На мені заживає все, як на собаці. Доброволець Руслан Агаєв втратив обидві ноги на Луганщині

Одразу ми дуже незлюбили один одного

“Наше спілкування почалося з неприємної ноти, ми дуже незлюбили один одного. Він працював офіціантом у одному кафе, а я в іншому. Власниця була одна, але раніше ми якось не бачилися. Я прийшла в той заклад, бо там працювала моя подруга. Там ми вперше зустрілися з Русланом. Але почали зі сварок, тому навіть на думку не спадало, що ми колись будемо разом”, — згадує Мар’яна.

Але кохання — могутня сила. Тож неприязнь швидко змінилася на зацікавленість, що згодом переросла у великі почуття.

“А потім пройшов час. Усе сталося так швидко: закохалися, почали зустрічатися, їздили на заробітки в Польщу, потім працювали та жили в Херсоні. Коли почався карантин, ми переїхали до моєї мами в село. Потім знову поїхали в Польщу. Там я завагітніла, тому повернулася додому, на Херсонщину”, — продовжує розповідь дівчина.

За декілька місяців до початку повномасштабної війни в Україні Руслан приїхав із Польщі, щоб побавитися із новонародженою Златою та забрати дружину за кордон. Але події 24 лютого повністю перекреслили їхні плани.

Руслан разом зі своєю донечкою Златою, яка теж підтримує його після поранення. Фото: з архіву Мар'яни Савчук

“24 лютого, коли розпочалася війна, нам мала прийти віза. І скоро ми планували виїжджати, але так сталося, що не встигли. Ми пробули десь 1,5 місяця в окупації, а потім виїхали. Зупинилися в Івано-Франківській області у Яремчому разом із батьками та маленькою донечкою”, — каже Мар‘яна Савчук.

Він вирішив, що йому треба йти добровольцем на передову. І пішов

За 3 місяці після евакуації 25-річний Руслан вирішив, що стане на захист країни, хоча й мав підстави не робити цього.

“Він не служив у армії, бо до 18 років у нього була група по інвалідності. Його не призивали на службу й після того, як цю інвалідність скасували. Але коли ми приїхали на Франківщину, Руслан вирішив, що йому треба йти добровольцем на передову. І пішов”, — розповіла дружина пораненого військового.

Руслан прослужив пів року, а 20 лютого отримав важке поранення, коли разом із побратимами їхав міняти хлопців на бойових позиціях.

“Вони тільки виїжджали на позиції, щоб змінити своїх побратимів. Це було в Луганській області, під Лисичанськом. Їхала ціла колона машин і саме в його машину, де було шестеро людей, влучив снаряд. Ми й досі не знаємо, що саме це було, але вибухом моєму чоловікові одразу відірвало ліву ногу”, — розповідає про події 20 лютого Мар’яна Савчук.

Права нога Руслана теж зазнала поранення, але залишилася на місці. Її ампутували вже у лікарні, бо врятувати кінцівку не вдалося — почав розвиватися некроз.

“У машині разом із моїм чоловіком було ще п’ятеро військових. Один хлопець і досі вважається зниклим безвісти. Четверо поранених: у когось немає ноги, у когось - руки. І лише один військовий виявився щасливчиком — мій чоловік впав на нього під час вибуху, тож він зовсім не постраждав. Він допомагав витягати всіх з машини, яка горіла, накладав турнікети. А потім разом із іншими, хто їхав у цій колоні, відвезли поранених у госпіталь Краматорська”, — каже дружина пораненого.

Зараз Руслан проходить мінімальну реабілітацію та готується до протезування

Із Краматорська поранених відправили в лікарні в різних регіонах України. Руслан потрапив у Дніпро, а після — у Київ, де йому зробили останню операцію.

“У Києві Руслану зробили ще одну операцію. Зараз він проходить мінімальну реабілітацію. Тут його доліковують трохи та відновлюють. Мають уже скоро знімати шви. Як знімуть, то ми відразу поїдемо в реабілітаційний центр на протезування”, — розповідає Мар’яна про подальші плани.

У Києві Руслану зробили останню операцію. Зараз він уже реабілітується. Фото: з архіву Мар'яни Савчук

З допомогою волонтерів родина швидко знайшла клініку та лікарів, які проводять протезування та реабілітацію військових. Вона розташована в Києві, а варіант протезування за кордоном родина одразу відкинула.

