Ми знову стали на ноги — і це таке круте відчуття. Як протезують бійців у центрі Superhumans
На Львівщині, у Винниках, відкрили ультрасучасний центр протезування для цивільних та військових Superhumans. Його точно не можна назвати звичайною лікарнею, адже він виглядає, як місце, де реабілітують справжніх супергероїв. Новітнє обладнання, усміхнені реабілітологи та затишок — це новий рівень допомоги людям, які потребують протезування в Україні. Свої відвідали центр і дізналися, як тут все працює.
Тут збирають протези і ставлять бійців на ноги
Триповерхова будівля із сучасним фасадом, де тепер розташований центр протезування й реабілітації Superhumans, раніше була одним з корпусів Львівського обласного госпіталю ветеранів війн та репресованих імені Юрія Липи. В одній з кімнат центру збирають нові протези, а в сусідньому приміщенні вперше після реабілітації вже стають на ноги військові, які вимушено вчиться ходити знову.
Попри упередження про те, що протезування — це довго та важко, пацієнти Superhumans уже впевнено ходять через декілька днів після початку навчання, а за два-три тижні вже бігають сходами.
“Якщо ми кажемо про протезування нижніх кінцівок, то зазвичай ми займаємось близько двох годин на день із кожним військовим, але потім вони теж мають таке собі “домашнє завдання”. Спочатку ми вчимося рівномірно розподіляти вагу на обидві ноги. Потім вчимося сідати й вставати з крісла, щоб зрозуміти, які відбувається згин коліна. Потім уже йдуть перші кроки на протезі”, — розповідає фізичний терапевт та реабілітолог Ігор.
Після того, як людина навчиться вправно стояти та робити кроки на протезі, рівень фізичних навантажень ускладнюється, й пацієнти вчаться підкорювати пандуси, а згодом і сходи. У приємній атмосфері протезування дається легше. Саме на цей фактор і спираються працівники центру — тут всі привітні й усміхаються.
Фото: Свої
Протези збирають та коректують прямо в центрі. Щоб пацієнти Superhumans почувалися якомога краще з новими кінцівкамиФото: Свої
Зараз у центрі 12 пацієнтів, усі вони військові. Попри травми та поранення, хлопці щиро посміхаються, жартують та не втрачають віри в себе. Дехто з них навіть планує повернутися на фронт, як тільки закінчиться реабілітація.
Після реабілітації повернуся на фронт
Один з тих, хто вже хоче скоріше повернутися на фронт, — Любомир Лесів. Він сапер зі Стрия, що на Львівщині. Любомир пішов добровольцем в перші дні повномасштабного вторгнення. Військовий каже, що не мав сумнівів.
“У мирному житті я був столяром та будівельником. Мені взагалі дуже подобалися всі процеси, пов’язані з ремонтами. Працюючи, я відпочивав душею, а це дуже важливо для мене. Але вже 25 лютого 2022 року я стояв у військкоматі, бо я не з тих, хто вважає, що війна мене не торкнеться. У мене не було питань, чому я повинен йти на війну, я не думав тікати за кордон. Я розумів, що мені треба боротися за себе, за своє щастя, за землю, за майбутнє у своїй країні. Я не бачу іншого шляху”, — впевнено каже військовий.
Фото: Свої
Любомир отримав поранення на Луганщині, коли розміновував територію. Нині він протезується в центрі Superhumans та планує скоро повертатися на фронтФото: Свої
Любомир отримав поранення на Луганщині, коли разом із побратимами розміновував територію. Йому пощастило, бо уламки міни, яка травмувала його ногу, не влучили в інший снаряд, який він тримав у руках. Навіть про такі серйозні речі військовий каже з посмішкою, постійно жартує.
“У моїй професії ризики є завжди. І я це розумів. Є високий відсоток того, що ти попадеш десь в нехорошу ситуацію. Тому перед тим, як піти на фронт, я пояснив своїй дружині всі нюанси та можливі ситуації. Вона мене зрозуміла, і їй це допомогло підтримати мене в найважчі дні. Вона зберігала холодною голову, тим самим мотивувала мене триматися”, — розповідає Любомир.
Ще навіть не закінчивши протезування, Любомир Лесів уже планує своє повернення до лав саперних військ. Жартома, але й одночасно із серйозністю каже, що вже збирається купувати форму, бо його форму просто розрізало уламками міни. І з посмішкою каже, що планує трохи підкачатися та рушати на фронт. На нозі в нього одна яскраво-жовта шкарпетка з єнотами, яка чудово підкреслює його яскравий характер.
Фото: Свої
Військові, які протезуються в центрі, не втрачають гумору та завжди посміхаютьсяФото: Свої
Це дуже класні відчуття, коли ти знову стаєш на ноги
Потрапити на реабілітацію в центр можна, подавши заявку. Так зробив військовослужбовець Валентин Литвинчук, який отримав поранення 30 жовтня 2022 року і був вимушений дуже довго реабілітуватися у лікарні через ускладнення із загоюванням. Після того, як його виписали з лікарні, знайомі порадили звернутися в Superhumans. І Валентин ризикнув. Уже за декілька днів йому зателефонували й запропонували поїхати до Німеччини разом із лікарями, які їхали туди на навчання.
“Десь 10 днів ми пробули в Німеччині, а після — повернулися в Україну. У Німеччині для мене виготовили протез і навчили базових вправ на ньому. Вдома я багато тренувався, але, як виявилося, навчився неправильно ходити. Тепер ось мене тут навчають, як правильно це робити”, — каже Валентин.
Фото: Свої
Валентин втратив ногу на фронті на Донеччині. Через проблеми з загоєнням ран, він почав протезування тільки за пів року після пораненняФото: Свої
Вдома на Валентина чекає дружина та маленька донечка. Через деякі складнощі вони не можуть зараз бути поруч, але всіляко підтримують свого героя. Чотирирічна донька Валентина переймається за тата найбільше. При кожній зустрічі намагається заспокоїти та допомогти татові.
Валентин Литвинчук радіє тому, що знову може ходитиФото: Свої
“Це дуже класні відчуття, коли ти стаєш на ноги через стільки часу. Я тепер навіть сам собі можу зробити каву. Це багато вартує, насправді. Складнощів із протезуванням у мене не було. У мене найбезпечніша гільза, тому я навіть жодного разу не впав. Після довгого перебування в лікарняній палаті мені тут все дуже подобається”, — радіє воїн.
Свої в Telegram 
