладнює процес обміну. Як тільки вони повернуться додому, їхні фото з'являться на сайті "Очі Маріуполя". Авторка зазначила, що ці світлини можна буде роздрукувати і вклеїти в свою книгу.
Уривок з книги "Очі Маріуполя"
Уривок з книги "Очі Маріуполя"
“З багатьма героями спілкувалася виключно у соцмережах, але сподіваюся на реальну зустріч. Дуже хочеться кожного обійняти, бо ця книга для мене — абсолютно сімейна історія. Я настільки глибоко занурилася в ці історії, і кожну трагедію або перемогу я переживала, як власні. І бійці, їхні батьки і дружини стали мені близькими людьми, хоча ми ніколи не бачилися. Радію за тих, кому вже вдалося вийти з полону. Сподіваюся, що скоро всі військовослужбовці будуть звільнені, бо наразі близько двох тисяч захисників Маріуполя досі перебувають у полоні. Обов’язково зустрінемося, обіймемося і привітаємо один одного з перемогою”.
Далі буде книга про героїчний Херсон
“Книга "Очі Маріуполя" — відбиток історії, що творилася у нас на очах. Живий нерв, сплетений з телефонних розмов, які чули стіни зруйнованої “Азовсталі”, з повідомлень, які надсилалися з оточеного гарнізону, з почуттів, застиглих у лініях малюнків коханих. Ця книга — це уривки з переписок та дзвінків. Це фото та історії героїчних оборонців; малюнки, які присвячували їм кохані та митці з усієї країни; мої вірші. Це книга з любові і про любов”.
Уривок з книги "Очі Маріуполя"
Ця книга має благодійну місію, оскільки зібрані від продажу кошти Анастасія передасть на підсилення бойових підрозділів, а також до Фонду Асоціації родин захисників “Азовсталі” і будуть спрямовані на підтримку сімей, які втратили своїх героїв під час оборони Маріуполя.
Війна триває, історія продовжується. І Анастасія Дмитрук має ще кілька не менш вражаючих і важливих проєктів. Над наступним вона вже працює і збирає матеріали. Це буде книга про місто-герой Херсон.
Свої в Telegram 