“Протезування відбудеться у Києві в клініці «Здоров‘я». Волонтери допомогли нам знайти цю клініку дуже швидко. Протезування буде безкоштовною, а от за реабілітацію не платитимемо тільки, якщо зберемо повний пакет документів. Із ними є деякі складнощі, тому що в нього не залишилося жодного документа. У тій машині згоріло абсолютно все. Якщо мені не вдасться зібрати всі необхідні документи для безкоштовної реабілітації, то доведеться платити за неї 600 тисяч гривень”, — розповіла дівчина.

Вже дуже скоро Руслан разом із дружиною відправиться в клініку для протезування. Родина вже знайома з лікарем, який опікуватиметься реабілітацією військового. Він справив на них позитивне враження, тому молода сім‘я не переймається з цього приводу.

“Протез підбиратимуть індивідуально. Йому підготують декілька варіантів, і він обиратиме найзручніший для себе. 1,5 місяця Руслан вчитиметься ходити на різних навчальних протезах, поки не обере найкращий для себе. Тоді для нього виготовлять постійний протез за цим макетом. Лікар розповів нам усе: як це буде відбуватися та що для цього потрібно. Тому ми вирішили, що протезуватимемося в нього. Він нам дуже сподобався”, — каже Мар‘яна.

На мені заживає все, як на собаці

Навіть попри важкі поранення, які отримав хлопець, його організм відновлюється дуже швидко. Цьому радіє і сам поранений, і його родина, і лікарі.

“Він дуже швидко відновлюється. Це просто якесь диво. Уже сьогодні Руслан вставав на коліна сам. Звичайно, ще важко, бо шви ще не зняли. Але він дуже хоче все робити. Лікарі теж дивуються, бо він уже тягає гантелі й робить інші фізичні вправи. Ще й каже: «На мені заживає все, як на собаці»”, — поділилася досягненнями чоловіка Мар’яна.

Але спочатку моральний стан Руслана був дуже пригнічений. Допомогли повірити в себе друзі та рідні, які щодня навідуються до нього в лікарню.

“Перші три дні йому було дуже важко. Він не розумів, що дійсно з ним могло таке статися, що в нього немає ніг. У нього був дуже пригнічений стан. Він і плакав, і багато говорив про це. Казав, що не може про це згадувати. Але зараз у нього дуже сильна підтримки: друзі до нього приїжджають, його побратими, я завжди поруч. Йому не вистачає часу думати про погане. То я скажу, що зараз він дуже швидко реабілітується”, — радіє дружина військового.

Для Руслана, як і для кожного, хто опинився в такій ситуації, дуже важлива підтримка. Тому друзі намагаються підняти настрій чоловіка в будь-який спосіб.

“Сьогодні приїжджав його друг-військовий. Він теж отримав поранення та лежав у госпіталі. Він приїхав до нього сюрпризом, але у лікарні зараз карантин. І ми побачили Руслана тільки, коли його везли на перев’язку. По його обличчю було видно, що він дуже радий, що його не забувають хлопці, з якими він спілкувався. У такі моменти він просто розквітає на очах”, — розповідає дівчина.

Друзі та побратими всіляко підтримують Руслана, що дуже підіймає його дух. Фото: з архіву Мар'яни Савчук

Маленька донечка Злата, якій всього рік і 9 місяців від народження, теж підтримує батька. Але по відеозв’язку, бо вона залишилася із бабусею та дідусем у Франківську.

“У перший день після поранення Руслана ми всі разом приїхали до Дніпра. То дитина почала тягнути його за руку, щоб тато встав і пішов з нею ходити. Вона скучила за ним, але це було дуже боляче: йому боляче, їй і мені. Тому ми відправили їх назад у Франківськ, щоб не травмувати ні дитину, ні Руслана”, — з надією каже Мар’яна.

Я вірю, що дуже скоро ми зберемося всією родиною. І тоді все буде добре

Допомогти фінансово родині пораненого військового можна на цю карту Монобанку: 5375 4114 2526 6926.

***

Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).

Волонтери Mercy & Health надають психологічну допомогу військовим. Чому це важливо робити вже зараз

Волонтери GEM доставляють гуманітарну допомогу у найгарячіші точки сходу. Ці міста схожі на привиди

Капелан Леонід Номерчук возить допомогу в гарячі точки. Там він обвінчав пару під обстрілами